Підготовка насіння до сівби

Передпосівну обробку насіння застосовують для підвищення енергії проростання і схожості, попередження поширення хвороб і шкідників, поліпшення умов живлення проростків і підвищення стійкості до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Намочування – найбільш поширений спосіб, сприяє появі ранніх сходів. Намочують насіння кількома способами:

тримають у воді при температурі 20-30 ºС добу, тоді підсушують і відразу висівають;

тримають до набубнявіння у воді кімнатної температури, яку міняють через кожні 3-6 годин;

насипають шаром 3-5 см у посудину, періодично змочують і перемішують при температурі 25-30 ºС.

Дражування насіння – обволікання насіння захисною живильною оболонкою з органо-мінеральної живильної суміші. Насіння набуває круглої форми, стає крупнішим, що полегшує висівання.

Як наповнювач використовують нейтралізований вапном торф, перегнійно-дернову суміш, або перегній. Наповнювачі добре просушують і подрібнюють.

Найпоширеніша склеювальна речовина – свіжий коров’як, який розводять у 8-10 частинах води і проціджують. З мікродобрив застосовують аміачну селітру – 1,1-2,2 г, сірчанокислий калій – 1,4-2,9 г, суперфосфат – 4-14 г на 1 л клейкого розчину, або на 1 кг сухого наповнювача.

Для виготовлення суміші на дражування 1 кг насіння необхідно 5-10 кг наповнювача і 3-6 л розчину. Під час дражування набубнявіле насіння кілька разів невеликими порціями (щоб не злиплося) змочують клейким розчином, потім припудрюють сухом наповнювачем. Насіння обробляють таким чином доти, поки дрібне насіння не набуде діаметра 3-5 мм, а велике10 мм і більше. Після обробки посівний матеріал просушують, а перед висіванням сухе дражоване насіння зволожують і витримують 1-3 дні у теплому приміщені

Стратифікація насіння. Стратифікують насіння, яке важко проростає, для забезпечення дружніх і швидких сходів. Внаслідок збільшення вмісту води в насінні активізується дія різних ферментів. Намочене насіння змішують 1:3 зі зволоженим піском , тирсою торфом, мохом і закладають у ящики, зволожують до 30%. Ящики на кілька місяців (від 2 до 12) ставлять у сховище при температурі 0-5ºС і тримають до появи корінців, після чого виносять і закопують у сніг, присипаючи його тирсою і соломою.

Перед сівбою насіння звільняють від субстрату. До порід з довгим періодом стратифікації (1 рік) належать глід, ірга, липа, шипшина, сніжноягідник, з менш довгим періодом (3-6 місяців) бересклет, дерен білий, горобина, черемха Маака. Деякі породи (акація жовта, в’яз, жимолость татарська) краще сходять при посіві зразу після збирання. Березу, модрину, чибушник, смородину золотисту можна сіяти по снігу.

Скарифікація ґрунтується на руйнуванні оболонки товстошкірого насіння механічним, термічним, або хімічним способами, що забезпечує вільний доступ води до зародка і прискорює проростання сходів. Механічний – перетирання насіння з крупнозернистим піском або дрібним гравієм (галькою). При термічній обробці насіння спочатку приморожують, потім ошпарюють окропом, доки на оболонці не з’явиться тріщина. Хімічний вплив на насіння сприяє розм’якшенню його оболонки. Насіння вимочують у 2-3% розчині соляної, або сірчаної кислоти, або в хлорній воді (2-3 краплі на склянку води) протягом 10-12 годин.

Протруювання , або знезаражування, здійснюється для захисту рослин від шкідників та хвороб на початковій стадії їх розвитку. Застосовують такі способи знезаражування насіння: суха, або волога обробка отрутохімікатами, термічне протруювання, опромінювання кварцовими лампами.

Сухе протруювання проводять у день сівби використовуючи порошкоподібні препарати. Вологе протруювання проводять за декілька годин до висівання. Марлеві мішечки з насіння на 10-15 хв. занурюють у розчин формадіну, потім 2-3 години витримують під мішковиною. Далі насіння промивають, просушують і висівають. Термічне знезараження здійснюють у гарячій воді. При 45-50 ºС протягом 2-12 год.

Висівання насіння. Посів проводять у завчасно підготовлений грунт. Восени насіння висівають по добре обробленому пару. Для весняних посівів підготовка ґрунту включає: зяблеву оранку весняне рихлення передпосівне боронування. Застосовують різні схеми посіву: одно стрічковий – з відстаню між стрічками (рядками) 45 см і багато стрічковий, в якому стічки складають із 2-4 рядів з відстаю між ними 20-25 см і між стрічками 60 – 70 см, або 50-80 см. Ще застосовують гніздовий і розкидний способи сівби.

Вибір способу залежить від місця і часу проведення робіт. Розкидний спосіб використовують для закритого ґрунту, а всі інші для відкритого.

Глибина посіву залежить від розміру насіння: чим воно дрібніше тим мілкіше загортання.

Дуже дрібне насіння (вільха, береза, бегонія, первоцвіт) висівають на поверхні і присипають торфом, перегноєм; дрібне (сосна, жимолость, агератум, петунія, портулак) загортають на глибину 0,5-1,5 см; середнє (липа, клен, яблуня, бальзамін, айстра, левкой) на 2-4 см.; крупне (дуб каштан) – до 10 см. Ввважають заглиблення нормальне якщо насіння вкрите шаром землі в 1,5-2 рази більшим від розмірів насінин.

Для вирощування розсади використовують парники, а в теплицях – стелажі, горщики і торфоперегнійні горщечки. Земельні суміші для сівби складають із дернової, листяної, торф’яної землі, перегною і піску, взятих у пропорціях для вирощування конкретної культури.

Правильне і своєчасне прорідження сходів у відкритому ґрунті гарантія нормального розвитку рослин. Його проводять підчас появи першої пари справжніх листків, залишаючи між ними відстань необхідну для росту дорослих рослин, для дерново-кущових порід залишають 50-140 сіянців на 1 м залежно від породи.

Строки висіву залежать не лише від вегетаційного періоду рослин, погодних і кліматичних умов району а й від запланованих строків виходу квіткової продукції.

ДОГЛЯД. Полив проводять в міру висихання грунту, підтримуючи його вологість не нижче 75%; 2-3 рази підживлюють з інтервалом 2-3 тижні (коров’як, пташиний послід і мінеральні добрива), перший раз вносять 20 кг азоту, другий і третій по 30 кг азоту, фосфору і калію по потребі. Перше підживлення коли рослини досягають 8-10 см висоти.

