1. Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:

• клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, зрушення формули вліво, лімфоцитоз, прискорена ШОЕ;

• визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі (амілаза, ліпаза). При гострому панкреатиті амілаза в крові і сечі може підвищуватися в 5-10 разів;

• визначення рівня трипсину у сироватці крові. Підвищення рівню трипсину в крові свідчить про гострий перебіг захворювання;

• визначення еластази-1 в калі. Еластаза-1 - це протеолітичний фермент підшлункової залози, який не змінює своєї структури по мірі проходження через шлунково-кишко­вий тракт. Ці обставини дозволяють вважати, що концентрація еластази-1 в калових масах відображає ступінь екзокринної недостатності підшлункової залози. В нормі активність еластази-1 у дітей від 1 місяця складає більше 200 мкг/г калу. Показник менше як 100 мкг/г калу свідчить про тяжкий ступінь панкреатичної недостатності;

• ліпідограма. Цей метод дозволяє сумарно визначити загальну кількість жиру у фе­каліях з урахуванням жиру екзогенного походження. В нормі кількість жиру, який виділяється з калом, не повинна перебільшувати 10 % жиру, який надходить з їжею. Метод може бути використаний для уточнення характеру стеатореї, оцінки ефектив­ності ферментотерапії;

• копрологічне дослідження. Макроскопія - оцінка зовнішнього вигляду калових мас: поліфекалія, сірий колір випорожнень, зловонний запах. При мікроскопічному до­слідженні виділяють наступні симптоми:

• Стеаторея - наявність у калових масах нейтрального жиру (стеаторея І ступеня); жирних кислот, мил (стеаторея II ступеня); нейтрального жиру, жирних кислот, мил (стеатореяIIIступеня);

• Креаторея - наявність у калових масах великої кількості м'язових волокон (++ або +++);

• Амілорея - наявність у калових масах великої кількості крохмальних зерен.

2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

• визначення рівня цукру натще;

• глюкозотолерантний тест

3. Інструментальні методи дослідження:

• ультразвукове дослідження, чутливість якого 70%. З його допомогою виявляють збільшення розмірів залози, неоднорідність структури паренхіми, зниження ехогенності паренхіми за рахунок набряку і запалення, розширення протоки підшлункової залози за рахунок гіпертензії;

• золотим стандартом у діагностиці захворювань підшлункової залози є ендоскопічна ретроградна холецистохолангіопанкреатографія. Цей метод дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоки, кальцинати та білкові пробки;

• томографія (комп'ютерна, магнітно-резо­нансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу.

Диференціальний діагноз гострого панкреатиту проводиться з захворюваннями, які супроводжуються інтенсивним больовим синдромом: непрохідність кишечнику, печінкова колька, перфорація виразкидванадцятипалої кишки, гострий апендицит, гострий холецистит.

Лікування

Особливо велику роль на всіх етапах лікування хворого гострим панкреатитом відіграє дієтичне харчування. В перші 3 доби показаний голод та до­зоване пиття, що забезпечує підшлунковій залозіфізіологічний спокій. Постійним назогастральним зондом відсмоктують шлунковий вміст. При поліпшенні стану дієту розширюють дуже поступово: спочатку вводять протерті каші на воді, потім на молоці, слизовий суп, чай, сухарі, омлет, потім сир, молочний кисіль, желе на молоці, білий хліб. При зменшенні виразності больового синдрому рекомендують дієту - стіл № 5 за Певзнером з обмеженням жирів до 55-60 г на добу, вуглеводів до 250-300 г на добу і збільшення білка до 80-120 г на добу за рахунок молочних продуктів, яєць, нежирних сортів м'яса і риби. Повністю виключають сокогінні та жовчогінні продукти: сирі фрукти і овочі, соки, рослинні жири, м'ясні бульйони, гострі страви, гриби, каву, шоколад. Показані страви, що містять природні інгібітори ферментів - яєчний білок, вівсяна каша, соя, картопля. Дієту варто строго дотримувати протягом 6 місяців.

Медикаментозна терапія повинна вирішувати наступні завдання:

1. Ліквідація больового синдрому.

2. Пригнічення функціональної активності підшлункової залози.

3. Зменшення ферментативної токсемії.

1. Ліквідація болю. Із цією метою використовують:

1. анальгетики: баралгін, анальгін, у важких випадках можна призначати наркотичні анальгетики - промедол 2%;

2. спазмолітики гладкої мускулатури: папаверин, но-шпа, галідор; міотропні спазмолі­тики: дюспаталін;

3. холінолітики з переважною спазмолітичною дією: платифілін, бускопан, метацин.

У перші дні загострення і при тяжкому перебігу препарати вводять парентерально, при покращенні - перорально.

2. Пригнічення функціональної активності підшлункової залози. Препаратами вибору при призначенні антисекреторної терапії є Н₂-гістаміноблокатори (ранітидин, квамател) та інгібітори протонної помпи (омепразол, лосек). Найбільшими інгібіторами секреції під­шлункової залози являються регуляторні пептиди - соматостатин, даларгін, глюкагон. Вонипризначаються при важких формах панкреатиту.

Після ліквідації больового синдрому (в середньому через 7 днів) для пригнічення секре­торної активності підшлункової залози також призначають панкреатичні ферменти, до складу яких не входить жовч: панкреатин, мезим-форте, панцитрат, креон. Курс ферментотерапії про­водять під контролем копрограми, при розширенні дієти доцільно збільшити дозу препарату на кілька днів з поступовим її зниженням.

3. Зменшення ферментативної токсемії проводять при важкому перебігу гострого панкреатиту:

1. інгібітори протеолізу: контрикал, трасилол, гордокс, зимофен. Препарати ефективні на початку захворювання.

2. з дезінтоксикаційною метою та з метою корекції електролітних порушень у перші дні при важких формах гострого панкреатиту призначають: глюкозо-сольові розчини (5 % розчин глюкози з 0,9 % розчином натрію хлориду), альбумін 10 %, плазму, вітаміни С, В,. При нудоті й блювоті з метою ліквідації моторних порушень призначають прокінетики: церукал, мотиліум, цизаприд. Для профілактики гнійних ускладнень при важких формах панкреатиту призна­чають антибіотики широкого спектра дії: цефалоспорини, макроліди, аміноглікозиди. Гнійні ускладнення (абсцеси, флегмона, перитоніт) є показанням до оперативного лікування.

Диспансерне спостереження на протязі 3 років: 1-й рік - 4 рази, з 2 року - 2 рази на рік з дослідженням сечі на амілазу, копрограми та УЗД.