7. Негативні емоційні стани.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та д-сті у стані безнадійності, втрати перспективи. Види фрустр.: агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими..

Триво́га — негативно забарвлена емоція, що виражає відчуття невизначеності, очікування негативних подій, важковизначені передчуття. На відміну від причин страху, причини тривоги зазвичай не усвідомлюються, але вона поперджує участь людини в потенціально шкідливій поведінці, чи стимулює його до дій з підвищення ймовірності благополучного закінчення подій.

Методи подолання негативних ємоційних станів.

Активний вплив на проблему - коли атака проблеми передує способам зміни ставлення до неї, відображає природну логіку. Треба визначити проблему. Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги: сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.

Зміна погляду на проблему — інша інтерпретація проблеми, сприймання проблеми по-новому. Способи нової інтерпретації про­блеми — переоцінка (все не настільки погано), соціальне порівняння ( мені краще, ніж іншим), уникання (це не проблема), гумор (це смішно). Приймання проблеми та зменшення фізичного ефекту стресу - релаксація або розслаблення. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров'я. Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на ве­лосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні прояви) дуже важливі для підтримування здоров'я і зменшення стресу.

Комплексні способи подолання стресу - допомога іншим, "видужання через взаємодопомогу". Через такі складові, як терпимість (толерантність), прощення, відчуття зв'язку з людьми приходить допомога й полегшення. Зміна способу життя, наближаючи його до здорового і врівноваженого.

8. Воля. Прийоми розвитку.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі. Первинні вольові прояви з'являються у ранньому дитинстві, коли дитина прагне досягнути мети (дістати привабливу іграшку).

Воля дитини розвивається як здатність активно домагатися певної мети, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди, свідомо регулювати свою поведінку. Головний шлях розвитку волі у дошкільнят — це формування вольових дій, розвиток їх цілеспрямованості, встановлення ефективного співвідношення мети дії до мотиву, зростання регулюючої функції мовлення у виконанні дії. Дошкільник починає поступово додержуватись мети діяльності навіть в умовах перешкод, відволікаючих моментів, та за відсутності способу її досягнення.

Головним здобутком дошкільника в розвитку волі є певний рівень організованості, довільності поведінки і діяльності, здатність підкоряти свої дії вимогам „потрібно", а не „хочу". Водночас із цілеспрямованістю дій дошкільників формується здатність до вольових зусиль. Перші перешкоди на шляху реалізації дитячого "я хочу", з одного боку, посилюють активність дитини, а з іншого - викликають у неї важливе новоутворення — супідрядність бажань. Дитині доводиться віддавати перевагу одним об'єктам її бажань перед іншими, підпорядкувати одні спонукання іншими. В психосоціальному розвитку дитини важливу роль відіграє здатність регулювати емоції, коригувати їх соціальне прийнятними способами. Зростаюча потреба дітей керувати своєю поведінкою, називається саморегуляцією. У дітей, які не усвідомлюють, що можна робити, а що - ні, які не можуть впоратися зі своїми переживаннями і контролювати свої емоції, виникають проблеми.

Формуванню вольових якостей молодших школярів сприяє передусім шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати своєю увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Школа поступово обмежує дитину як суб'єкта імпульсивної поведінки, як істоту, що керується наявними в даний момент інтересами. Зате вона відкриває широкий простір для вияву активності її як суб'єкта вольової поведінки, здатного приводити в дію пізнавальні процеси відповідно до навчальних завдань, довільно регулювати психічні функції.

Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіння. Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Виховувати волю дитини означає: 1) організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках; 2) формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці; 3) виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною; 4) прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо.

Найважливішою лінією психічного розвитку у даному віці є встановлення системи довільної регуляції, і, насамперед, розвиток самоконтролю. Формування самоконтролю як органічної властивості самосвідомості може розглядатися у якості найважливішого новоутворення молодшого шкільного віку. У молодшому шкільному віці з'являється система довільної регуляції поведінки. Це і самооцінка, і самоконтроль, і рефлексія способу діяльності, і прийняття рішень, і розподіл цілей. Подібні форми самоконтролю забезпечують розвиток таких феноменів, як сором і совість. По мірі розвитку самоконтролю зменшується й імпульсивність поведінки школярів. Емоції втрачають свій експресивний характер, але набувають більшої глибини та стійкості.

Розвиток вольової сфери в підлітковому віці

Молодший підлітковий вік є одним із ключових етапів у процесі становлення емоційно-вольової регуляції дитини. Переживання підлітка стають глибше, з'являються більш стійкі почуття, вплив емоцій на духовне життя стає більш очевидним

• Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих.

• помітного розвитку набувають вольові якості — ініціативність, рішучість, витримка, самоконтроль, наполегливість, впертість у досягненні мети, вміння долати перешкоди і труднощі тощо;

Розвиток вольвої сфери в юнацькому віці

Юнацький вік надзвичайно значимий для розвитку вольової сфери людини. Можна сказати, що це «критичний» вік

У зв'язку з розвитком свідомості й самосвідомості в старшому шкільному віці, цілеспрямованості їх діяльності формуються вольові якості. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. Зростає усвідомленість мотивів вольової поведінки, здатність до критичного їх аналізу й оцінки, що виявляється в розсудливості, обдуманості, критичності й самовладанні. Зменшується навіюваність, імпульсивність. У зв'язку з виникненням життєвих планів у старшокласників формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям свого майбутнього самостійного життя. У міру того як життєві цілі стають дійовими, їх вольова поведінка набуває певної внутрішньої єдності і цілеспрямованості. На перше місце виступає відповідальність перед самим собою. Відбувається дальше формування самоконтролю, старшокласники оволодіють прийомами керування собою. У цей період активізуються також спроби молодих людей виховувати волю, вдосконалювати такі вольові риси, як цілеспрямованість, критичність і самокритичність, принциповість, рішучість, ініціативність, самостійність, наполегливість тощо. Поступово ці вольові властивості перетворюються в стійкі вольові якості особистості.

9. Темперамент.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті. Темперамент (від лат. — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально.

Основні характеристики темпераменту:

1. Т. Відображає динамічні особливості психіки.

2. Т. має біологічно обумовлену вроджену основу, його структура склад. з певної комбінації властивостей нервової системи. Т.є тільки у людини.

3. Т. розвивається в онтогенезі, змінюється протягом життя. Існують певні вікові особл. Т.

4. Існує 4 основні типи Т: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік. Але і "чистих" типів не існує

5. Кожен тип темпераменту накладає відбиток на поведінку людини, але сам по собі не визначає ні цілей діяльності, ні її внутрішнього змісту.

6. Т. впливає на формування характеру і поведінки людини, визначає її індивідуальність.

7. Т. як індивідуальний стиль д-сті, має прояв у всіх рисах особистості.

8. Т. не дає уявлення про соціальну цінність людини, немає кращих або гірших Т. - кожен має свої достоїнства і недоліки.

9. Т. характеризує душевне життя індивіду. Зміст темпераменту визначається світоглядом, характером, освітою, вихованням людини.

10. Найяскравіше Т. виявляється в емоційному житті та руховій сфері.

11. Т. істотно впливає на здібності людини, визначає профпридатність або профнепридатність,

12. Властив. темпераменту значною мірою впливають на успішність, індивідуальні показники учбової і професійної діяльності.