ЗАВДАННЯ. За зразками насіння різних декоративних рослин вивчити його морфологічні особливості. Згідно з конкретними завданнями викладача зробити розрахунок господарської придатності і норми висіву насінин однієї з декоративних рослин. Вивчити і законспектувати у зошиті усі прийоми підготовки насіння до висіву.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 4

ВЕГЕТАТИВНЕ РОЗМНОЖЕННЯ ДЕРЕВНО-КУЩОВИХ, КВІТКОВИХ І ДЕКОРАТИВНО-ЛИСТЯНИХ

Мета завдання: вивчити усі існуючі способи вегетативного розмноження декоративних рослин.

Вегетативне розмноження ґрунтується на здатності органів до відновлення, так і штучним.

Природне розмноження відбувається за допомогою вегетативних органів: кореневих і стеблових бульб, кореневищ, цибулин, бульбоцибулин, вусів.

Штучне розмноження здійснюється не спеціалізованими вегетативноми органами (ділення кущів, кореневі відростки, відсадки, живцювання)

Розмноження ділення кореневих бульб. Кореневі бульби утворюються внаслідок потовщення коріння і не мають бруньок поновлення. При діленні бульби кореневого походження кожна її частина (дільник) повина мати шматочок кореневої шийки розміщеним на ньому одною трьома бруньками поновлення. У жоржини беруть коренебульби 2-5 річного віку і в кінці березня переносять в приміщення для проростання, дезінфікують у 0,2% розчині марганцевокислому калію. Коли паростки досягають 2-3 мм, починають ділення гострим ножем на частини (рис. 14), які потім вкорочують на 1/3 присипають вугільним порошком і підсушують.

Бульби стеблового походження на відміну від кореневих розмножується поділом (півонія лікарська, цикламент, глоксинія, бегонія бульбова), крім активних бруньок поновлення, які за певних умов здатні утворити придаткові корені.

Для розмноження півонії відбирають кущі 3-5 річного віку, стебла обрізують і за допомогою вил викопують кущ, обмивають його водою потім за допомогою дерев’яного клину, який забивають у центр куща, а потвм розхитують, роз’єднують і розрізають перемички, що з’єднують корені. Стандартний дільник має 2-3 розвинені бруньки на кореневій шийціі 2-3 коренепбульби. Дільники обробляють 1% суспензією фундазолу протягом 20 хв і садять, щоб верхні бруньки були заглиблені у важких грунтах на 3-4 см і легких – на 5-7 см.

Після ділення куща завжди залишаються коренебульби, які ріжуть на живці. (рис ) і висаджують. Багато таких живців не йдуть у ріст, а формують бруньки поновлення і проростають лише на наступний рік.

Розмноження цибулинних. Цибулина спеціалізований підземний пагін, в якому запаси живильних речовин відкладаються у видозмінених листках м’ясистій лусці. У тюльпанів луска замінюється щорічно, в інших накопичується протягом років, тому їх називають багаторічними (лілія, нарцис).

Розмножуються цибулинні утворення нових замінних цибулин, або цибулинок, які розвиваються з бруньок, розміщених у пазухах лусок материнської цибулини. Для садіння вибирають чисті, без слідів глибоких захворювань повновагі цибулини стандартних розмірів.

При розмножені гіацинта застосовують два штучних методи бо природній коефіцієнт виходу цибулинок дуже низький. Цибулини вибирають з ґрунту підсушують і очищають витримують при температурі 25-30 ºС більше 6 тижнів. Потім у відібраних цибулин гострим ножем вирізається денце (при першому способі), або з боку денця робиться хрестоподібний надріз на 1/3 цибулини (при другому способі) (рис ) потім цибулини підсушують на сонці кілька днів і вкладають в ящики з дротяним дном. Через 30-40 днів повністю зарубцьовуються зрізи і біля основи лусочок почнеться утворювати цибулинок (tº - 25º). Потім температуру слід збільшити до 35º, вологість невисока. Інкубаційний період триває від 3,5 до 5 місяців. Потів їх висаджують у відкритий ґрунт, де дорощують протягом двох років.

Лілії розмножуються діленням материнської цибулини, цибулинками, лусками, повітряними цибулинками (рис ). Ділять гніздо цибулин через кожні 3-4 роки. За цей період у лілій закладаються нові дочірні цибулини які розростаються і починають купчитись.

Використовувати і пересаджувати можна у травні і вересні. При розмноженні цибулини лусками, цибулину викопують і виділяють 15-40 і більше верхніх лусок, залежно від розміру, а потім її садять знову. Можна не викопувати, а просто відгорнути землю і відокремити кілька лусок, які дезінфікують у 0,15 % розчині марганцево-кислого калію. Висаджують луски у ящики на половину (грунтосуміш: дренаж 2-3 см, 5-7 см – дернова земля і 4 см – промитий пісок). Через 1,5-2 місяці з лусок розвивається повноцінна рослина.

Серед лілій є бульбоносні види, в пазухах листків в яких утворюються повітряні цибулини, які також використовують для розмноження.

Розмноження діленням бульбоцибулин. Бульбоцибулина – це вкорочене і потовщене стебло, яке займає проміжне місце між бульбою і цибулиною, оскільки має могутнє денце і луски – листки майбутнього року із зародком квітки у верхній частині. Вона щороку відмирає утворюючи на заміну бульбоцибулину і бульбобруньки (цибулинки). До цих рослин належать гладіолуси, шафран, які розмножуються бульбоцибулинами, їх діленням і цибулинками. ( рис )

Розмноження за допомогою вусів. За допомогою вусів розмножується хлорофітум, ломикамінь. Обрізуючи і розсаджуючи молоді рослини, значно скорочують процес розмноження (рис 19).

Розмноження ділення куща і кореневими паростками. Розмноження ділення куща - найпростіший і широко розповсюджений спосіб розмноження . ділення здійснюють так щоб кожна частина мала надземні пагони і корені (флокси, півонія, багаторічні хризантеми, піретрум, ромашка велико квіткова, люпин, конвалія, анемони, дзвоники, кореневласні троянди. (рис 20). Розмноження кореневими паростками можливе в тих рослин, у пере циклі коренів яких виникають численні придаткові бруньки, котрі розвиваються у надземні пагони. Коли в них з’являються власні корені і вони можуть живитися самостійно, пагони відокремлюють від материнської рослини (хризантеми, флокси, астильба, півники (рис 21).

