- •1. Підприємство як суб’єкт господарювання
- •1.2. Напрямки діяльності підприємств.
- •1.3. Правові основи функціонування підприємств.
- •1.4. Закон України „Про підприємства в Україні”. Господарський кодекс України.
- •1.5. Статут підприємства.
- •1.6. Колективний договір.
- •1.7. Класифікація підприємств.
- •2. Виробнича та загальна структура підприємства. Зовнішнє середовище господарювання.
- •2.3. Загальна структура підприємства.
- •2.4. Поняття організаційної структури та типи організаційних структур управління.
- •2.5. Вплив зовнішнього оточення на діяльність підприємств.
- •2.6. Мікро- та макросередовище та їхні чинники.
- •3. Виробнича програма та виробнича потужністі підприємства
- •3.2. Виробнича програма підприємства та порядок її розробки.
- •3.3. Основні показники плану виробництва продукції та методи їх визначення.
- •3.4. Ресурсне обґрунтування виробничої програми.
- •3.5. Виробнича потужність підприємства: різновиди та визначення.
- •4. Основні виробничі фонди підприємства
- •4.2. Класифікація, склад та структура основних фондів.
- •4.3. Облік та планування основних виробничих фондів.
- •4.4. Види зносу основних фондів та порядок нарахування амортизації згідно діючого законодавства.
- •4.5. Показники використання основних виробничих фондів.
- •4.6. Основні напрямки поліпшення використання основних виробничих фондів.
- •5. Обігові кошти підприємства
- •5.2. Джерела формування обігових коштів підприємства.
- •5.3. Кругообіг обігових коштів.
- •5.4. Нормування обігових коштів.
- •5.5. Показники ефективності використання обігових коштів.
- •6. Нематеріальні ресурси та активи підприємств
- •6.2. Об’єкти промислової та інтелектуальної власності та інші види нематеріальних ресурсів.
- •6.3. Поняття та охорона права власності в Україні.
- •6.4. Оцінка та строки зносу нематеріальних активів.
- •Розділ 7. Інноваційні процеси на промисловому підприємстві. Капітальне будівництво
- •7.2. Вплив інновацій на виробничий процес.
- •7.3. Технічний розвиток підприємства та науково-технічний прогрес.
- •7.4. Організаційний прогрес, його сутність та напрямки.
- •7.5. Планування капітального будівництва та його значення для розвитку підприємства.
- •8. Персонал підприємства
- •8.2. Визначення чисельності персоналу.
- •8.3. Кадрова політика підприємства та її сучасні напрямки.
- •8.4. Прогресивні методи відбору кадрів.
- •8.5. Нормування праці.
- •8.6. Продуктивність праці та резерви її підвищення.
- •9. Мотивація та оплата праці
- •9.2. Сутність заробітної платні.
- •9.3. Політика оплати праці на підприємстві та державна політика оплати праці.
- •9.4. Форми та системи оплати праці.
- •9.5. Тарифна та безтарифна системи оплати праці.
- •9.6. Оплата праці через участь у прибутку.
- •10. Собівартість промислової продукції
- •10.2. Методи визначення собівартості продукції.
- •10.3. Класифікація витрат за економічними елементами.
- •10.4. Класифікація витрат за калькуляційними статтями.
- •10.5. Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.
- •10.6. Зарубіжний досвід визначення витрат виробництва.
- •10.7. Шляхи зниження витрат на виробництво продукції.
- •11. Фінансові результати діяльності підприємств
- •11.2. Дохід підприємства.
- •11.3. Прибуток та його використання.
- •11.4. Структура балансу підприємства.
- •11.5. Рентабельність та її різновиди.
- •11.6. Фактори, що впливають на підвищення рівня рентабельності.
- •11.7. Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства.
- •12. Якість продукції
- •12.2. Методи забезпечення та оцінки якості продукції.
- •12.3. Стандартизація продукції.
- •12.4. Державний нагляд за якістю продукції.
- •12.5. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості.
- •13. Економічна та соціальна ефективність виробництва
- •13.2. Види ефективності виробництва.
- •13.3. Критерії і система показників ефективності виробництва.
- •13.4. Методи визначення ефективності нової техніки.
- •13.5. Оцінка соціальної ефективності виробництва.
- •14. Концентрація виробництва та розміри підприємства
- •14.2. Економічне значення концентрації виробництва.
- •14.3. Визначення оптимальних розмірів виробництва.
- •14.4. Показники рівня концентрації виробництва.
- •15. Спеціалізація та кооперування виробництва
- •15.2. Уніфікація продукції.
- •15.3. Планування рівнів стандартизації та уніфікації.
- •15.4. Кооперування виробництва.
- •15.5. Економічна ефективність спеціалізації.
1.5. Статут підприємства.
Статут відноситься до установчих документів підприємства, в якому міститься певний перелік обов'язкових правил, що регулюють його діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. В ньому повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Статут має відповідати основним положенням Господодарського кодексу України; його затверджує власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, а для державних підприємств — власник майна за участю відповідного трудового колективу.
У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву, вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо. У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
1.6. Колективний договір.
На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні-економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.
Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.
Колективні договори в обов’язковому порядку реєструються місцевими органами державної виконавчої влади. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.
Усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженим ним органом.
Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.
1.7. Класифікація підприємств.
Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками.
Достатньо повну класифікацію підприємств можна скласти, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників.
Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.
Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.
Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.
Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.
Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство.
Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання:
• асоціації—- найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
• корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
• консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);
• концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів;
• картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;
• синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
• трести — монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
• холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії;
• фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності. Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові (промислово-фінансові) групи.