19.2.8. Значення фтору для виникнення карієсу та флюорозу. Фтор – біогенний хімічний елемент, тобто постійна складова частина організму людини.

В організмі дорослого міститься 100 - 300 мг фтору, з них 99 % локалізується в кістковій тканині та зубах у складі фторапатиту.

Добова потреба у цьому мікроелементі (згідно ВООЗ, 1994 р) для дорослих становить 1,5 – 4 мг, а для дітей коливається залежно від віку (немовлята - 0,1 мг, діти 1-ого року життя - 1 мг, 2-го року життя - 1,5 мг). Найбільше фтору в морепродуктах, зеленому та чорному чаї, гарбузі, буряку, томатах, салаті, редисі, цибулі ріпчастій, картоплі, моркві, суниці садовій, червоному вині.

Фтор надходить в організм тварин і людини переважно з питною водою, оптимальний вміст у якій становить 0,5 – 0,8 мг/л для країн із спекотним кліматом, 0,8 – 1,0 мг/л для країн із помірним кліматом і 1,0 – 1,2 мг/л для північних країн. Якщо вміст фтору в воді менший за нормативні величини, воду необхідно фторувати. Фториди стимулюють кістко- та зубоутворення і запобігають виникненню серцево-судинних захворювань. Статистичні дані показують, що в містах, де питна вода фторується, відзначається тенденція до зниження смертності від серцево-судинних захворювань, гіпертонічної хвороби, раку, хвороб нирок, туберкульозу.

З огляду на останні дані, фтор впливає двояко на метаболізм тканини зуба: з одного боку – чинить вплив на попередників остеобластів, а з іншого – заміщує гідроксильну групу апатиту з утворенням фторапатиту.

Фтор має високу спорідненість до білка матриксу емалі й включається в емаль зубного зародка ще до початку його мінералізації. Він сприяє відновленню емалі й зменшує проникність у тканині зуба, сповільнюючи дію мікроорганізмів м'якого зубного нальоту. Фтор надає кристалам фторапатиту більшої впорядкованості, міцності, знижує їх демінералізацію (розчинність), має антибактеріальну дію за рахунок бокування енолази мікроорганізмів, стимулює імунні реакції.

Причиною надлишку фтору в організмі людини можуть бути зловживання препаратами фтору (оссин, кореберон, тридин, флюокальцик), але найчастіше - це надлишок фтору в питній воді (токсичність проявляється при дозі фтору 20 – 80 мг на добу).

Надмірна концентрація іонів фтору інгібує низку ензимних реакцій. Це пояснюють його взаємодією з багатьма важливими макроелементами (фосфором, кальцієм, магнієм, залізом тощо), які входять до складу ензимів. Він гальмує гліколіз, блокуючи активність енолази, внаслідок чого накопичується велика кількість метаболітів; порушує окиснення жирних кислот; шляхом впливу на холінестеразу підвищує рівень ацетилхоліну, наслідком чого є підвищення чутливості до нього як скелетних м’язів, так і гладкої мускулатури кишок і залоз. Фтор гальмує також активність аденозинтрифосфатази, яка розщеплює АТФ з утворенням неорганічного фосфату, ліпази, панкреатичної амілази, каталази, уреази, сукцинатдегідрогенази, цитохрому С. він здатний заміщати йод у сполуках, або змінювати їх властивості.

Фтор порушує і процеси кальцифікації. Відомо, що цей процес складається з двох етапів. На першому етапі відбувається гідроліз фосфорнокислого ефіру лужною фосфатазою з утворенням фосфорної кислоти, а на другому – фосфорна кислота взаємодіє з кальцієм з утворенням трикальційфосфату, який випадає в осад і відкладається. При флюорозі фтор гальмує саме другу реакцію, що призводить до компенсаторного збільшення дії лужної фосфатази та утворення екзостозів.

Наслідки надлишку фтору проявляються ендемічним флюорозом зубів, для якого характерне заміщення гідроксифторапатиту на фторид кальцію – нерозчинну сполуку, яка швидко вилужнюється.

У дітей при цьому на емалі з’являються білувато-жовтуваті (іноді до коричневих) плями («крапчатість емалі»), в області яких концентрація фтору перевищує норму в 16 разів. Крім того виникають тріщини зубів, крихкість їх країв. Пацієнти скаржаться на слабкість м’язів, ламкість кісток, відбувається кальцифікація сухожилків, утворення остеофітів.