Розмноження відсадками. Відсадками розмножують рослини, пагони яких укорінюються в місцях дотикання до ґрунту ще перед відділенням їх від материнської рослини (виткі троянди, ломиніс, цінні сорти гвоздик і фіалки). Використовують розмноження горизонтальними, вертикальними, дугоподібними і повітряними відсадками (рис 22).

Кімнатні рослини (родендрони, камелії, азалії, дпроцени) з товстим або великим стеблом, яке не можливо пригнути, розмножуються методом повітряних відсадок (рис 23).

Розмноження живцями. Живець – будь-яка відокремлена від материнської рослини частина, на якій ті частині, котрих бракує (корені пагони), з’являються пізніше.

Практикується розмноження зеленими, здерев’янілими, кореневими та кореневищними живцями. Розрізняють зелені живці листкові та стеблові. Листковими живцями розмножують бегонію Рекс, глоксинію, сенполію, сансів’єру, деякі види лілій (рис 24 а, б). При розмножені стебловими живцями використовують зелені живці (гвоздика, очисток, айстри багаторічні, фіалка, флокс) (рис 25); напів здеревянилими – троянда, жасмин, бузок, туя.гортензія, спірея, дейція, бульденеж, актинідія, ломиніс, ялина, кипарис, самшит (рис 26); та здерев’янілі – тополя, верба, виноград, золотиста смородина, сніжно-ягідник, бузина, дерен тамариск (рис. 27). Здерев’янілими живцями розмножують у відкритому ґрунті.

Кореневими живцями розмножуються півники. (рис 28), а також слива, вишня, бересклет, обліпиха, ігра. Їх краще висаджувати в холодні парники.

Розмноження щепленням. Розмноження окуліруванням полягає у впроваджені сплячого вічка – прищепи під кору на початку активного сокоруху у підщепи. (рис 29).

Розмноження копуліруванням полягає у зрощені підщепи з прищепою однакової товщини і величини зрізу. Копудірування може бути простим або поліпшеним (рис. 30).

Для ліпшого укорінення пагонів, кореневищ, бульб, зрізи пагонів обробляють вугільним порошком, у який додають 0,1 г гетероауксину на 100 г порошку.

ЗАВДАНН: ознайомитися зі способами та технологією вегетативного розмноження декоративних рослин, зарисувати в зошиті основні його види.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 5

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ГОСПОДАРСЬКЕ ВЛАШТУВАННЯ РОЗСАДНИКА ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН

Мета завдання: вивчити виробничу структуру розсадника, освоїти принципи визначення розмірів його складових частин.

Планомірне вирощування різноманітного за видами, асортиментом і кондиціями посадкового матеріалу декоративних дерев і кущів вимагає організації в розсадниках спеціальних виробничих і господарських відділів.

У великих розсадниках декоративних рослин рекомендується організовувати такі відділення і ділянки, пов’язаних між собою. (рис 32)

Маточно дендрологічний відділ

Господарський відділ

Декоративний розсадник

Ділянка насіннєвих маточників

Садиба

Маточний плодовий сад

Дорогу

Плантації

Захисні насадження

Дендрарій

Запільний клин, водойми

Відділ квітникарства і газонних трав

Відділ розмноження

Відділ формування декоративних кущів

Відділ формування декоративних дерев

Відділ вирощування хвойних і багаторічних дерев листяних порід

Розвідне відділення

Квіткове господарство

Відділення розмноження. До нього відноситься школа сіянців і розвідне відділення. Школа сіянців призначена для вирощування 1-2 річних сіянців деревних і кущових порід, а розвідне відділення – для насіннєвого та вегетативного розмноження порід, важко вирощуваних у відкритому ґрунті. В цьому відділенні поле дорощування служить для висадки на ньому рослин із теплиці, парників, гряд з наступним пересаджування їх в школу формування.

Відділення формування декоративних кущів. Складається зі школи кореневласних кущів школи щеплених архітектурних форм кущів.

Відділення формування декоративних дерев складається з трьох шкіл: школи швидкоростучих порід, в яку висаджують 1-2 річні сіянці акації білої, берези та інших рослин та укорінені живці тополі для формування штамба і крони. Тут проводять щеплення в штамб; школи повільноростучих порід, в яку висаджують сіянці липи, каштана кінського і інших порід для вигонки штамба; школи крупномірних дерев, яку організовують за віковим принципом з ущільнювачами. Тут висаджують щеплені саджанці із школи швидкоростучих порід у віці 4 років і саджанців повільноростучих порід у віці 6-7 років строк перебуванн у цій школі 3-4 роки, як ущільнювачі в міжряддя висаджують сіянці кущів.

Відділ хвойних і великих дерев листяних порід складається із школи великих дерев листяних порід в останню пересаджують штамбові саджанці для дорощування і отримання дорослих дерев, для озеленення центральних вулиць і площ міст, а також для ремонту існуючих насаджень. Звідси дерева викопують тільки з клубом землі.

Відділ квітникарства і газонних трав. До нього входять відділення: квіткове і газонних трав. Квіткове відділення має самостійну культу розміну, що складається з трьох взаємопов’язаних частин: культу розміни в оранжереях; рамо зміни в парниках; сівозміна у відкритому грунті. Відділення газонних трав може бути самостійним, або входити в склад інших виробничих частин розсадника.

Маточний і господарський відділ. У великих розсадниках маточне відділення повинне складатись із ділянки насінних маточників, плодового саду, плантацій, розарію, колекції бузку, дендрарію, а господарський відділ – із садиби, доріг захисних насаджень, вододжерела і запільного клину.

Організація розсадника. Необхідність організації нового розсадника декоративних рослин визначається перспективним планом зеленого будівництва в районі його діяльності і потреби в посадковому матеріалі для його виконання щоб визначити потреби в посадковому матеріалі потрібно знати об’єм нового зеленого будівництва і обсяг робіт з реконструкції і ремонту існуючих насаджень.

Об’єм нового будівництва можна визначити формулою:

S= AB-K

де S – площа нових насаджень, м².

А – перспективна кількість жителів міста.

В – норма міських насаджень на одного жителя, м²

К – площа існуючих насаджень у місті, м²

Для розрахунку потрібної кількості саджанців на нове будівництво необхідно вирахувати загальну площу, розподілити за категоріями насаджень, яких в містах виділено чотири: насадження на вулицях; насадження загального насадження (парки, сквери, бульвар); насадження кварталів житлової забудови; інші насадження (при школах, лікарнях, клубах, промислових підприємствах), санітарно-захисні.

