20. Ідея трудового виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних педагогічне організованих видів суспільне корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе.

Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною

програмою з трудового навчання для кожного класу.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчальнодослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільне корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільне корисну і побутову.

Демокріт, Платон: проект держави, яка складається з трьох прошарків суспільства: 1) філософи; 2) воїни; 3) усі інші (ремісники, хлібороби, торговці тощо). трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів та 3 прошарку суспільства.

Фельтре: Гуманіст, автор школи Радості для аристократів. Трудове виховання відсутне.

Монтень: Акцентував на моральному вихованні учнів. Прикладного заняття трудовим вихованням не було.

Мор: Автор «Утопії» на якій Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Песталоцци: В продовження своїх ідей про розумове виховання, конкретизував необхідність практичного застосування знань та використання їх в житті.

Оуен: Трудовое виховання - необхідна умова для всебічного розвитку людини. Дитина в школі поряд з загальною освітою має отримати трудові навички.

“Нова гармонія”: створена Оуеном у 1825 році, Забанкрутувала у 1829 році. Працювала на принципах «уравнительного коммунизма» - від кожного по можливості, кожному по потребам. Нівелював індивідувальні потреби.

Кершенштейнер: На початку XX ст. у Німеччині та в інших країнах набув популярності педагогічний напрям педагогіки "громадянського виховання" і "трудової школи". Відомим представником його був німецький педагог Георг Кершенштейнер . вважав, що головне завдання школи — "громадянське виховання", тобто виховання людей у дусі беззастережної слухняності, відданості існуючій державі.

школа повинна заволодіти душею дитини і озброїти її ремеслом або принаймні підготувати до опанування ним. Йього найлегше досягти в процесі трудової діяльності, тому народна школа має бути школою праці, трудовою школою.

Г. Кершенштейнер був прихильником подвійної системи народної освіти. Його "народна школа" не заторкувала школи середньої (гімназій і реальних училищ). На середню школу його "трудовий принцип" майже не поширювався. Так, на думку вченого, у реальних училищах праця може здійснюватись у лабораторіях, а в гімназіях трудова діяльність обмежується роботою з книгою. Така подвійність його педагогіки пояснюється поглядами на суспільну потребу в працівниках для різних галузей діяльності: рільників

Ушинський: В роботі «Праця в її психічному і виховному значенні »  К. Ушинський підкреслював, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Праця, по-перше, є основою і засобом людського існування і, по-друге, вона є джерелом фізичного, розумового і морального вдосконалення людини. Ось чому, на його думку, виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці. ставив такі вимоги до дитячої праці: посильність як фізичної, так і розумової праці, відповідність вікові дітей: самостійний характер праці (все, що дитина може робити сама, повинна робити сама), чергування видів праці: праця фізична - не тільки приємний, а й корисний відпочинок після розумової.

Макаренко: У його системі виховання трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов’язана з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати у них уміння і навички працювати. Виховний вплив праці можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічно доцільна.

Сухомлинський: Основою практичної підготовки підростаючого покоління до самостійного життя великий педагог вважав трудове виховання, яке грунтував на таких принципах: 1) єдності трудового виховання і загального розвитку - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; 2) розкриття, виявлення, розвитку індивідуальності в праці; 3) високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості; 4) раннього залучення до продуктивної праці; 5) різноманітності видів праці; 6) постійності, безперервності праці; 7) наявності рис продуктивності праці дорослих у дитячій праці; 8) творчого характеру праці, поєднання зусиль розуму і рук; 9) наступності змісту трудової діяльності, умінь і навичок; 10) загального характеру продуктивної праці; 11) посильності праці; 12) єдності праці й багатогранного духовного життя.