2.3. Філософія середніх віків: теоцентризм г'
Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. Унаслідок розколу християнства в 1054 р. у Західній Європі відбувається утвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як «знання» про «найдосконаліше» втілення духовності - Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі «служниць теології». Протягом наступних століть у країнах Західної Європи стало швидко зростати значення римського єпископа як першого серед інших «князів церкви». З V ст. він починає іменуватись «Папою».
Початковий період середньовічної філософії отримав назву патристики (від лат. рагсіз - отці (церкви) (ІІ-УІІІ ст. н.е.). У цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються та утверджуються фундаментальні при цими середньовічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності й старозавітної міфології.
Представники так званої апологетики (Тертулліан, Лактацій, Юстін, Оріген, Климент Александрійськнй) і «отці церкви» (Григорій Богослов, Василь Великий, Аврелій Августин) зак ликали правителів і освічених людей захищати переваги хрис тиянського вчення. •'<
Тертултан заявляв у своєму основному творі «Апологети-кум» («Захист»): «Вірую, тому що абсурдно». Приниження знання і розуму, ворожнеча до «язичницької» філософії і звеличування сліпої віри - така головна ідея праць Тертулліана. Тертулліанове поняття віри підготувало основу для підкорення філософії теології (вчення про віру), що було характерним для всього наступного періоду розвитку християнської філософії.
З усіх «отців церкви» найбільший вплив на розвиток філософії мав Августин Блаженний. Його головними творами є «Сповідь», «Про трійцю», «Про град Божий». Він доводив, що Бог - найвище буття. У ньому перебувають вічні ідеї, що зу-мовлюють існуючий у світі порядок. Бог створив світ із нічого з доброї волі, а не че-рез необхідність. Людина - це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних речей, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі. Душа людини, за Авгу-стином, є безсмертною, «першородний гріх» Адама та Єни вразив усе людство і для порятунку у майбутньому житті недостатньо сил людини. Необхідний примат духовна! влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку. Історія, за Августином, - лише короткий відрізок між двома «вічностями» - створенням світу Богом і «тисячолітнім» царством Божим на землі.
Мислитель стверджував єдність віри і пізнання, первинність віри над розумом. Не самостійність людського розуму, а натхнення релігійних догматів є авторитетом. Церква - єдина, безгрішна, остання інстанція будь-якої істини. Соціально-політична доктрина Августина заснована на ідеї нерівності. Він софістичними аргументами захищав рабство та приватну власність багатіїв. «Гріховному» та «тимчасово му» земному життю він протиставляв вічне й «блаженне» «потойбічне» існування.
Головним напрямком у розвитку філософії феодального суспільства була так звана схоластика (від лат.: зспоіазііса -шкільний, учений). Розквіт її припадає на ХІ-ХІІ ст. (рання схоластика) і XIII ст. (пізня схоластика). Це філософія, якої навчали в школах, а з середини XII ст. - в університетах. Надалі слово «схоластика» стало синонімом такої науки, що була відірваною від життя, далекою від спостережень і дослідів та базувалась на некритичному наслідуванні переважно церковних авторитетів.
Середньовічній свідомості притаманна двоїстість: світ роз поділяється на духовний, небесний, божественний і земний, плотський, гріховний. 1 хоча перший (небесний) світ справжній, істинний, людина належить і до земного, гріховного світу. Тому філософія не може не розглядати і його проблеми. Людина се редніх віків - це духовна істота, вона створена за образом і подобою Бога. Ключ до розв'язання «земних» проблем люди на шукає у сфері духовності. .~
Духовність є найвищим критерієм реальності, тілесні характеристики і потреби - «неістотні». Якщо людина античності -природно тілесна істота, то для середніх віків вона є духовною. Теологічна зовнішність тематики філософії хоч і була зумовлена історичною специфікою феодального способу життя, не оз-начата проте припинення (чи, принаймні, істотного уповільнення) власне філософського розвитку.
У ХІ-ХІІ ст. в Європі відбуваються палкі дискусії про природу універсалій. Універсали (від лат.: ипіуегзаііз - загальний) -філософський термін, що вживався для позначення загальних понять (стіл, людина) на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, людина). Питання про те, що існує реально - універсали чи окремі речі, було головним у боротьбі між номіналізмом і реалізмом у філософії середньовіччя. Власне постановка проблеми природи загальних понять (універсалій) була викликана потребами теології. Церковники ніяк не могли узгодити положення про єдність Бога і його троїстість.