Потребу в посадковому матеріалі для кожної із цих категорій, як і для реконструкції малоцінних насаджень, визначається, діленням обсягу робіт в га чи в км на густоту насаджень. На підсадку саджанців планується 10% від загальної кількості висаджених рослин. Отриману кількість саджанців потім розподіляють пропорційно обсягу робіт по роках і вираховують середньо річну потребу. Також враховують кількість саджанців для підсадки дерев, що випали, 2% щорічно.

Потребу в саджанцях кущових порід вираховують так само, як і дерев. При визначені норм посадки кущів на одиницю площі притримуються встановленого співвідношення деревних і кущових порід за зонами: для Полісся, Лісостепу, передгірних і гірських районів Карпат 1 : 10. Дані всіх розрахунків з визначенням потреби саджанців для зеленого будівництва в перспективі заносять у загальну відомість і складають завдання для розсадника на щорічний випуск посадкового матеріалу.

Завдання: студенти повинні добре вивчити складові частини розсадника декоративних рослин, за рисувати схему його структури і ознайомитись із принципами визначення його розмірів.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 6.

ВИРОЩУВАННЯ САДЖАНЦІВ ДЕКОРАТИВНИХ ДЕРЕВ І КУЩІВ

Мета роботи: ознайомитись із різними школами вирощування декоративних дерев і кущів

Школа кущів. В цій школі вирощують посадковий матеріал який за призначенням поділяється на три групи:

• кущі для масового озеленення, створення живоплотів, бордюрів для посадки в садово паркові масиви і санітарно захисні насадження;

• ліани для вертикального озеленення, влаштування альтанок;

• крупно мірні кущі для посадки на особливо відповідальні об’єкти і для ремонту існуючих насаджень.

В школі кожна група кущів перебуває 2-3 роки.

Вирощування кущів для масового озеленення. Як посадковий матеріал використовують 1-2 річні сіянці і укорінені зелені та здерев’янілі живці, відсадки і кореневу поросль його. Сортують, вкорочують кореневу систему до 18-20 см довжини, вмокають у бовтанку (свіжий коров’як і перегнійна земля). Висаджують восени і весною. Широко практикується стрічкова трирядна посадка кущів за схемою 20х40х40х80 см, при ній розміщуються 60-75 тис саджанців на 1га і допускається механізована посадка і догляд за ґрунтом. В перший рік кущі вільно ростуть проводиться своєчасний догляд за ґрунтом і боротьба з шкідниками і хворобами. На другий рік рано весною до сокоруху кущі обрізають на пеньок, 3-7 см від кореневої шийки, щоб посилити ріст скелетних пагонів особливо у період, що слабо галузяться (жимолость, калини, глід, гортензія бузок). Не обрізають ті які здатні формувати крону (кизил, обліпиха, барбарис, айва японська, магонія).

В кінці другої вегетації саджанці швидкоростучих порід викопують, а довгоростучих формують і на третій рік. Для цього роблять обрізку сильно розвинутих пагонів, щоб надати кущам правильну форму.

Вирощування ліан. Виноград дикий амурський, пахучий, виноградник різнолистий гліцинія китайська, дерево – згубець, ломиноси, плющі розмножують здерев’янілими живцями рідше зеленими і кореневими живцями, відсадками, щепленням, поділом куща і насіння.

В школу кущів ліани беруть із відділу розмноження вже укорінені. Перед посадкою вкорочують надземну частину. Особливість догляду за ліанами така: встановлюються кілки до яких їх підв’язують. Формують рослини з 5-7 одно-, дворічними добре розвинутими пагонами.

Вирощування крупномірних кущів. Використовують кращі 2-3 річні саджанці, які перед посадкою обрізають на ¼ - ½ довжини надземної частини. Висаджують з розміщенням між рядами і в ряду 0,8-1 м/10-15 тис. шт./га. До кінця другого чи третього року вирощування саджанці досягають висоти: низькорослі 0,75-1 м, високорослі до 1,25-1,5м з кількістю основних гілок в кроні 8-12 шт. і повністю придатні для солітер них посадок та ремонту.

Вирощування культурних сортів троянд та бузку. Культурні троянди розмножують як правило, окуліруванням, рідше – зеленими живцями, відсадками і поділом куща. Як підщепу використовують переважно однорічні сіянці звичайної шипшини. В основному в реалізацію поступають однорічні саджанці троянд. Також вирощують троянди штамбової форми. Підщепою для них використовується звичайна шипшина (без колючкова форма). Підщепу в школі вирощують три роки, пагони підв’язують до кілків, вирізають поросль та пагони потовщення. Окулірують 2-3 вічками, залишаючи штамб ремонтантних і чайно-гібридних троянд 1-1,2; для витких – 1,3-1,5 і поліантових – 0,5-0,8м. Восени вічка утеплюють, пригинаючи окулянти в канавку, затискають кілочком і присипають землею 20-25 см. На наступний четвертий рік весною штамби піднімають і підв’язують до кілочківі зрізають на вічко. До кінця вегетації, при хорошому догляді, формується крона і рослини викопуються.

Сортовий бузок вирощують в основному на 2-річних підщепах бузку звичайного або сіянцях бирючини методом окуліруванням. Як і троянди, бузок також можна вирощувати у штамбовій формі. У штамбовій формі ще вирощують жимолость татарську, акацію жовту, калину бульденеж, золотисту смородину, глід, терен.

Школа листяних дерев. Складається із школи швидкоростучих порід з 4-5 – річним і школи повільноростучих порід з 6-10 – річним строками вирощування.

Дот швидкоростучих порід належить тополя, акація біла, береза, ясен зелений, клен сріблястий, черемха, в’яз туркестанський. В групу повільноростучих входять липа, дуб, клен гостролистий, каштан кінський, ясен та вяз звичайний.

В школу висаджують 12,5-25 тис деревних рослин на 1 га. Схема посадки для швидкоростучих порід 0,5х1 м для повільноростучих – 0,5-0,8 х 0,8-1 м.

Практикують і комбіновані школи, в яких рослини з довгим часом вирощування розміщують через 3-5 м, а між нними розміщують ряди дерев з коротким періодом росту або кущові.

Землю під школу добре обробляють, вносять 100 т гною, фосфорних добрив – 60-80 кг, азотних і калійних – по 40-60 кг д.р. на 1 га.

Березу, каштан, клен сріблястий, акацію білу краще пересаджувати весною.

