posibnyk_nadannya_nevidkl_dop

В деяких випадках, при достатній кількості учасників реанімації, можна використати методику з включенням компресії живота – почергове стиснення грудної клітки і живота (дещо вище пупка), що дає можливість забезпечити більш ефективний кровообіг.

Помилки при проведені ЗМС:

-пацієнт на пружному підґрунті;

-неправильна техніка проведення масажу: руки збоку від грудини, нижче, вище, або не строго по серединній лінії;

-при проведенні масажу реаніматор опирається на пальці, відриває руки від грудини;

-перерва в проведенні закритого масажу більш ніж на 20 сек.

-різна амплітуда масажних рухів;

-не виконується частота 2:30

Слід пам’ятати:

-любе інше положення рук крім рекомендованого –неправильне або небезпечне

-не повинний втрачатися контакт між рукою та грудиною

-частота компресій – не менше 100/хв.

-масаж серця повинен бути безперервним, ритмічним

-непрямий масаж серця не припиняють на термін більше 20с, проводити його слід до відновлення самостійних серцевих скорочень, що забезпечують достатній кровообіг (пульс на променевих артеріях і підвищення САТ до 80-90 мм.рт.ст).

-для збільшення венозного повернення особливо у пацієнтів з

дефіцитом ОЦК ефективним є підняття ніг на 50-70 см. Відсутність самостійної діяльності серця при безперечних

ознаках ефективності масажу є свідченням до продовження

34

реанімації. Проведення масажу серця вимагає достатньої витривалості: бажана зміна реаніматорів кожні 2 хв., що проводиться швидко, без порушення ритмічності масажу серця.

Ознаки ефективності реанімаційних заходів:

-звуження раніше розширених зіниць,

-зникнення блідості і зменшення ціанозу,

-пульсація великих артерій (перш за все сонної) відповідно частоті компресій грудної клітки.

-поява самостійних дихальних рухів.

Якщо на протязі 1-3 хв. немає ознак ефективності реанімації – необхідно перевірити правильність техніки проведення ЗМС та ШВЛ, якомога швидше усунути недоліки і продовжувати проведення реанімаційних заходів.

Припинення реанімаційних заходів можливе якщо :

-під час проведення заходів виявилося, що СЛР хворому не показана (див. нижче),

-при використанні всіх доступних методів немає ознак ефективності СЛР на протязі 30 хв.

-спостерігаються багаторазові зупинки серця, які не проходять від всіх лікувальних заходів.

Серцево-легеневу реанімацію не проводять якщо:

-встановлено, що від часу зупинки кровообігу в умовах нормотермії пройшло більше 25 хв.

-у пацієнта термінальна стадія встановленого і задокументованого прогресуючого захворювання: злоякісні захворювання, порушення мозкового кровообігу, не сумісні з життям ушкодження (в таких випадках реанімаційні заходи можна проводити із співчуття, або на вимогу близьких)

-смерть не була раптовою, а настала на фоні проведення повного комплексу лікування захворювання, яке стало причиною умирання

-наявні ознаки біологічної смерті (гемостаз, трупні плями, трупне задубіння)

-відмові пацієнта (документ) від СЛР

35

"Реанімація повинна продовжувати життя, а не затягувати смерть "

36

ІІ. Стадія серцево-легеневої реанімації

Спеціальні методи підтримки життя - використання лікарських засобів і реанімаційного устаткування залежно від причин, що викликали розвиток термінального стану. Ці заходи не замінюють, а доповнюють основні реанімаційні заходи

Етап Д(Drug)– медикаментозні засоби

N.В!За Європейскими рекомендаціями введення атропіну при проведенні СЛР більше не рекомендується в зв’язку з відсутністю ефекту.

37

Способи введення лікарських препаратів при СЛР

1. Внутрішньовенний з периферійного доступу

Проводиться шляхом пункції ліктьової, кубітальної, променевої вени або іншим доступом (у випадках зупинки кровообігу для прискорення доставки препарату до серця після кожного введення необхідно піднімати руку пацієнта, або вводити деяку кількість рідини для його проштовхування)

Типові варіанти внутрішньовенного периферійного доступу :

Переваги:

-швидке попадання ліків у кровоносне русло

-порівняно нескладна техніка проведення маніпуляції .

-малий ризик розвитку тяжких ускладнень, порівняно з центральним доступом.

Недоліки:

-пошкодження стінки вени;

-неможливість встановити катетер великого діаметру (пошкодження стінки)

-зниження, або відсутність ефекту при погіршенні периферійного кровообігу (колапс, шок ).

Найбільш оптимальним для внутрішньовенного доступу є

встановлення периферійної пластикової канюлі, або судинного катетеру бажано з максимальним діаметром, який не перфорує стінку вени.

Пластикова канюля складається з металічної канюлі (виймається) поверх якої знаходиться пластикова оболонка, яка залишається в вені.

38

Огляд різних пластикових канюль:

Техніка проведення:

Металевим кінцем канюлі проводять пункцію вени, а потім канюлю проводять, щоб у вені опинилася пластикова оболонка.

Металічну канюлю виймають, одночасно проштовхуючи пластикову частину канюлі у вену (небезпека перфорації вени пластиком вкрай низька, а невелика перешкода при введені може бути усунута легким натискуванням

До канюлі приєднують систему для внутрішньовенних вливань.

Фіксація до шкіри з допомогою роликового пластиря, або спеціальним пластирем для катетера.

39

У виключних випадках (погане анатомічне розміщення судин, немовлята та грудний вік) використовуються катетериметелики - короткі металічні голки з крильцями-фіксаторами, до яких приєднана тонка еластична трубка з перехідником.

Переваги:

-можливість пункції тонких вен (на стопі, у новонароджених - вени голови).

-крильця добре накладаються на шкіру, що забезпечує надійну фіксацію.

Недоліки:

-металічна канюля збільшує ризик можливих перфорацій,

-через невеликий діаметр неможливе переливання великих об’ємів.

Огляд металічних канюль-метеликів:

Техніка проведення:

-трубку канюлі перед пункцією заповнюють розчином.

-канюлю беруть за складені крильця - проводять пункцію вени, проводячи голку далі.

-крильця розправляють, фіксують до шкіри роликовим пластиром.

40