§ 1. Всі декрети радянського уряду скасовуються. § 2. Рахунок часу встановлюється за старим стилем і часом — за петроградським часом.

Так після 31 серпня 1919 року настало 19 серпня. Новий стиль повернувся разом із більшовиками, у грудні того ж року.

При перерахунку старих дат на нові траплялися помилки. Найчастіше механічно додавали 13 до всіх чисел, забувши, що до 1900 року різниця була на день меншою. 1918 року відзначили чергову річницю скасування кріпосного права — 19 лютого 1861 р. (ст.ст.), не 3-го, а 4 березня. І навіть день народження вождя світового пролетаріату 1924 року — не 22-го, а 23 квітня.

Було таке радянське свято — 23 лютого. Нас учили, що цього дня 1918 року новонароджена Червона армія нібито завдала німцям поразки під Псковом і Нарвою. Насправді армія тоді — може, з огляду на дитячий вік — не знала, що когось перемогла, ніяких відомостей на цю тему в тодішніх джерелах немає. Міфологізація історії тільки набирала темпів. Зате є величезний заголовок «Сьогодні день червоної соціалістичної армії» у газеті за 10 лютого (28 січня ст.ст.) 1918 року. Як сказано вище, дня 10 лютого 1918 року в радянській Росії офіційно не було. Таке враження, що роком пізніше хтось, трохи заплутавшись, сказав: «Десяте лютого? Це за старим стилем». І повторно додав до дати 13 днів.

Більшовикам багато в чому не давали спокою лаври їхніх великих французьких попередників. І 1929 року вони вигадали свій революційний календар; як і у французів, у кожному місяці було по 30 днів, але назви залишалися традиційними. Так удруге в історії мало з'явитися ЗО лютого. У серйозних книгах стверджується, що 1930—1931 років воно й було... але, погортавши підшивки газет, легко переконатися, що це не так. Навіть у пролетарській державі консерватизм усе ж таки взяв гору. Запровадили тільки п'ятиденний робочий тиждень, так звану «непереривку», потім замінили її на шестиденку, але зрештою повернулися до традиційної схеми.

А що ж церква? 1923 року на Загальноправославному конгресі в Константинополі вирішили-таки перейти на новий стиль, але не на григоріанський календар, а на так званий новоюліанський. Назву винайшли, певне, щоб «зберегти обличчя»: насправді ж цей календар — майже григоріанський, але ще точніший. (У ньому два сотенні високосні роки кожні дев'ятсот років: 2000, 2400, 2900, 3300...) При цьому Великдень продовжували відзначати по-старому. Однак Російська православна церква відмовилася прийняти літочислення, яке вона ототожнювала з більшовиками. Останні всупереч церкві спочатку вважали днем Різдва 25 грудня, а потім стали настійливо рекомендувати забути про нього взагалі. Тепер в Україні та Росії офіційно визнано юліанські дати церковних свят, хоча кожен, звісно, вільний відзначати за своїм улюбленим календарем.

№ «Дзеркало тижня», № 14 (489) Субота, 10 - 16 Квітня 2004 року

ДАТА ВЕЛИКОДНЯ: ОБЧИСЛИ САМ

Катерина ЩОТКІНА

«У зв'язку з тим, що цього року Великдень припадає на неділю, наступний після Великодня понеділок оголошено вихідним днем». Фраза ця, що стала згодом анекдотом, подейкують, справді вийшла кілька років тому з-під чиновницько-кабмінівського пера. Тепер наші чиновники стали обачнішими у формулюваннях, але анекдот живе як данина подиву раціональної свідомості перед фактом «перехідності» свята.

Як сталося, що Великдень постійно «припадає» то на один день, то на інший, чому святкування світлого Христового Воскресіння православними й католиками то збігається, то ні, а інколи (як, приміром, нинішнього року) збігається ще й із єврейською Пасхою, — для багатьох із нас залишається загадкою. Адже наскільки все просто, приміром, із Різдвом — спочатку святкуємо разом із католиками, а через два тижні католики святкують разом із нами.

Причина незбігу Різдва й інших свят, котрі не входять у «великодній цикл», загалом, зрозуміла, — це пояснюється відмінністю календарів. Причому, хоча й заведено називати юліанський календар православним, а григоріанський — католицьким, це не зовсім так. За григоріанським стилем (запровадженим 1582 року й названим на честь Папи Григорія ХШ) живе і ряд східних помісних церков — Константинопольська, Елладська, Александрійська, Антиохійська й ін. Старому (юліанському) стилю зберігають вірність Російська (і ми разом із нею), Єрусалимська, Грузинська церкви. На території України, крім православних церков, за старим стилем живе й Греко-католицька церква. Попри те, що навіть усередині цих церков мусуються ідеї про перехід на новий стиль, який видається логічнішим, ніж старий (за ним, приміром, святкування Нового року випереджає святкування Різдва й припадає на піст), прихильники старого стилю не поспішають переходити на григоріанський календар. Ідею переходу на новий стиль уже висував у РПЦ патріарх Тихон у 20-х роках минулого століття, але вона наштовхнулася на таке рішуче неприйняття всередині самої церкви, що довелося її облишити. Тим часом за новим стилем живе Російська православна церква за кордоном (РПЦЗ).

