posibnyk_nadannya_nevidkl_dop

Ускладнення

При проведенні прийому можливе пошкодження шлунку, печінки, селезінки і аорти, крім того - даний прийом може спровокувати блювоту.

Протипоказання:

-останній триместр вагітності,

-ожиріння високого ступеню (більше 30%)

-немовлятам

У таких випадках альтернативою є спроба видалити стороннє тіло шляхом підвищення тиску в грудній клітці при її стиснені як при масажі серця.

Немовля можна покласти на живіт на передпліччя рятувальника головою вниз, підтримуючи долонею голову, іншою постукуючи по спині до 5 раз, а при неефективності – перевернути на спину (ноги вище голови) і провести до 5 стиснень грудної клітки які нагадують непрямий масаж серця, але більш короткі і рідкі (одне стиснення за 3 сек.)

Зупинка кровообігу

Зупинка кровообігу при розвитку термінальних станів буває:

-первинна – виникає при безпосередньому ураженні серцевого м’язу як наслідок фібриляції чи асистолії (на фоні вогнищевої ішемії при інфаркті міокарду, міокардитах, ураженнях електричним струмом, рефлекторних впливів), або електромеханічної дисоціації (внаслідок блокад серця, розриву міокарду при інфаркті, аневризмі, пораненнях серця).

-вторинна – являється наслідком гіпоксії, гіповолемії, порушення обміну електролітів при комах, зупинках дихання, травмах, шоках, побічних діях ліків ,отруєннях та ін.

22

Для оцінки кровообігу шукайте будь-які рухи, включаючи дихальні (більш, ніж окремі вдихи) та ковтальні рухи.

Клінічні ознаки:

-відсутність свідомості (діагностується у випадку,якщо ніякі подразники не викликають реакцій)

-відсутність дихання

-відсутність пульсації на сонних артеріях

-розширення зіниць без реакції їх на світло (при короткочасному закритті очей долонею)

-додаткові ознаки –зміна кольору шкірних покривів (ціаноз, акроціаноз), відсутність артеріального тиску і тонів серця.

Визначення пульсації на сонних артеріях

Щоб перевірити пульс на сонних артеріях:вказівним та середнім пальцями на рівні щитоподібного хряща, спереду від кивального м'язу помірним натисненням намагаємось визначити пульсацію сонної артерії. (слід уникати грубої маніпуляції цієї ділянки, так як це може спровокувати фібриляцію електрично нестабільного міокарду; для наявності визначення пульсу на сонній артерії необхідне володіння цим навиком, тому персоналу, який не має відповідної підготовки не слід приділяти багато часу на пошук пульсу.

Час затрачений на оцінку системи кровообігу повинен бути не більше 10с. Якщо за цей час неможливо визначити ознаки кровообігу необхідно продовжувати штучне дихання і після кожних 10 дихань (чи кожну хвилину) перевіряти ознаки кровообігу (не більше 10 секунд кожний раз).

23

Стадії та етапи серцево-легеневої та церебральної реанімації

Реанімаційні дії можна розділити на три комплекси :

1)Первинний реанімаційний комплекс (ПРК), використовуваний як медичними, так і немедичними працівниками, що пройшли спеціальну підготовку (СтадіяІза П.Сафаром).

2)Спеціалізований реанімаційний комплекс (СРК), оволодіння яким сьогодні необхідно для всіх медичних працівників і абсолютно обов'язкове для співробітників медицини критичних станів (відповідаєСтадії ІІза П Сафаром).

3)Постреанімаційна інтенсивна терапія (ПРІТ), що проводиться реаніматологами у відділеннях інтенсивної терапії

(Стадія ІІІ)

Основним принципом проведення реанімаційних заходів для кожного з цих комплексів є тріада - “знати”, “уміти”, “мати”.

За П. Сафаром [1997] при проведенні реанімації виділяється 3 стадії і 9 етапів.

Стадія I - елементарна підтримка життя. Включає етапи:

A(airway open) - відновлення прохідності дихальних шляхів;

B(breath for victim) - штучна вентиляція легень і оксигенація;

C(circulation his blood) - штучна підтримка кровообігу

(закритий масаж серця).

Стадія ІІ –подальша підтримка життя. Полягає у відновленні самостійного кровообігу, нормалізації і стабілізації показників кровообігу дихання. Включає етапи:

D(brug) - медикаментозні засоби і інфузійна терапія;

E(ЕСG) - электрокардіоскопія і кардіографія;

F(fibrillation) - дефібриляція.

Стадія III - тривала підтримка життя. Полягає в післяреанімаційній інтенсивній терапії і включає етапи:

G(gauging) - оцінка стану;

H(human mentation) - відновлення свідомості;

I- корекція недостатності функцій органів.