Важливим заходом є формування штамба, систематично видаляють поросль відприски, пагони потовщення і пінцирують на 12-18 см, сильні пагони вирізують на кільце. Провідник повинен бути чітко вертикальним, при відхилені в бік його відрізують до першої добре розвинутої бруньки, що росте вверх, або на пеньок.

Крону вкладають, починаючи з 3-4 рокувирощування ( рис ), на штамбі висотою 1,8-2,25 і 1,3-1,8 м. Формують її з 6-7 сильно розвинутих бруньок, розміщених вище штамба. У поріз з короткими міжвузлями (вяз, біла акація) зріз роблять над 12-14 бруньок, які потім через одну виламують. Всі пагони нижче крони видаляють. Закладають крону рано навесні.

Стандартні саджанці швидкоростучих порід випускають з 1-2 річною кроною, повільноростучі – з 3-*6 річною.(рис ).

Школа крупно мірних саджанців, або школа довготривалого вирощування, з випуском більш крупного посадкового матеріалу через 5-7 років. В цій школі продовжують формування крониі штамба дерева. Обрізку швидкоростучих порід проводять через 1-2, повільноростучих – через 2-3 роки.

Повільноростучі породи (липа, дуб, каштан, клен гостролистий) вирощують 6-8 років (рис ), висаджуючи їх за схемою 2х3м, можна підсаджувати в міжряддя швидкоростучі кущі (рис ).

Щеплені дерева вирощують в спеціальній або в загальній школі деревних рослин. Щепленням розмножують дерева з надзвичайною формою крони (плакуча, кулеподібна, пірамідальна), або забарвлення листків (пістряві, золотисті, сріблясті). Підщепи для щеплення дерев готують із штамбом висотою не менше 2 м із сіянців основного виду.

Щепленням розмножують акацію кулеподібну; березу плакучу, розрізано листу; дуб кулеподібний, плакучий; клен кулеподібний, Рейтенбаха, Швелера, сріблястий, розрізанолистий; липу пірамідальну; горобину плакучу ялину голубу плакучу змієподібну. Щеплення проводять сплячим вічком літом чи живцем весною на висоті 2-2,5 м від кореневої шийки, пірамідальні форми – біля кореневої шийки (див дод 2).

Школа хвойних дерев. Хвойні дерева вирощують звичайно у двох школах. В першу чергу висаджують 3-4 – річні сіянці і вирощують їх 4-6 років. У другу школу рослини поступають із першої школи і вирощують їх протягом 5-7 років. Швидкоростучі хвойні дерева (мордина) реалізують із першої школи. Посадку проводять весною в посадкові ями розміром для першої школи 0,2 х 0,2 х 0,25 м, для другої – 0,5 х 0,5 х 0,4 м. Підготовка ґрунту така ж, як в школі листяних дерев. Саджанці хвойних порід не потребують штучного формування. В розсадниках все ширше практикують вирощування ялини сріблястої, голубої, сизої і інших видів за допомогою щеплення живцем безпосередньо в школі хвойних на 3-4 річних підщепах. Способи щеплення такі: в розщіп однорічного пагона, априклад, в боковий запріз, в розщіп.

Викопують посадковий матеріал із школи розсадника вручну або механізовано з відкритою кореневою системою із комом землі. Використовують тракторні скоби і викопувальні плуги. Саджанці сортують за стандартами, прикопують чи упаковують (мішковина, поліетилен або деревяні ящики, металеві та пластикові контейнери).

ЗАВДАННЯ. Потрібно вивчити технології вирощування декоративних саджанців в різних школах, освоїти основні способи щеплення декоративних форм дерев, ознайомитись із вимогами до формування крон.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 7

СКЛАДАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ КАРТ ВИРОЩУВАННЯ КВІТКОВОЇ ПРОДУКЦІЇ.

Мета заняття: ознайомитись з методикою складання технологічних

карт при вирощуванні декоративних рослин.

В квітникарських господарствах розробляють технологічні карти для створення виробничої програми, яка забезпечує раціональну організацію праці, економію матеріалів, визначення потреби в робочій силі, матеріалах, механізмах, транспорті і є основним науково обґрунтованим документом для вирощування різних декоративних дерев.

Технологічні карти розробляють на основі чинних агротехнічних прийомів вирощування декоративних рослин і догляду за ними, а також нормативних документів і передової технології, розроблених науково-дослідними організаціями і передовими господарствам. При цьому враховують конкретні грунтово-кліматичні умови (норма внесення органічних і мінеральних добрив, особливості вегетаційного періоду, кількості і частоти випадання опадів) стан і розміри площі, яка призначена для посадки і посіву.

Складаючи карти слід перерахувати всі роботи у порядку їх виконання, вказуючи обсяг виробництва кожної операції, розряд, кратність і механізми, що використовуються.

Методика складання технологічних карт наведена на прикладах вирощування гвоздики на зріз, цикламена в горшках та на вирощування багатолітників посадкою розсади (див дод 3,4 і 5).

Приступаючи до складання технологічної карти, насамперед потрібно скласти поетапний агротехнічний перелік робіт. Для цього знайомляться з біологічними особливостями і передовими прийомами вирощування, рослин, яку планується вирощувати.

Залежно від вибраної культур, ґрунтових і кліматичних умов, площі, забезпеченості машинами складають агротехнологічний перелік робіт.

Номи часу і розцінки потрібно брати із збірників „Типові норми часу на робити по озелененню” (М., 1979) і „Типові норми часу і розцінки на роботи по озелененню” (К., 1981).

Ціни на посадковий матеріал, насіння і хімічну продукцію необхідно брати з прейскуранта 70-70-02 „Оптові ціни на насіння і посадковий матеріал квіткових культур” Держкомітету по цінах при Раді Міністрів України.

При відсутності лабораторних даних агрохімічного аналізугрунтів закритого ґрунту норми і строки внесення мінеральних добрив і мікроелементів потрібно брати з дод 6.

ЗАВДАННЯ. Студент, отримавши від викладачат індивідуальне завдання, повинен скласти технологічну карту вирощування однієї з декоративних рослин.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 8

ВЛАШТУВАННЯ ГАЗОНІВ, ЗАКЛАДАННЯ КВІТНИКІВ

Мета роботи. Ознайомитись із створенням газонів, квітників, клумб,

рабаток квітковим оформленням.

Влаштування газонів. Газони створюють із багаторічних трав. Частіше застосовують суміш трав, які при правильному доборі дозволяють створити щільний, однорічний травостій, стійкий до грунтово-кліматичних умов місцевості і такий, що зберігає декоративність впродовж декількох років.

