Органічний світ
В девонському періоді ф а у н а безхребетних значно скоротилась: трилобітів і головоногих молюсків стало менше у 7 разів, граптолітів (напівхордових) – у 32 рази, а деяких представників голкошкірих – у 50 разів. Але поряд з масовим вимиранням одних груп безхребетних відбувався значний розвиток інших.
Після ранньодевонського затишшя в морі відбувся справжній “вибух” чисельності і розмаїття фауни. Особливо багато з`явилось риб. В цей час вимерли майже всі безщелепні, а замість них появились заковані в панцирі гіганти, серед яких 9-метровий диніхтис - “жахлива риба”. Тоді ж з`явилися риби, що мали парні плавники, якими вони переміщувались по дну. Їх назвали кистеперими. Один з родів і зараз живе в західній частині Індійського океану в районі Коморських островів. Вчені вважають, що від кистеперих пішли перші наземні хребетні — амфібії.
В девонському періоді з`являються не менш цікаві дводишні риби, які могли виживати навіть у пересихаючих водоймах, бо мали не тільки зябра, а й примітивні легені. Вони також збереглися в Африці, Австралії та Південній Америці. Разом з ними розвивалися акули, скати і ганоїдні (променевопері з ганоїдною лускою) – мешканці сучасних морів.
Ф л о р а також зазнала великих змін. Вона поступово, вслід за кліматичними змінами просувалася в глибину материків. Ще на початку і в середині періоду риніофіти розквітали, але в кінці періоду майже повністю зникли. Їх замінили високоорганізовані плаунові, членистостеблові і папоротеві. з’явилися навіть перші примітивні голонасінні. Серед деревовидних папоротей переважають археоптерисові (з лат. перисторозчленовані), які утворювали ліси.
Кам’яновугільний період характеризується значними змінами в морській фауні як безхребетних, так і хребетних. Зокрема, зовсім зникли панцирні, а з численних безщелепних залишились тільки міксини і міноги, що живуть і зараз у морських і прісних водах. Значно збільшилось акулових риб, голкошкірих, моховаток, деяких молюсків (двостулкових, черевоногих і амонітів), коралів з підкласів табулят і чотирипроменевих. На суходолі досягли розквіту земноводні стегоцефали, які населяли лісові хащі, болота й озера. В кінці періоду з`явилися перші плазуни — котилозаври і пелікозаври (звіроподібні), а також численні скорпіони, павукоподібні, комахи, тарганові. Серед комах гігантські бабки мали розмах крил до 1 м.
Рослинний світ був представлений уже цілики групами плауноподібних, членостеблових і папоротевих. Значного поширення набули кардаітові і глоссоптерієві — представники примітивних голонасінних. Кардаіти в кінці періоду зайняли панівне положення. Деревовидні форми були ще більш поширені, і суша на великих просторах (навіть прибережно-морських) була покрита лісами.
Плауноподібні були представлені деревовидними формами, що досягли висоти 30—40 м. Серед них переважали лепідодендрони, сігілярії і плевромейї. До деревовидних належали також членистостеблові з групи каламітів (до 30 м) і клинолистників (до 20 м). У розквіті знаходились справжні (прості) і насінні папороті, багато з них були деревовидними.
В пермському періоді відбулися значні зміни кліматичних умов, у зв`язку з чим вимирає багато груп безхребетних і хребетних. Екологічні ніші зразу ж були зайняті іншими групами. Повністю вимирають трилобіти і ракоскорпіони, а також основні ряди давніх коралів, головоногих молюсків, брахіопод і голкошкірих. Значні зміни відбулись і серед морських хребетних: вимерли колючкозубі, скоротилася кількість кістеперих, дводишних і хрящевих риб. На суші вимирають найдавніші земноводні стегоцефали. Але плазуни почували себе добре і продовжували розвиватися.
Засушливий клімат пермського періоду досить помітно вплинув на склад наземного рослинного світу. Поступово зникають плауноподібні і членистостеблові. З`являються перші хвойні, а також представники класів саговникових (або цікадопсидів) і гінкгових. Спорові рослини до кінця пермі майже вимерли, але дволопатевий гінкго дожив до наших днів в деяких місцях Китаю, Японії і Кореї та багатьох субтропічних парках.
Отже, в пермському періоді відбулося поновлення флори, яка стала більше схожою на мезозойську. Появі нової флори сприяла зміна клімату. Але на Гондвані і півночі Азії рослинний світ змінився мало, бо тут кліматичні умови залишились схожими до тих, що були в кам’яновугільному періоді.
Таким чином, палеозойська ера, розпочавшись 570 млн років тому назад, характеризується багатьма яскравими особливостями: бурхливим розвитком життя спочатку у морях, а потім і на суші; потужними каледонським і герцинським орогенезами та коливальними рухами платформ, що призводили до значних змін палеогеографічної обстановки. Упродовж ери утворилось багато корисних копалин, пов`язаних з магматизмом, метаморфізмом і осадконагромадженням у морях і на материках.