2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом

Основні причини виникнення проблем, пов’язаних із кризовою ситуацією у розвитку МСУ можуть бути згруповані у декілька напрямків:

1. Неефективна державна політика:

• відсутність пріоритетів і національних стандартів у музейній справі, повноцінної структури галузі від науково-дослідних установ до виробництва;

• слабка міжвідомча координація та взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питаннях розвитку МСУ, неузгодженість державних програм гуманітарного циклу між собою;

• відсутність соціально-економічних, правових та наукових умов для ефективної діяльності музеїв, недотримання вимог чинного законодавства;

• відсутність нормативно-правової бази щодо стимулювання залучення позабюджетних коштів для підтримки музеїв;

• обмеження можливостей ефективної діяльності і маневрування відповідно до існуючих умов керівництва музеїв великою кількістю інструкцій і розпоряджень, дріб’язковою опікою, з одного боку, і цілковита байдужість держави до умов зберігання і охорони державної частини Музейного фонду України в комунальних, відомчих музеях, з іншого.

2. Несформованість громадянського суспільства в Україні:

• недооцінка ролі музеїв у житті суспільства як на рівні держави, так і на рівні територіальної громади;

• невизначеність з боку громад щодо ролі і місця музеїв у їхньому житті;

• низький рівень пропаганди в засобах масової інформації та просвіти населення значення МСУ в системі гуманітарного розвитку України та можливостей музеїв;

• формування у ЗМІ негативного іміджу музеїв;

• консервування усталених кліше і стереотипів, у тому числі в оцінюванні діяльності музейних установ;

• невміння музеїв використовувати для своїх потреб інструменти громадянського демократичного суспільства, пасивність у налагодженні ефективної співпраці із недержавними організаціями та громадськими об’єднаннями;

• низький рівень залучення професійного музейного середовища до формування національної політики у сфері та державної системи прийняття рішень;

• відсутність мотивації для самостійного пошуку музеями партнерів для співпраці (у сфері туризму, готельно-ресторанного бізнесу, продажу сувенірної продукції, мультимедіа тощо).

3. Недорозвиненість музейної галузі:

• несформованість мережі музеїв як єдиного цілого, відсутність міжмузейних комунікацій по вертикалі – від національних до сільських і по горизонталі – між музеями різних форм власності у межах регіонів;

• відсутність щорічного аналізу діяльності галузі;

• відсутність вітчизняних фундаментальних та прикладних досліджень з питань музеєзнавства та музеології, фахових видань, які б інформували про новітні методики, технології, обладнання тощо;

• бездіяльність існуючих методичних центрів;

• відсутність єдності музейної спільноти, мала кількість і слабкість наявних мережевих структур та професійних об’єднань;

• слабка інкорпорація музейної спільноти України у світове професійне товариство.

4. Надзвичайно застаріла матеріально-технічна база, порушення майнових прав музеїв:

• обмежене фінансування музейної галузі, що унеможливлює виконання музейними закладами завдань по збереженню пам’яток національної культурної спадщини та статутних положень;

• критичний стан приміщень, які десятиліттями не реставруються та не ремонтуються, що несе загрозу збереженню національної культурної спадщини;

• хронічне невирішення питань, пов’язаних із отриманням музеями актів на користування земельними ділянками;

• незадовільний стан матеріально-технічної бази та інфраструктури, що призводить до невідповідності потребам відвідувачів послуг, що надаються музеями;

• відсутність товаровиробників якісного сучасного музейного обладнання, систем освітлення та охорони музейних приміщень, які здатні задовольнити потреби музеїв та конкурувати з іноземними виробниками;

• занепад реставраційної служби.

5. Кадрова проблема:

• низький рівень підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їхнього правового та соціального захисту, зниження престижу професії працівника музею;

• недотримання законодавства у частині соціальних гарантій музейних працівників, залежність оплати праці не від кількості і якості роботи, а від категорії і статусу музею, обмеження щодо доплат і надбавок, що знижує стимулювання до праці;

• відсутність у штатах музеїв фахівців з сучасних технологій, у тому числі й через мізерну оплату їхньої праці у порівнянні з іншими галузями;

• нешанування праці музейників на державному і місцевому рівнях;

• схильність певної частини музейників до застарілих методів роботи, неготовність діяти в конкурентних умовах, змагатися за увагу публіки, розбудовувати мережі впливу.

Для розв’язання проблем необхідно створити належні умови для:

• повноцінного функціонування музейних закладів – збереження, наукового вивчення, реставрації та поповнення музейних зібрань;

• розробки та впровадження національних стандартів, у тому числі щодо обліку та збереження Музейного фонду України, створення державного електронного реєстру;

• оновлення музейних експозицій, забезпечення їх сучасним обладнанням, системою освітлення та охорони;

• забезпечення багаторівневої системи підготовки та фахової кваліфікації музейних кадрів їхнього соціального захисту, підняття престижу професії музейного працівника;

• підготовку і видання методичної літератури з питань музеєзнавства;

• впровадження системи міжмузейної комунікації в усіх напрямах діяльності; активної участі суспільства в розвитку МСУ.

Розв’язання зазначених проблем можливе за умови об’єднання зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування шляхом розроблення і виконання Державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року (далі – Програма). Вирішення цих проблем, яке можливе лише у комплексі, дозволить реформувати музейну справу відповідно до сучасних світових стандартів.

3. Мета і завдання Програми

Метою Програми є розроблення таких механізмів розвитку МСУ, які б адаптували її до сучасних умов, сформували якісно нову МСУ, здатну оперативно і адекватно реагувати на виклики часу щодо створення умов збереження пам’яток національної культурної спадщини, їхнього вивчення та популяризації, забезпечення доступу до неї народу України; перетворення музеїв на одну з провідних соціальних інституцій у системі гуманітарного розвитку України.