Основні багаторічні трави – це мітлиця лучна, вівсяниця червона, райграс пасовищний, гребінник, польовиця біла, лисохвіст лучний.

Склад трав міняється залежно від родючості грунту, вологості, освітлення ділянки.

Для влаштування звичайного газону на добре освітленій, з родючим грунтом ділянці рекомендується суміш з мітлиці лучної, і райграсу пасовищного в рівній пропорціях. Крім мітлиці (40%) і райграсу пасовищного (20%), можна ввести вівсяницю червону (30%) і гребінник (10%).

Для піщаних ґрунтів рекомендується із вівсяниці лучної (40%), польовиці звичайної (30%), конюшини білої (20%), райграсу пасовищного (10%); для глинистих – суміш вівсяниці червоної (40%) вівсяниці лучної (40%), мітлиці лучної (20%), польовиці білої (10%), райграсу пасовищного (10%).

При створення тимчасових однорічних газонів використовуються однорічні трави (мітлицю і райграс).

Партерні газони, до яких ставляться підвищені вимоги краси і однорідності, створюють з однієї або суміші з двох газонних трав однакової структури і забарвлення.

Рекомендовані наступні н7орми висіву (кг/га):

1. мітлиця лучна – 35-50

2. вівсяниця червона – 70-110

3. райграс пасовищний – 140-200

4. гребінник – 45-65

5. польовиця біла – 17-25

6. польовиця звичайна – 65-130

7. лисохвіст лучний – 65-130

8. конюшина повзуча – 45-160

9. райграс однорічний – 140-160

Газони, особливо багаторічні вимагають детального підготування ґрунту. Їх влаштування починають з підготовки основи. Існуючий гумусний шар зсовують до кінця ділянки, поверхню очищають від сміття, каменів металевого лому, вирівнюють з наданням встановленого нахилу і розпушують на глибину 15-20 см. Привезений ґрунт рівним шаром розсипають на поверхні основи. Насипаний шар ґрунту повинен бути в ущільненому стані 15-20 см.

Якщо ділянка, виділена під газон, має хороший поживний ґрунт, то його тільки орють на глибину 15-20 см і вирівнюють поверхню. Орати краще восени, а навесні подрібнюють мотофрезою, або дисковою бороною, розпушують і вирівнюють боронами.

Для збагачення ґрунту поживними речовинами вносять органічні і мінеральні добрива: гною – 30-100 т, перегною – 100-200 т, або торфу – 100-200 т на 1 га; для покращення структури глинистих ґрунтів вносять 20% піску, піщаник – 20% глини.

Готують ґрунт за 1-2 тижні до сівби. Перед сівбою поверхню грунту вирівнюють бороною і ущільнюють котком. Траву висівають на весні (травень-червень), або восени (кінець серпня – початок вересня) в ручну чи сівалкою. Ґрунт потім коткують котком масою 75-100 кг і до появи сходів щодня щедро поливають вранці і ввечері.

Основні заходи: скошування трави, боротьба з бур’янами, удобрення. Частота скошування залежить від типу газону: партерні – 1 раз в 10 днів; звичайні – один раз в місяць; лугові – 2-3 рази за літо. Трави висотою 10-12 см скошують газонокосаркою перерослі – косою. Скошену траву зразу ж забирають з газону

Боротьба з однорічними бур’янами – за рахунок ручного виполювання (коли небагато бур’янів), або суцільним викошуванням на висоті 2-5 см від поверхні ґрунту (коли їх багато). Багаторічні бур’яни викопують з коренями. Періодично на поверхні газону розкидають мінеральні добрива. Добрива вносять весною і літом після чергового скошування.

Багаторічні трави ростуть 5-20 років. Для збереження декоративності газон штучно відновлюють через 5-10 років внаслідок підсіву трав (норма 25-40% від загальної норми) залежно від зрідженості травостою.

Закладання квітника. Створення квітників включає кілька етапів: обстеження та складання проекту, підготовка ділянки, розбивка, садіння і догляд. Одстежують ділянки на місці: намічають межі, наносять підземні комунікації (водопровід, опалення, електролінії та телефонні кабелі), існуючі дороги та зелені насадженн. З’ясовують функціональне призначення квітникаі починають проектування – нанесення на план окремих частин квітника (квіткових насадження, доріжок і газонів).

Щоб площі цих частин гармонійно поєднувались, треба користуватися правилом „золотої пропорції”, коли сума двох перших чисел дає третє і обов’язково перше число повинно бути більшим від половини другого, тобто 3:5:87 (3+5=8) або 5:8:13 (5+8=13) і т.д.

Якщо площа квітника 520 м², а взяте нами співвідношення „золотої пропорції” 5:8:13, що в сумі дає 26 частин, то одна частина дорівнює 520/26=20 м².

Таким чином, одержуємо під клумби, рабатки групи відводиться 20х5=100 м², доріжки і площі 20х8=160 м², під газони – 20х13=260м².

Виконують робоче креслення, яке дає повне уявлення про радіус згинів, ширину доріжок, розмір клумб, ширину і довжину рабаток і бордюрів.

Перенесення проекту в натуральний вигляд і побудова різних геометричних фігур здійснюється за допомогою мірної лінійки, косинця, шнура і розбивочних кілочків.

В практиці озеленення мають застосування різноманітн квітники регулярного типу : округлі, квадратні, прямокутні і інші (рис ).

Нанести круглу форму нескладно (рис ). Овальну окреслюють за допомогою трьох кілочків і шнура. Через центр майбутнього овалу проводять пряму (рис ), на кінцях якої вбивають два кілочки, а третій злегка вбивають на потрібну ширину овалу. Кілочки охоплюють шнурок, потім третім кілочком ведуть по натягненому шнуру, викреслюючи правильний овал, він виходить тим більше видовженим, чим далі один від одного встановлені внутрішні кілки.

Заокруглення доріжок, майданчиків виконують зг8ідно з рис 43. якщо на клумбі передбачено кілька узорів, що повторюються, то для полегшення роботи виготовляють шаблони з картону чи фанери. Складні малюнки переносять за допомогою сітки: на проекті потрібну ділянку ділять на квадрати, а на ґрунті викреслюють у прийнятому масштабі таку ж кількість квадратів. За планом заповнюють квадрати необхідними рослинам, точно повторюючи рисунок.

Що намічені лінії зафіксувати на ґрунті, їх посипають піском, вапном або крейдою. Закінчивши розбивку всіх квіткових елементів на квітнику, починають обробку ґрунту, не виходячи за його межі.