- Реалісти твердили, ніби універсалі! існують реально як сутність будь-якого буття і осягаються тільки за допомогоюі висновку. Номіналісти ж вважали, що реально існують тільки поодинокі речі, а універсали є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного роду; загальні поняття не існують реально, а є лише словами, іменами (звідси і їх назва, від лат.: потіпаїія - ім'я). Згідно з цим поглядом, наприклад, «людина взагалі» як родова сутність не існує. Реально існують тільки окремі речі. «Людина» - лише загальне ім'я, котрим називається кожна окрема людина.
Видатним реалістом XII ст. був Ансельм Кентерберійський. На його думку, поняття добра, істини, справедливості існують як такі реально і незалежно від понять, що оцінюються як дійсні поняття, і незалежно від дій людини. Ансельм доводив існування буття Бога. Оскільки ідея Бога існує у свідомості людей, то це значить, що існує і Бог. «Боже. Ти воістину існуєш,- говорив він, - бо ми й уявити тебе неіснуючим не можемо». Такий доказ буття Бога отримав назву онтологічного.
На противагу реалізму, Іоанн Росцелін висунув позицію номіналізму, згідно з якою реально існують лише одиничні, індивідуальні речі. Іоанн Росцелін завзято обґрунтовував номіналізм, застосовуючи його для єретичного тлумачення «святої трійці» як сукупності трьох окремих богів. Номіналіст Берен-гарій Турський визнавав за реальне лише те, що ми сприймаємо нашими органами чуття і заперечував реальність загальних духовних сутностей. Він робив єретичний висновок, що у церковному обряді-причасті людина смакує хліб та вино, а не «тіло і кров Господню», як вчить церква. Якби тіло Христа, - писав Беренгарій Турський," було б велике, як башта, то і тоді б його вже з'їли до кінця.
Якщо зміст ранньої схоластики було викладено у творах Ансельма Кентерберійського, то розробкою ЇЇ форми займався його молодший сучасник - француз П'єр Абеляр. Завдяки йому в межах номіналізму зародилася тенденція раціоналістичного філософського аналізу теологічних положень, що об'єктивно призвела до звільнення філософії від ролі «служниці тео-
логії». У книзі «Так і ні» Абеляр вказує на суперечності, які є не тільки у творах авторитетних церковних авторів, але й у> самому святому письмі. Вихідним положенням Абеляра було:) «Розуміти, щоб вірити». І Роджер Бекон одним із перших наполягав на необхідності дослідницького вивчення природи. Основним знаряддям і дже релом знань Роджер Бекон вважав дослід, логічне мислення, авторитет. Цінність авторитету і навіть логічного мислення за лежить від досвіду. На допомогу йому повинні бути залучені вищі способи пізнання - філософія та богослов'я. Захищаючи тезу про реальне існування одиничних предметів і заперечую чи окреме від людини існування загальних понять (універ-І салій), номіналіст Дуне Скотт послідовно шукав шляхи віднов лення зв'язку між матерією і духом. Дуне Скотт розглядає» питання про стосунки богослов'я й філософії. Власний предмет** богослов'я - Бог, предмет філософії (метафізики) - буттял Пізнання Бога за допомогою філософії обмежене. За тверджен-с| ням мислителя, Бог - чиста форма. Але решта істот і речещ складаються не тільки з форми, а й з матерії. Душа, згідно з Дунсом Скоттом,- це форма людського тіла. Вона створюєтьсж Богом за народження людини і під час її життя не відокремлені на від тіла. Вона єдина і безсмертна. .і
Найбільш відомим реалістом XIII ст. бувт Фома Аквінський, відомий своєю працею$ «Сума теології», що стала своєрідною ен-4 циклопедією середньовічного світогляду д Мета вчення Фоми - показати, Іцо розум й віра відрізняються одне від одного. Всупе- і реч вченню аверроїстів про двоїсту істину,! Фома Аквінський стверджує, що супе-' речність, котра існує між двома положеннями, означає, що одне з них хибне. А оскільки у «Божому натхненні» не може бути нічого помилкового, можна стверджувати, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я. Гармонія віри й розуму, в розумінні Фоми Аквінського, означає підпорядкування другого першій. Він стверджував: якщо людсь- кий розум виявляє нездатність раціонально осягнути зміст тих або інших «божественних» істин, то він повинен «упокорено» схилитися перед вірою. Фома Аквінський визнає відмінність-філософії від релігії, що полягає у методах досягнення результатів. Філософія настільки нижча від теології, наскільки людський розум нижчий від божественного. Деякі з догматів теології, на його думку, можуть бути доведені філософією (буття Бога, безсмертя душі).
