- •Дитяча література
- •Колосок (Круть і Верть)…………………………………………………………… Дрізд та голуб……………………………………………………………………… Дві білки і лисиця………………………………………………………………….
- •Українські народні пісні
- •Колискові пісні
- •Забавлянки
- •Безконечники
- •Дитячі народні ігри
- •Заклички
- •Замовляння (Заклички)
- •Звуконаслідування
- •Колядки та щедрівки
- •Загадки
- •Прислів’я та приказки
- •Лічилки
- •Скоромовки
- •Прозивалки (Дражнилки)
- •Українські народні дитячі пісеньки
- •Смішинки-веселинки Дві душі
- •Легенди та перекази Сокіл Рід
- •Про запорожців
- •Топірець Довбуша
- •Хліб і золото
- •Звідки пішло прізвище й ім’я Богдана Хмельницького
- •Чому людина не знає, доки живе
- •Місто Сміла
- •Як мати стала зозулею
- •Апостол Андрій на Київських горах
- •Українські народні казки Вовк та козенята
- •Коза-Дереза
- •Когут, песик і лис
- •Не впусти рака з рота
- •Рукавичка
- •Лисиця та Їжак
- •Лисичка та журавель
- •Колосок
- •Дрізд та голуб
- •Дві білки і лисиця
- •Муха і павук
- •Пан Коцький
- •Казка про котика та півника
- •Про лисичку
- •Кривенька качечка
- •Три бажання
- •Вчений кум
- •Кирило Кожум’яка
- •Котигорошко
- •Про злидні
- •Мудра дівчина
- •Кобиляча голова
- •Сильніше за силу
- •Розумна людина
- •Як квітень до березня в гості їздив
- •Як Івась шукав синьої квітки
- •Милосердна пані
- •Колобок
- •Без труда нема плода
- •У пригоді
- •Батькові поради
- •Народні усмішки
- •Уривки творів для дітей
- •Повість минулих літ
- •Поєдинок сина Кожум’яки
- •І печенізького велетня
- •Казки народів світу
- •Привычки
- •Глупый жених
- •Лисичка
- •Легкий хліб
- •Виноградар і змія
- •Хто ж був працьовитий?
- •Найдорожчий плід
- •Собаки, коти та миші
- •Сонце, Вітер і Місяць
- •Три ледарі Німецька народна казка
- •Умная Эльза
- •Сорочаче гніздо
- •Бре'менські музиканти
- •Вовк і кіт
- •Біблійні легенди Створення світу
- •Створення людини
- •Створення раю
- •Вигнання з раю
- •Вавілонська вежа
- •Каїн та Авель
- •Потоп і Ной
- •Чому людина не знає, доки живе
Когут, песик і лис
Жив собі дідусь з бабусею, та жили вони в великій бідноті. Всього майна у них тільки й було, що один когут і одна собачка. Та й цим не було що їсти дати. То раз каже голодна собака до когута:
– Знаєш що, брате когутику?
– Не знаю, – каже когутик.
– А що, якби ми пішли в ліс? Тут нам жити важко, ходімо, може, що попоїсти трапиться.
– Ходімо – каже когут, – гірше не буде!
І пішли вони в світ за очі. Ідуть так цілий день. Аж стало вечоріти; пора нічлігу пошукати. Зійшли вони з дорога в ліс і побачили велике дуплаве дерево. Когут сів на галузці, а пес заліз у дупло, і заснули.
Рано, скоро світ, когут затяв: «Ку-ку-рі-ку-у!»
Почув цей голос лис; захотілося йому когутячого м'яса на снідання, тому підійшов він до когута та й став його вихвалювати.
– От, – каже лис, – що когут, то когут! Такого птаха я ніколи й не бачив. І пір'я прегарне, і гребінь хоч куди, а голос – то розкіш. Злети-но до мене, красавче!
– А чого? – питає когут.
– Підеш до мене в гості; у мене нині свято, я тобі гарного горошку дам.
– Добре, – каже когут. – Але мені самому якось ніяково йти. Зі мною ще є мій товариш.
«От яке щастя! – подумав собі лис. – Замість, одного буде два когути!»
– А де ж твій товариш? – питає когута. – Я і його попрошу в гості.
– А там, в дуплі, ночує!
Лис кинувся до дупла, а пес його за шию хап! і Зловив і роздер.
Не впусти рака з рота
Летіла ворона понад морем, дивиться – лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
– Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
– Угу! – каже ворона, не роззявляючи рота.
– І братів, і сестер твоїх знав, – каже рак, – що за добрі люди були!
– Угу! – гугнить ворона, а рака міцненько держить.
– Та вже хоч вони і гарні люди, – каже рак, – а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
– Еге! – крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
– Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
– Гляди, не впусти рака з рота.
Ріпка
Був собі Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби донечка Мінка, а в дочки собачка Фінка, а в собачки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід рискаль та й мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку – та й посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень йшов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потому як буряк, потому як кулак, потому як два, а на кінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати.
– Час, – каже, – нашу ріпку рвати.
Пішов він у город: гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, вперся ногами, добуває сил усіх, сопе, як ковальський міх, – мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку:
– Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи! Взяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече – тягнуть, аж піт тече! Торгає дід ріпку за чівку, торгає баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами – промучилися увесь день, а ріпка садить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку:
– Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!
Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, торгають руками, упираються ногами – промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Фінку:
– Ходи, Фіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи! Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку. Торгає дід ріпку за чівку, баба діда за обшивку, дочка бабу за запаску, сучка дочку за спідничку – промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка кицю Варварку:
– Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи! Пішли вони в город: гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами – промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку:
– Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи! Пішли вони в город: гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик, мишка кицю за лапку – як потягли, як потягли, та й бала-бунц!
Упала ріпка на діда Андрюшку, дід – на бабу Марушку, баба – на дочку Мінку, дочка – на собачку Фінку, собачка – на кицю Варварку, а мишка – шусь у шпарку.