Походження прийменників і їх склад

За походженням прийменники поділяються на дві групи: первинні й вторинні . До первинних належать найдавніші прийменники, походження яких встановити неможливо (без, в (у, уві), від (од), для, до, з (із, зі, зо, ізо), за, крізь, між, на, над (наді, надо), о (об), під, по, при, про, через). До вторинних належать прийменники, що співвідносяться з повнозначними частинами мови, від яких вони походять, тобто: а) відіменні - кінець, край, коло, круг, кругом, внаслідок, перед, протягом, шляхом, за рахунок, з приводу, в галузі, з метою, в інтересах, на чолі, на випадок і под.; б) віддієслівні - включаючи, виключаючи, зважаючи на, незважаючи на; в) відприслівникові - близько, довкіл, всупереч, вздовж, вслід, довкола, мимо; навкруги, навколо, неподалеку, поблизу, поверх, після, поруч, поряд, спереду, уздовж, напередодні, осторонь.

За морфологічною будовою прийменники поділяються на прості, складні й складені. До простих належать усі первинні прийменники (без, від, по, в, з, до, для, за, на, при, під, через, між). Складні прийменники утворюються з двох або кількох простих (з-за, з-під, понад, попід, поміж, з-поміж, поперед, посеред, заради, проміж). Складені прийменники складаються з прийменника та іменника (у справі, на випадок, на адресу, на користь, на честь, в інтересах, за винятком, у вигляді, за допомоги, на відміну від, у зв 'язку з, у разі, з огляду на) або прислівника і прийменника (поруч з, згідно з, незалежно від, одночасно з, близько від, праворуч від, подібно до, нарівні з, разом з).

Сполучники

Сполучники – це службові слова, за допомоги яких здійснюється зв' язок однорідних членів речення та частин складного речення: Шва і література - це нам 'ять народу, його генетичний безсмертний код, це колективна совість суспільства, увічнена в слові (Ю. Шовкопляс); Не обоє 'язково бути великим знавцем, щоб відчути глибину маминої пісні (В. Скуратівський).

Поєднуючи однорідні члени або частини складного речення, сполучники лише виражають смислові відношення між ними й не виступають членами речення. Вони не мають самостійно вираженого лексичного значення.

Синтаксичні функції сполучників

Сполучники оформляють два типи синтаксичних зв'язків - сурядний і підрядний, залежно від чого поділяються на сурядні та підрядні.

Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. За характером вираження смислових відношень між однорідними членами речення або частинами складносурядного речення сполучники сурядності поділяються на єднальні, протиставні і розділові.

1. Єднальні /, й, та (у значенні і), ні... ні, ані... ані.

2. Протиставні а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак.

3. Розділові або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, хоч ... хоч, не то ... не то, чи то ... чи то.

Підрядні сполучники поєднують, підрядну частину складнопідрядного речення з головною, а значенням вони поділяються на:

а) з'ясувальні (що, щоб, чи, як, немов, ніби, наче).

б) часові (як, після того як, як тільки, тільки-но ...як, ледве, скоро, коли, поки, доки).

в) мети (щоб, для того щоб, з тим щоб).

г) причинові (бо, через те що, тому що, затим що).

ґ) умовні (якби, якщо, коли, як, аби, коли б ).

д) допустові (хоч, дарма що, незважаючи на те що).

е) порівняльні (мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, як, що).