Професійний флюороз (у працівників алюмінієво-магнієвого виробництва, які контактують з криолатом (Na₃A_lF₆) і окисом алюмінію, при виготовленні фтормісних мінеральних добрив) проявляється ринітом з носовими кровотечами, ринофарингітом і фаринголарингітом з виразково-некротичними змінами слизової оболонки; остеосклерозом скелету з петрифікацією зв'язкового апарату, субатрофічним і атрофічним гастритом, фторним гепатозом, фторною панкреатопатією, гіперпаратиреозом, міокардіодистрофією, ретинопатією.

Причинами дефіциту фтору в організмі людини найчастіше є його недостатність у питній воді, або акліматизаційний гіпофтороз у приїжджих жителів Півночі.

Наслідки цього дефіциту для дітей проявляються запізнілим прорізуванням зубів і специфічним ураження зубів молочного прикусу карієсом; неправильною статурою та короткозорістю. У літературних джерелах існують дані про зв'язок між гіпофторозом і тонзилопатіями, рахітом, неповноцінністю імунного статусу й порушенням обміну кальцію.

У літніх людей гіпофтороз проявляється прогресуванням типового карієсу зубів, фторзалежним остеопорозом скелету, а також схильністю до переломів.

19.2.9. Склад ясенної рідини та його зміни при патології пародонта. Ясенна рідина – це середовище, яке знаходиться в ясенній борозні (щілиноподібний простір між зубом і яснами). Впродовж доби в порожнину рота надходить 0,5 – 2,5 мл ясенної рідини. Вона виконує роль водного середовища, яке визначає амортизаційні властивості зуба у відповідь на жувальне навантаження, тому будь-який зсув у кількості та складі ясенної рідини може згодом впливати на функції та рухомість зубних рядів. Завдяки високому вмісту амонію, катіонних білків, сечовини, вона має лужну реакцію (рн = 7,9 – 8,3).

Ясенна рідина в різних співвідношеннях містить елементи плазми крові, міжклітинну рідину тканин ясен і періодонта, лейкоцити, мікроорганізми та їх метаболіти. Не зважаючи на те, що ясенна рідина утворюється здебільшого з плазми крові, її іонний склад дещо відмінний. Так, кількість іонів натрію та калію в ясенній рідині перевищує їх концентрацію в тканинах ясен, але вона значно нижча, ніж у плазмі крові. Під час запалення пародонта кількість натрію та калію в ясенній рідині суттєво зростає. В ясенній рідині також присутні іони кальцію, магнію, цинку, сірки, хлору та фтору. Концентрація останнього така ж, як і в плазмі крові, тому припускають, що ясенна рідина є одним із джерел фтору в порожнині рота. Іони кальцію та магнію викликають адгезію мікроорганізмів, осаджують глікопротеїни на поверхні емалі, що відіграє певну роль у формуванні зубного нальоту. Кількість білка в ясенній рідині становить 61 – 68 г/л, вона не змінюється при розвитку пародонтиту, і не залежить від ступеня тяжкості запалення та гігієни порожнини рота. З плазми крові в ясенну рідину поступають альбумін і глобулінова фракція, яка представлена ензимами, імуноглобулінами, компонентами системи комплементу та фібринолізу, лактоферином тощо. Крім участі у формуванні імунної відповіді, білки ясенної рідини (фібронектин, фібрин) беруть участь у сполученні ясенного жолобка з поверхнею зуба, утворюючи при цьому плівку натягу. Ензими (фосфатази, гіалуронідаза, β-глюкуронідаза, арилсульфатаза, лізоцим, нітратредуктаза, малатдегідрогеназа, сукцинатдегідрогеназа, трансамінази, ензими гліколізу тощо) в ясенну рідину поступають з плазми крові, клітинних елементів, волокон періодонта та змішаної слини, їх активність за умов норми незначна, проте при деструктивно-запальних змінах суттєво зростає активність матриксних металопротеїназ (еластаза, колагеназа) і їх інгібіторів (19.7). Вони беруть участь у гідролізі колагену, еластину, імуноглобулінів та інших білків міжклітинного матриксу.

Таблиця 19.7. Показники ясенної рідини під час розвитку запального процесу в пародонті

Показник	Гінгівіт	Пародонтит
Масляна кислота	+	++
Ендотоксини	+	++
Гідроксипролін	-	+
Глікозаміноглікани	-	+
Колагеназа	+	++
Еластаза	-	++
Катепсин D	+	++
Гіалуронідаза	+	++
Арилсульфатаза	+	++
Лактоферин	+	+
Інтерлейкін 1-β, 6 тощо	+	+
Імуноглобуліни А, G, М	+	+

^{«-» - відсутність, «+» - незначна кількість, «++» - значна кількість метаболіту чи висока активність ензиму}

При пародонтиті під впливом протеїназ бактерій відбувається руйнування періодонтальних волокон і розростання клітин епітелію, що спричинює формування глибокої пародонтальної кишені.

226