2. Становлення кораблебудування

кораблебудування суднобудівний флот

Сучасна історична наука абсолютно не визначає будь-яких точних дат про будівництво перших морських судів, проте переважають у всіх письмових свідоцтвах, дійшли донині, згадується морських судах і про існування морських торгових шляхів,связивавших між собою майже всі людські цивілізації узбережжя Світового океану. Хронологічно пов'язана історія середземноморських цивілізацій ні з жодному разі не заперечує розвиненою східної морської інфраструктури, здавна що існувала в Тихому і Індійському океанах. У легендах і розповідях давньогрецького філософа Платона згадується навіть про намір ще більш древньої морської цивілізації – Атлантиді,владичествовавшей як на європейський і Африканському узбережжях Атлантики, але й на американському континенті, причому з хронологічними посиланнями на 9000 років до нашої ери.

Подібно дивовижним історичних пам'яток наземного будівництва й унікальним по технологічної труднощі й красі шедеврів міської архітектури давнини, так само досконалий морської флот існував в усі часи людської цивілізації і завжди був уособленням найбільш передовою наукової думки і виробничого потенціалу морських держав. Історичні свідчення про далеких походах древніх мореплавців неможливо відкидаючи їхню вміння визначати місце розташування судна далеко від берегів в ясну чи хмарну погоду, днем чи вночі, як і їх пізнання про морських течіях,приливах і відтінках, вірності пророцтв погоди й морських вітрів. Крім суто теоретичних навігаційних і астрономічних наук, географічних пізнань в морських лоціях і колійних манускриптах, мистецтво мореплавання вимагає зберігання й передачі з покоління до покоління неписаного практичний досвід, підтримки високого цензу моряків, здатних приймати впевнені, точні і сміливі рішення прокораблевождении на штормових вітрах відкритого моря, и небезпечнихфарватерах прибережних маршрутів.

Давні опосередковані дані про архітектуру кораблів й нестерпні умови мореплавства нерідко підтверджують високе морське мистецтво східно-азіатських країн, звідки до Середземномор'я приходиликораблестроительние технології, нові технічні засоби і навігаційні науки про далекомукораблевождении.

>Общепризнанная і документально нерозривна історія мореплавання бере початок тільки від середньовічної Європи, від могутнього та численного венеціанського флоту. У період хрестових походів (1096-1270 рр.) Венеція була основною постачальником великих судів – нефів. У наступні століття конструкція цих судів постійно змінювалася, і до початку XVI століття венеціанськийчетирехмачтовий неф мав цілком досконалу форму корпуси та значні розміри.Фок- і грота-щогли несли прямі вітрила, другий грот- і бізані-щогли – латинські. Таке вітрильне озброєння дозволяло ходити досить круто до вітрі.

На початок ХХ століття велике корабель вважався унікальним інженерним спорудою, в проектуванні та будівництві якого безпосередню участь брало самі ж мореплавці, мали великий політичний досвід морських ходів і безаварійного кораблеводіння у непростих і штормових умовах плавання.

Відповідальність за морехідні якості і безпека мореплавання нових кораблів повністю лягала цих ж старих морських капітанів, чекаючи нових далеких походів ставали береговими корабелами, які будували на свої ж майбутніх походів нові кораблі з урахуванням як історичного досвіду кораблеводіння, і власних практичних навичок і якості знань особливостей експлуатації корабля в океанському плаванні. Отже, наступність кораблебудівній науки жорсткоповерялась здібностями проектувальників – капітанів, і навіть підлеглих їм екіпажів до виконання тривалих морських експедицій, збереженню боєздатності кораблі та своїх життів за умов плавання на ними ж спроектованих кораблях.

Можна б сприйняти як істину твердження, що й певні проектні рішення з формі корпуси та корабельної архітектурі зберігалися століттями і тиражувалися одночасно у інших країнах, це були відповідні кораблі можна вважати цілком морехідними чи оптимальними в умовах плавання в заданих районах океану чи, на морському сленгу, задовольняючими вимогам «хорошою морської практики» (найкращим і історично вивіреним технічних рішень, які відповідають сучасних умов мореплавання).

Вочевидь, що хороший інший корабель, котрі можуть плавати взагалі, лише той, який у змозі відповісти що ставляться до нього вимогам по автономності, вантажопідйомності, швидкості і керованість у прості і складні умовах плавання. За часів з початку мореплавання людина намагався якнайкраще пристосувати судно до взаємодії із навколишньою водяної та повітряної середовищем. Як-от в шторм ці дві середовища – водна й повітряна, взаємодіючи між собою, породжували найнебезпечніші чинники. Це грізні хвилі підшквально-ураганними вітрами.

Тривалі час, досвід будівництва річкових і морських судів здобувався методом спроб і помилок, що призводило дуже тривалим історичним термінів в еволюції суднобудування. Нерідко досягнутий досвід гинув разом з його носіями – моряками. Послідовники змушені були повторювати їхніх шлях чи створювати щось нове у сфері суднобудування і мореплавання.

Перше, чого прийшли моряки мислячі: боротьби з розгніваній стихією абсолютно безнадійна.Гребци в штормових умовах досить швидко вибиваються з сил, а весла, якщо їх прибрати, ламаються то до смерті веслярів. Вітрило обриває, щоглу

ламає – у результаті лежить на поверхні штормового моря залишається некероване судно з екіпажем, вантажем і пасажирами, благаючими всіх відомих богів про помилування. І ось такі тривожні годинник, крім молитов і відозв, істинні моряки відзначали, що широкі і округлі корпусу з високими вилицями здатні утримуватися лагом на великої хвилі, мало заливаючись, а круглі, як барила – найменше кренить і ламає під ударами хвиль, навіть якбизауженних палубах нерідко розгулюють грізні хвильові потоки. Непротивлення штормовій стихії, як головний правило несуперечливого проектування, яскраво проявляється у формі корпуси таобщекорабельной архітектурі всіх найвідоміших історичних кораблів і пасажирських суден океанського плавання.

Поява вітрильних судів необмеженого району плавання призвело до епосі Великих географічних відкриттів, коли впродовж кількох десятиліть кінця XV – початку XVI століть іспанський флот відвідав майже всі віддалені райони Світового океану. Але вже у XVI століття «Непереможна іспанська армада» зазнала нищівну поразку від штормовій стихії у плаванні навколо островів Великобританії, коли за відсутності мінімального навігаційно-гідрографічного облаштування узбережжя, точних навігаційних карток і необхідних знання гідрометеорологічних умовах району плавання, більшість кораблів великої ескадри виявилася на каменях і мілини поблизу узбережжя.

І тепер є чимало прибережних акваторій Світового океану, незабезпечених гаванями – притулками від штормових вітрів. При плаванні в відкритих акваторіях кораблі та суду можуть покластися лише з досвід капітанів і власні штормові морехідні якості. У певної міри до таких небезпечним районам ставляться прибережні акваторії поблизу Сахаліну, Камчатки і Курильських островів, де штормова мореплавність є найважливішою умовою підтримки ефективності морських транспортних комунікацій і обов'язковим вимогою для судів і участі морських інженерних споруд, котрі займаються освоєнням морських природних ресурсів.