2.5 Водний кодекс України

Цей кодекс регулює правові відносини з метою забезпе­чення збереження, наукового обгрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей еконої" ки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруд­нення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, орга­нізацій і громадян на водовикористання. Водний фонд Укра­їни включає усі води (водні об'єкти) на території України. До водного фонду належать:

а) поверхневі води: природні водойми (озера), водото-ки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, став­ки) і канали;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море. Усі спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охо­рони навколишнього природного середовища, водного гос­подарства, геології, місцевими Радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у поряд­ку, встановленому законодавством.

2.6 Складові частини природного заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної о простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особ­ливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середови­ща, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать:

а) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповід­ники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

б) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового ми­стецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних за­повідників, національні парки є власністю народу України. Усі інші об'єкти природно-заповідного фонду можуть пере­бувати і в інших формах власності. Охорона об'єктів при­родно-заповідного фонду забезпечується шляхом встанов­лення заповідного режиму; організації систематичних спо­стережень і досліджень; здійснення державного і громадсь­кого контролю; встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім того, ці об'єкти можуть використовуватися лише для: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері охорони при­родно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його ор­гани на місцях. Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціа­льними адміністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. За Законом, право участі в управлінні названими об'єктами належить і відповідним об'єднанням громадян.

ВИСНОВОК

Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами.

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через органи державної влади відповідно до законодавства України.

Отже, основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Барейко П. В. Напрямки вирішення екологічних проблем // Економіка АПК. -1999.-№12.-с.36.

2. Гетьман А. П. Шульга М. В. Екологічне право України // Навч. посібник. – Х.: 205

3. Грабинський І.М. Еколого-економічна система України: порівняльний аналіз. - Львів: НТШ, 1997. -240 с

4. Грабін І., Злупко С. Економічні основи управління поліпшення якості навколишнього середовища // Економіка України. - 1999. - №11. - с. 90-91.

5. Екологічна політика України // Журнал. - Міжнародний центр перспективних досліджень, № 10, 2000 р.

6. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 // Відомості Верховної Ради України, 1991, № 41 (08.10.91), ст. 546.

7. Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учебное пособие

для вузов. – М.: Агентство “ФАИР”, 1998, С. 3 – 30, 45 – 66, 150 – 160,

211 – 233, 272 – 295.

8. Саксонова О. Державне регулювання в сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів // Регіональна економіка.-2002-№1.-с.267-271.

9. Державне Стеченко Д. М. регулювання економіки // Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. -176 с.: іл. - Біібліогр.: с. 166–169.

Чистов С.М, Никифоров А.Є, Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки // Навч.посіб. - вид. ІІ - К.: КНЕУ 2004.-440 с.