Тема 9 : Планування підвищення ефективності виробництва

1. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції

Для здійснення господарської діяльності підприємство повинно вкладати кошти у виробничі фактори. Виробничі фактори включають: робочу силу, матеріальні засоби виробництва (машини, устаткування, сировина й матеріали й т.д.), а також надання послуг.

Витратами називають грошове вираження використання виробничих факторів, в результаті якого здійснюється виробництво й реалізація продукції.

У вітчизняній економіці, коли мова йде про витрати виробництва частіше вживається термін собівартість продукції, під якими розуміється сума постійних і змінних витрат.

На практиці, в економічній літературі й нормативних документах вживаються терміни «витрати» й «затрати», які по суті позначають одне й теж - витрати підприємства, пов'язані із виконанням певних операцій.

При цьому під затратами розуміються явні (фактичні, розрахункові) витрати підприємства, а під витратами - зменшення коштів підприємства або збільшення його боргових зобов'язань у процесі господарської діяльності.

Витрати утворюючи собівартість промислової продукції, за своїм характером не є однорідними й групуються за їхнім економічним змістом (за однорідністю елементів витрат) і за характером виникнення та призначення (за статтями витрат).

Групування витрат за економічним змістом використовується при складанні кошторису витрат на виробництво.

Витрати за економічними елементами групуються наступним чином:

1. - матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);

2. - витрати на оплату праці;

3. - відрахування на соціальні потреби;

4. - амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

5. - інші витрати

Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотну відмінність по галузях промисловості і відображає їхню специфіку.

Групування витрат за статтями калькуляції наступне:

1. Сировина і матеріали. (за вирахуванням відходів)

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх організацій.

3. Основна заробітна плата виробничих робітників.

4. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

5. Відрахування на соціальні заходи.

6. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

7. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

8. Загальновиробничі (цехові) витрати.

9. Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати.

10. Втрати від браку.

11. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Калькуляційні статті витрат поділяються на прості, що складаються з одного економічного елемента (сировина, матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи й т.д.) і комплексні (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, цехові витрати, загальногосподарські витрати й т.д.).

За способом віднесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони групуються на прямі, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції та непрямі на її окремі види або замовлення, і непрямі, пов'язані з роботою цехів та підприємства в цілому. Ці витрати відносяться на собівартість продукції при розподілі (тобто непрямим способом) по якою-небудь заздалегідь встановленою ознакою.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на пропорційні (умовно-змінні), до яких відносяться витрати, що знаходяться у прямої залежності від зміни обсягу виробництва (сировина, основні матеріали, основна й додаткова зарплата виробничих робітників на нормованих роботах, відрахування на соцстрах по цій групі робітників, паливо й електроенергія для технологічних цілей й ін.) і непропорційні (умовно-постійні), до яких відносяться витрати, абсолютна величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягу виробництва ( витрати на обслуговування виробництва, паливо на опалення, електроенергія на освітлення, амортизація основних фондів, зарплата з нарахуваннями управлінського апарата й ін.).

Залежно від можливостей керівників функціональних підрозділів впливати на величину витрат, вони поділяються на регульовані та нерегульовані витрати.

Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величину встановлює керівник функціонального підрозділу і їх рівень у значній мірі піддається впливу менеджера. Нерегульовані - це витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю.

Всі змінні витрати ( матеріали, пряма заробітна плата) та змінні накладні витрати, звичайно розглядаються як регульовані керівником функціонального підрозділу. З іншого боку, постійні витрати ( витрати на амортизацію заводського устаткування) не можуть бути регульованими керівником функціонального підрозділу, тому що він не має повноваження щодо закупівлі устаткування.

У вітчизняній економічній літературі й практиці планування виділялися наступні види собівартості продукції:

цехова – включає прямі витрати цеху на виготовлення продукції;

виробнича – включає всі витрати підприємства на виробництво продукції, тобто цехову собівартість і загальногосподарські витрати;

повна собівартістьвключає виробничу собівартість і позавиробничі (збутові) витрати.