Ґрунт перекопують на глибину 20-25 см, одночасно вносячи на 10м2 5-6 кг органічних добрив і 250-300 г повного мінерального добрива (1:2:3). Ретельно вибирають корені бур’янів, камені. Якщо ділянка сильно забур’янена, ґрунт в місцях розміщення клумб і рабаток повністю поновлюють. До глибини 25 см вибирають ґрунт і заміняють спеціально підготовленою сумішшю, що складається із деревної, листяної землі та перегною (2:1:1). У разі необхідності при осіданні земельної суміші досипають, перекопують, вирівнюють і наносять візерунок.

Щоб витоптати ґрунт, садять, стоячи на дошках, укадених на підставках. Садять у напрямку від центру клумби до країв.

Підбір рослин для квіткового оформлення. При доборі видів і сортів для клумб, рабаток і інших квіткових насаджень враховують їх біологію, форму і висоту, забарвлення віночків, тривалість квітування.

Важливе значення має правильний набір квіткових рослин за забарвленням квіток. Сонячний спектр складається із шести кольорів: червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, синього, і фіолетового. Голубий не виділяють, оскільки це світлий відтінок синього. Червоний, жовтий і синій кольори – основні. Інші кольори можна отримувати змішуванням: оранжевий – червоний + жовтий, зелений – жовтий + синій, фіолетовий – синій + червоний. Кожний колір має різноманітні відтінки (світлий-темний, яскравий – блідий, інтенсивний - тьмяний). Кольори розміщені по колу (ньютонівське кільце) (рис ). Розміщення у верхній частині колірного кола кольори називають активними (теплими), в нижній частині – пасивними (холодними). Квіти теплих тонів (крім темно-червоного) можна розміщувати на задньому плані квітника. Холодні кольори добре сприймаються тільки поблизу пішохідних доріжок. Темні кольори переважають в найбільш відповідальних частинах квітників, пасивні – другорядних. Для бордюрів на рабатках і клумбах віддають перевагу квітам , які мають яскраве або біле забарвлення.

В квітникарстві гармонійного поєднання кольорів досягають підбором квіткових рослин однакового кольору із всілякими відтінками, або з двома різними, але контрастними кольорами. Контрастні гармонійні поєднання можливі, якщо обидва кольори включають всі основні кольори, взаємно доповнюючи один одного.

В Ньютонівському колі вони розміщені напроти : червоний - зелений, оранжевий - синій, жовтий – фіолетовий. Наприклад, перша пара (як і наступні) складається із трьох основних кольорів: червоного, жовтого і синього, оскільки зелений колір – це суміш жовтого і синього. Всі інші пари поєднання кольорів не гармонійні, але їх можна роз’єднати нейтральними кольорами – білим, червоним, сірим.

Для квітників підбирають види і сорти, які квітують в один і той же час. В групах і міксбортерах допустиме квітування рослин. Рано відцвілі екземпляри видаляють і замінюють новими. Багатолітники, які швидко втрачають декоративність, розміщують в змішаних насадженнях серед високорослих квітучих багатолітників, або однолітників.

Квітник добре виглядає, коли за ним є постійний догляд, який полягає у своєчасному прополюванні та розпушуванні, особливо, після поливів та дощу, видалені недекстративних суцвіть, які вицвіли, а також висохлих і поламаних гілок. У засуху поливають рано-вранці, або ввечері, коли спаде спека. Витрати води становлять у середньому 20-25 л/м².

Підживлення повним мінеральним добривом роблять тричі – рано весною, під час бутонізації та під час цвітіння у такій кількості: 20 г аміачної селітри, 35 г суперфосфату, 15 г калійних солей на 1 м².

У районах з малосніжними зимами багаторічні рослини потребують накриття із сухого листя або соснових гілок.

ЗАВДАННЯ. Ознайомитись із видами газонів та вивчити технологію їх створення, а також засвоїти методи створення квітників.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 6

ОРАНЖУВАННЯ БУКЕТІВ І КВІТКОВИХ КОМПОЗИЦІЙ

Мета завдання: вивчити види квіткового аранжування, ознайомитись з елементами композиції, підбором посуду, та різних пристосування для її постановки, теорією складання букетів.

Створення художніх виробів і живописних композицій із квітів, кімнатних рослин, гілок дерев і кущів та різних природних матеріалів називається оранжуванням. Оранжування виконують за такими правилами, що і квіткове оформлення. Квіти повинні гармоніювати за забарвленням і розміщуватись відповідно до їх розмірів. Основний фон у всіх оранжуваннях – зелений колір (зелень).

Найпоширеніший вид квіткового оранжування – букет – художньо підібрана група зрізаних квітів, яка буде знаходитись в руках або приколюватись до одягу. Функціонально букети поділяють на бутоньєрки, букети для наречених, подарункові, траурні.

Бутоньєрка – мініатюрний односторонній букетик діаметром 4-7 см, який прикріплюють до сукні або волося. Виготовляють їх з кількох дрібних квіток (конвалії, пахучого горошку, мініатюрних троянд, фіалок, калачиків, строкаток, пролісків, гвоздик) або однієї – двох великих квітів - гвоздик, троянд особливо гарно виглядають різні сорти орхідей.

Стебла окремих квітів зв’язують нитками відповідного кольору, або мяким нержавіючим дротом, декорують зеленню і прикріплюють шпильками, або приколками.

Букет для нареченої. Роблять круглої форми. Його діаметр не повинен перевищувати 20-25 см. Але коли висота букета понад 30 см, то його роблять одностороннім, що зручніше було нести на напівзігнутій руці. Важливо щоб букет був зручним, легким, компактним, не розсипався. Добре підходять білі, біло-рожеві або рожеві троянди, гвоздики, гербери, півники, конвалії, айстри, фризії в поєднанні із зеленню. Можна використовувати гілки холодку, адіантуму, листки маранта, кордиліна, драпени, монстери, хлорофітума. Зібраний букет тісно перев’язують і прикрашають білою стрічкою з тюлю чи капрону.

Останнім часом у країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії при створені букетів для наречених знову поширився стиль „бадермайєр”. При його створені живих використовують і сухі квіти, злаки, мереживо, пір’я, вузькі стрічки з атласу яскравих контрастних кольорів.

Подарунковий букет повинен бути середніх розмірів і складатися з 3-5 основних квітів. Асортимент залежить від пори року і призначення, дівчаткам дарують букет із квітів світлого забарвлення одного і тогож виду; дітям букети з польових квітів , айстр, ромашок, незабуток; дорослим – із святкових квітів – троянд, тюльпанів, лілій.