Аквінський висунув п'ять доказів буття Бога. Перший доказ полягає в Існуванні руху. Усе, що рухається, має причину руху, саморух предмету неможливий, першоосновою руху є Бог. Другий доказ виходить із розуміння «продуктивної» причини, першопричиною є Бог. Третій доказ існування Бога виходить із необхідності існування всього. Четвертий - із існування абсолютного мірила - Бога. П'ятий доказ виходить із цілеспрямованості: має бути той, хто цілеспрямовує буття світу, і це є Бог.
У своєму вченні Фома використовував ідеї Арістотеля. Згідно з Фомою Аквінським матерія не може існувати окремо від форми, але форма може існувати окремо від матерії. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищих форм, тобто Бога, а Бог - чисто духовна сутність.
Учення Фоми Аквінського отримало назву томізму (латинською Фома вимовляється як Тома). За життя Фоми церква не дуже схвально ставилася до його вчення, але вже в 1323 р. його було зараховано до рангу святих. У 1879 році вчення Фоми було проголошено Папою Левом XIII офіційною доктриною католицької церкви. З XX ст. на його основі розвивається неотомізм.
XIV століття було ознаменовано новим плідним для філософії і науки підйомом номіналізму. Видатним представником номіналізму цього періоду був Уїльям Оккам. Він стверджував, що універсалі! існують тільки після речей, у розумі людини, вони відображають загальне в речах. За вченням Оккама тільки чуттєве наочне знання (інтуїція) може засвідчити існування чого б там не було і тільки воно одне осягає факти. Вчення про роль чуттєвої інтуїції і досвід у процесі пізнання пов'язано в Оккама з вимогою простоти пояснення (принцип економії або бережливості). Він поділив науки на «реальні» і «раціональні». Ресіпьт науки розглядають поняття з точки зору їх відношення до речей. Раціональні ж науки - з точки зору їх співвідношення не з речами, а з іншими поняттями.
Таким чином, у середні віки онтологія як вчення про буття теологізується, адже, розвиваючи тезу Арістотеля про божественний першопочаток, філософи середньовіччя вкладають у це зовсім інший зміст. В Арістотеля Бог хоча і є причиною світу, проте тільки цільовою причиною, яка задає загальну тенденцію розвитку світу, але він не є прямою причиною фізичних речей. У християнській же теології Бог - творець і причина всього . існуючого, це периюсутність, від якої залежать усі інші сутності. -Філософія стає не просто любов'ю до мудрості, а перпі за все -любов'ю до Бога, адже мудрість вважається знанням речей божественних. Оскільки саме божественне є першопочатком, то теологія спирається на абсолютну достовірність, що походить від Бога, надаючи достовірності й іншим наукам. Характерними рисами філософії середньовіччя можна вважати такі:
* вона була служницею богослов'я, теології. В основі християнського монотеїзму лежать два найважливіші принципи: ідея творення й ідея натхнення. Вони обумовлюють' існування єдиного особистого Бога.
* філософія того періоду залишалась відокремленою, чужою для суспільства, оскільки була відсутня вільна особа і розвинені товарно-грошові відносини - фактори, що складають передумови раціонального. Філософія писалася ла-' тинню, а тому залишалася вченням вузького кола людей, церковників.
* середньовічна філософія є синтезом двох традицій: хріс- ' тиянського вчення і античної філософії. Стверджуючись, християнство для обґрунтування своїх догматів запозичило античну ідею раціонального, використовувало твори античних філософів.
* особливістю середньовічної філософії була і боротьба номіналізму і реалізму протягом кількох віків як прояв давньої боротьби матеріалізму і ідеалізму.
* специфічною формою філософії у середні віки була схоластика. Незважаючи па те що важливу роль у ній відігравало обґрунтування догматів віри, вона все ж таки мала певне позитивне значення: це, насамперед, відновлення після тривалої перерви античної спадщини, розробка проблем пізнання, а також теорія «двоїстої істини», що призводить до звільнення філософії з-під впливу релігії. Наука і віра, теологія і філософія починають розвиватися згідно зі своїми власними закономірностями, що є осно-кщ: вою всієї нової культури.