24

І стадія серцево-легеневої та церебральної реанімації

Етап А (airways open) - відновлення прохідності дихальних шляхів

Ревізія ротової порожнини з видаленням твердих тіл.Проводиться частіше всього пальцевим методом, а блювотні маси, кров, рідина можуть бути видалені аспіратором.Рекомендується також видалення штучних щелеп, зубних протезів.

Потрійний прийом Сафара

1.Запрокидування голови(попереджуєзападання кореня язика

ійого стикання із задньою стінкою глотки).

–по можливості залишивши пацієнта в положенні, в якому його знайшли, покладіть руку на його лоб та обережно нахиліть голову назад, тримаючи великий та вказівний палець вільними, щоб закрити носа, якщо буде потрібне штучне дихання;

–під плечі необхідно помістити

валик;

– якщо у вас виникли труднощі, поверніть пацієнта на спину та забезпечте прохідність дихальних шляхів, як описано вище.

Намагайтеся уникати розгинання голови:

-якщо підозрюєте травму шиї;

-у дітей до одного року;

-у пацієнтів із синдромом Дауна;

-осіб з вираженою патологією шийного відділу хребта.

25

При підозрі на ураження хребта (падіння з висоти, удар в ділянці голови чи шиїпід час ДТП, травма після стрибку згори у мілку воду)прийом запрокидування голови не проводять. В таких випадкахвиводять нижню щелепувперед. При неефективності правильно виконаного виведення щелепипідвести підборіддя та обережно відводити голову назад, доки не відкриються дихальні шляхи.

2. Висування вперед нижньої щелепи, підведення підборіддя.

За допомогою цього прийому розслаблений язик підіймається та відводиться від задньої стінки глотки, а надгортанник від гортані завдяки розтягуванню переднього шару тканин шиї. Валик з одягу, невеличка подушка, покладена під плечі, сприяє згинанню шиї і розгинанню голови в атланто-потиличному суглобі.

Нижню щелепу виводять, зсуваючи її (разом з язиком) вперед вказівним пальцем, розташованим

нижньої щелепи і злегка натискують ним на край підборіддя для відкриття рота.

Цей прийом використовують в комбінації з відведенням голови назад для максимального віддалення язика від задньої стінки глотки

3. Відкривання роту,залежно від тонусу жувальних м’язів:

При повній релаксації жувальних м’язів великий палець лівої руки вводять в рот пацієнта і кінчиком пальця натискують на корінь язика іншими пальцями захоплюють нижню щелепу і підборіддя і підіймають її з

26

язиком вверх

При помірному розслабленні жувальних м’язів вказівний палець вводять в кут роту і натискують на верхні зуби Далі, перехрещуючи вказівний палець з великим пальцем тієї ж кисті натискають на нижні зуби, насильно відкривають рот.

Якщо пацієнт дихає (більш ніж окремі рухи):

-переверніть його у відновлююче положення (див. вище);

-зберігайте прохідність дихальних шляхів: спостерігайте за рухами грудної клітки,(при можливості-аускультація) Дихання відсутнє, якщо

протягом перших 10-15 сек. візуально не вдається визначити видимих і координованих дихальних рухів, шуму повітря, що видихається (судомні, агональні вдихи також не забезпечують ефективну вентиляцію легенів і не можуть бути розцінені як самостійне дихання).

Слід пам’ятати:

Без забезпечення надійної прохідності дихальних шляхів переходити до інших етапів реанімації – недоречно.

27

При розгинанні голови - одна рука на границі волосяної частини голови і лоба, друга - під підборіддям, висовуючи і фіксуючи нижню щелепу, рот відкритий шляхом тиску великого пальця на підборіддя Ніс пацієнта затиснути великим та вказівним пальцями руки, що знаходиться на лобі.Рот пацієнта відкрити приблизно на ширину пальця, зберігаючи підборіддя

висунутим; Рятувальник робить вдих

та розташовує свої губи навколо рота пацієнта, проводить вдування повітря протягом 2сек. спостерігаючи за рухами грудної клітки, як при нормальному диханні

В обох випадкахнеобхідно постійно підтримувати голову у розігнутому положенні (доцільне встановлення валика під плечі пацієнта) з припіднятим підборіддям та спостерігати за рухами грудної клітки під час проведення штучного дихання.

Зберігаючи розігнуте положення голови та висунуте підборіддя, рятувальник відсуває свій рот від носу (роту) пацієнта та дивиться за опусканням його грудної клітки, коли повітря виходить.

Слід пам’ятати:

Необхідно не тільки вдувати повітря в дихальні шляхи пацієнта, але і впевнитися, що воно досягає легень.

29