Ювілейний букет готують до свят і знаменних дат. Він може бути округлим, одностороннім, але обов’язково пишним, складного видового складу, зібраних з найбільш цінним і красивих квітів.

Траурний букет роблять лише одностороннім, середньої величини. Квіти добирають темного забарвлення, як фон використовують темно-зелене листя.

Складаючи букет, його тримають вертикально і добирають квіти і зелень. Стебла зв’язують і підрізають до потрібної довжини. Кількість квітів у букеті повинна бути непарною (3-15 для крупно квіткових видів) – це підкреслює асиметричність, властиву навколишній природі.

Букет можна використовувати і для іншого виду оранжування – прикрашення ваз. Останні можуть бути високими і плоскими, широкими і вузькими, спеціальними і плоскими (салатниці, тарілки піали), прозорими (кришталь, скло) і непрозорими (кераміка, фарфор, кольорове скло). Бажано, вази простої форми і скромного забарвлення, щоб акцентувати увагу на квітах.

Практичні для ваз зимові букети, складені із сухих квітів (безсмертників) і декоративних трав, фізалісу, трясунки. Вони довго зберігають декоративність.

Для оранжування кошиків краси виплетених із прутиків кори, поліамідних ниток, використовують як зрізані так кімнатні квіти. Перші встановлюють в невелику ємність з водою або у вологий мох. Інші виймають із горщиків разом із ґрунтом і вкладають у кошики. Найбільш економний і дуже гарний вид оранжування – композиція, що становить мініатюрну пейзажну картину. Їх виконують із невеликої кількості квіток, гілочок, шишок сосни і ялини, пташиних пір’їн, красивих камінців, свічок. Підставок для неї звичайно служать низькі вази, салатниці, хлібниці також можна використовувати коряги різні корені, туф, куски шлаку, гриби трутовики, пінопласт, поролон. Окремі частини композиції скріплюють спеціальними металевими наколками, пластиліном, м’яким дротом, а потім їх маскують галькою, камінчиками, піском, бусами. Все повинно гармоніювати одне з одним.

В Японії техніка створення композицій, має тисячолітній досвід, перетворилась у загальнонародну традицію і знайшла відображення в мистецтві ікебана (квіти, що живуть).

До квіткових аранжувань відносяться також вінки і гірлянди. Вінки мають овальну або округлу форму. Їх виконують на каркасі з дроту, використовуючи зелені гілочки лавра, магонії, камелії, аукуби, хвойних порід, різні квіти.

Теорія складання букетів. Найбільш розповсюджені форми аранжувань із квітів – букети і вільні композиції. При їх створенні необхідно на основі теорії складання квіткових аранжувань враховувати художні елементи композиції: лінії, форму, пропорції, масштаб, поєднання кольорів. Лінії основний елемент будь якої композиції, головні з них – горизонтальна, вертикальна і діагональна (висхідна і низхідна) (рис ). Найбільш виразні лінії – вигнута і хвиляста. Це давно зрозуміли японські майстри, вони широко використовують лінії в своїх всесвітньо відомих квіткових композиціях „ікебана”, застосовуючи гілки, квіти, корені та інші підручні матеріали.

Основним компонентами цих композицій є три лінії, які мають символічне значення. Перша лінія „сін” символізує небо, а дві інші ніби підпорядковуються їй. Довжина її залежить від розміру композиції, діаметра і висоти вази. Для невеликої композиції довжина „сін” дорівнює сумі діаметра і висоти вази(d+h), для середньої – півтора діаметра вази плюс її висота (1,5 d + h) і для більшої – два діаметра плюс дві висоти вази (2d + 2h).

Друга лінія „сое” символізує людину і дорівнює 2/3 „сін”.

Третя „хікас”, що символізує землю – найкоротша лінія, що дорівн.є 2/3 „сое”.

Ці три лінії завжди складають основу композиції, а інші допоміжні елементи (гілки і квіти) повинні бути коротшими від основних і лише підкреслювати їх красу та граціозність.

Існує багато видів ікебан, але основу становлять дві форми – тпохила і пряма.

Допоміжними елементами можуть бути листки різних рослин: аспарагуса, сансевєри, папороті, аспідистри, монстери, плюща, паперомії, аукуби, бегонії, гіпеструма, хлорофітума.

Форма букета залежить від будови квітів, або суцвіть, довжини квітконіжки, кількості їх та призначення. (рис ).

Пропорції (співвідношення окремих частин за висотою, шириною і довжиною). З сивої давнини і до сьогодні використовують так званий „золотий перетин”, тобто поділ лінії на дві нерівні частини, при якому відношення меншої частини до більшої таке саме, як і більшої до цілого. Математично цей вираз має вигляд:

А:В=В:С

де С – ціле;

А – менша частина;

В – більша

У цифрах це виглядає так:

2:3=3:5 ; 3:5=5:8; 5:8=8:13

Найчастіше використовують співвідношення 3:5=5:8. Це означає, що на вазу припадає три частини, а на квіти над нею – п’ять, висота всієї композиції становить вісім частин. Таке ж співвідношення потрібне і для букета, який тримають у руках ( рис ). При створення композиції в низьких вазах використовують ті ж співвідношення окремих частин, але відлік починають від діаметра вази.

Розміщення. Зрізані рослини в усіх видах аранжувань розміщують не хаотично, а за певними законами. Простий ряд – рослини розміщують лінійно, на однаковій відстані одна від одної (гірлянди).

Ритмічний ряд – відстань між рослинами поступово збільшується, або зменшується за певним принципом. При декоруванні святкових столів, виставок, залів можна створювати ілюзію збільшення або зменшення перспективи.

Симетричне розміщення - це рівновага, коли дві рівні частини перебувають по обидва боки від центральної осі (рис ).

Асиметричне – нерівномірне розміщення – коли композицію будують, враховуючи з природного характеру рослин (рис ). Цей принцип найчастіше використовують на практиці.

Групування – об’єднання окремих елементів і форм у єдине ціле. Розрізняють замкнені – рослини розміщені в притул одна до одної – і вільні групи – рослини розміщені вільно, природніше (рис )

ЗАВДАННЯ добре розрізняти види квіткового аранжування, вивчити теорію складання квіткових композицій і букетів. (лінії, форму, пропорції, поєднання кольорів, розміщення), зробити зарисовки. Із наявних квітів скласти бутоньєрку, букет для нареченої і подарунковий.

,

.

Додаток А