Проте найбільші труднощі пов'язані все-таки зі святами Великоднього циклу, тобто з визначенням дати Великодня та днів, із ним пов'язаних, — Радониці, Вознесіння, П'ятидесятниці, Святого Духа, а також датування чотирьох покаянних седмиць і Великого посту. «Рухливість» Великодня пов'язана з відсутністю чіткого датування Смерті й Воскресіння Христа. Відомо тільки, що день цей був пов'язаний зі святкуванням старозавітної Пасхи, дату якої встановлювала рада богословів відносно першого весняного повного місяця. Найцікавіше, що дату тієї старозавітної Пасхи ми знаємо — 14-й день місяця нісана. Та позаяк в іудеїв діяло кілька календарів, то цей день не був суворо фіксованим, як до того звикли ми зі своїм єдиним календарем. Таким чином, основна проблема з визначенням дня Воскресіння Христового пов'язана з необхідністю обчислення самої старозавітної Пасхи. У рік Страстей Господніх, як відомо, день святкування іудейської Пасхи і, відповідно, день Розп'яття, припав на п'ятницю. За розрахунками дослідників, найімовірніша дата — 7 квітня 30 р.

Ідея фіксованої дати святкування Воскресіння Христового в принципі не могла прижитися в першохристиянських громадах. Хоча б тому, що жили вони в тих-таки «багатокалендарних» умовах. І близькосхідні, і малоазійські громади (тобто громади, основу яких становили переважно колишні іудеї або люди, що прийняли хрещення безпосередньо від іудохрисгиян) продовжували святкувати новозавітний Великдень у дні старозавітної Пасхи. Проте в Римській, Александрійській та інших церквах, основна маса парафіян яких були колишніми язичниками, усталився звичай святкувати новозавітну Пасху через тиждень після іудейської — дата розраховувалася відносно весняного рівнодення, а не дня повного місяця. Природно, це питання стало каменем спотикання, що нагнітав і так тривожну атмосферу між іудохристиянами та колишніми язичниками. Церковні історики пишуть, що «великодні суперечки» тривали не менше півтора століття й були винесені на 1-й Вселенський Собор. Там спробували уніфікувати день святкування Великодня шляхом компромісу — перша неділя після весняного рівнодення, але після дня повного місяця. До того ж датування Великодня новозавітного більше не повинно було прив'язуватися до дати Пасхи іудейської. Собор розробив таблиці, які дозволяли розрахувати дату Великодня для будь-якого року. Православна церква досі дотримується цих настанов. Проте «всі брешуть календарі», у тому сенсі, що жоден із них не є настільки точним, щоб рівнодення й день повного місяця чітко збігалися з однією й тією ж фіксованою датою.

Наступний етап дроблення дати Великодня був пов'язаний із розколом світового православ'я на західну та східну гілки й подальший перехід західної церкви на григоріанський календар, що породило «подвоєння» Великодня й у християнському світі. Всі ці застереження, умови та обставини ускладнюють розрахунки. Але саме у зв'язку з тим, що дати розраховуються за схожими, хоча й відмінними принципами і ґрунтуються на різних календарях, ми інколи маємо змогу святкувати Великдень одночасно з католиками чи іудеями. А інколи, дуже зрідка — як нинішнього року — православні, католики й іудеї святкують Великдень одного дня.

День Великодня можна обчислити і «в домашніх умовах», що потребуватиме уваги та неабиякого терпіння. Робиться це за такою формулою: 4+с+d квітня, а якщо сума перевищує 30, то 4+с+d-30 травня. Змінні визначаються так:

с. рік (приміром, 2004) поділити на 19 (результат 105, залишок 9); залишок, одержаний при діленні, помножити на 19 (у нашому випадку — результат 108); додати 15 (результат 123); поділити на 30 (результат 4, залишок 3); с дорівнює залишку (у нашому випадку 3); d дорівнює залишку, одержаному при (2a+4b+6с+6)/7, де а — залишок від ділення року (2004) на 4 (у нашому прикладі — 0), b — залишок від ділення року на 7 (2). Тобто в нашому випадку d=4.

Таким чином, дата Великодня 2004 року — 4+3+4, тобто 11 квітня.

Поясненню цієї неймовірної, на перший погляд, нумерології присвячено солідні вчені праці, у яких досліджується співвідношення сонячного календаря, за яким живемо ми, і 19-річних місячних циклів, на основі яких будували свій календар іудеї. Якщо складні арифметичні дії вас не приваблюють, зазирніть у церковний календар — це найпростіший спосіб дізнатися про дату найближчого Великодня.