23. Сенсоневральна приглухуватість.

Сенсоневральна приглухуватість – це збірне поняття, що включає ушкодження нейросенсорних структур звукового аналізатора, починаючи від волоскових клітин спірального органа і закінчуючи його кірковим відділом. Етіологія. Сенсоневральна приглухуватість — захворювання поліетіологічне. Загальноприйнятими є наступні причини. 1. Інфекційні захворювання, особливо вірусні. Провідним чинником ураження органа слуху за умови грипу, зокрема, є висока вазотропність та нейротропність вірусу. 2. Судинні розлади, що призводять до функціональних чи органічних порушень кровообігу в мозкових судинах, які живлять структури слухового аналізатора. 3. Токсична дія лікарських речовин на внутрішнє вухо, промислової та побутової отрути, алкоголю. Серед ототоксичних препаратів необхідно виділити антибіотики аміноглікозидного ряду та стрептоміцини, які можуть проникати через гематолабіринтний бар'єр і справляти патологічний вплив на спіральний орган. 4. Травматичні пошкодження внаслідок черепно-мозкової травми, у разі різких коливань атмосферного тиску, дії інтенсивного звуку, пошкодження завитка під час операцій на середньому вусі. 5. Алергічні та аутоімунні захворювання, а також виділяють аутоімунну нейросенсорну приглухуватість як самостійну нозологічну форму, за умови якої імунопатологічний процес обмежується гематолабіринтний бар'єром. 6. Професійні чинники. 7. Пухлини мостомозочкового кута, а також новоутворення середнього вуха та мозку. 8. Спадкові захворювання та природжені вади розвитку. 9. Вікові зміни, під час яких інволюційні зміни в слуховому аналізаторі відбуваються за типом висхідної атрофії нервово-рецепторного апарату. 10. Поєднання декількох вищезгаданих чинників. В основі патогенезу лежить порушення мікроциркуляції, що ведедо дефіциту кисню, харчових речовин, йонного та кислотно-основного дисбалансу на тому чи тому рівні слухового аналізатора. У більшості хворих процес локалізується в рецепторному апараті завитки, частіше в ділянці основної закрутки. Це місце відповідальне за сприйняття звуків високої частоти, що є патогномонічним для сенсоневральної приглухуватості. Клінічна картина. В основному виділяють 3 групи скарг: 1-а –погіршення слуху на одне або обидва вуха, яке виникло раптово чи поступово і не має тенденції до періодичного поліпшення або погіршення, порушення орієнтації щодо джерела звуку, обєктивний шум в ушкодженому вусі різної частоти та інтенсивності, переважно постійний. 2-а—із залученням до процесу присінкової частини лабіринту та присінково-завиткового нерва виникають порушення рівноваги і запаморочення-так звані вестибулярні розлади. 3-я –загальносоматичні скарги. Головний біль, шум у голові, погіршення памяті, порушення памяті, безсоння. Діагностичні методи дослідження можна розділити на такі групи: • 1-ша група – аудіологічні. Дослідження слухової функції починають із визначення гостроти слуху шепітною та розмовною мовою. При цьому звертають увагу на різницю в сприйнятті звуків шепітної та розмовної мови, велика різниця між ними вказує на ураження звукосприйняття. • 2-га група – вестибулометричні методи – купулометрія пороговими та надпороговими стимулами, бітермальна калоризація, дослідження оптокінезу, непряма отолітометрія, реєстрація вестибулярних викликаних потенціалів. • 3-тя група – отоневрологічне дослідження нюху, смакової чутливості, рогівкового рефлексу, спонтанного ністагму. • 4-та група – біохімічніе дослідження та дослідження коагуляції та реологічних властивостей крові, а також дослідження імунологічних показників. • 5-та група – вивчення кровообігу головного мозку та його функціональної активності (РЕГ, ЕЕГ, допплєрографія). • 6-та група – рентгенологічні дослідження шийного відділу хребта, комп'ютерна та МР томографія мосто-мозочкового кута. Ці групи методів дослідження спрямовані на визначення причин сенсоневральної приглухуватості, що має визначити обсяг етіопатогенетичного лікування. Розрізняють гостру (менше 2 тиж.) і хронічну сенсоневральну приглухуватість. Лікуваннягострої сенсоневральної приглухуватості та глухоти починають якомога раніше, в період оборотних змін нервової тканини в порядку надання невідкладної допомоги. Якщо причина гострої приглухуватості не встановлена, то її розцінюють, найчастіше, як приглухуватість судинного генезу. Рекомендується внутрішньовенне крапельне введення лікарських засобів протягом 8-10 днів - реополіглюкін 400 мл, гемодез 400 мл через день; відразу після їх введення призначають крапельне введення 0,9% розчину натрію хлориду 500 мл з додаванням в нього 60 мг преднізолону, 5 мл 5 % аскорбінової кислоти, 4 мл солкосерила, 0,05 кокарбоксилази, 10 мл панангина. Етіотропними засобами при токсичної сенсоневральної приглухуватості є антидоти: унітіол (по 5 мл 5% розчину внутрішньом'язово протягом 20 днів) і натрію тіосульфат (по 5-10 мл 30% розчину внутрішньовенно 10 разів), а також активатор тканинного дихання - кальцію пантотенат (20 % розчин по 1-2 мл на день підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). У лікуванні гострої та професійної приглухуватості застосовується гіпербаричнаоксигенація - 10 сеансів по 45 хв. У рекомпрессионной барокамері, інгаляції кисню або карбагена (в звісімості від спастичної або паралітичної форми судинної патології головного мозку). Патогенетичне лікування полягає в призначенні засобів, що забезпечують поліпшення або відновлення обмінних процесів і регенерацію нервової тканини. Застосовуються вітаміни групи В1, В6, А, Е, кокарбоксилаза, АТФ; біогенні стимулятори (екстракт алое, ФіБС, гумізоль, апілак); судинорозширювальні засоби (нікотинова кислота, папаверин, дибазол); засоби, що поліпшують судинну мікроциркуляцію (трентал, кавінтон, стугерон ); антихолінестеразні засоби (галантамін, прозерин); засоби, що поліпшують провідність нервової тканини; антигістамінні препарати (димедрол, тавегіл, супрастин, діазолін та ін), глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон). При показаннях призначають гіпотензивні препарати і антикоагулянти (гепарин). У період стабілізації приглухуватості хворі перебувають під наглядом лікаря отоларинголога, їм проводять курси превентивного підтримуючого лікування 1-2 рази на рік. Для внутрішньовенного краплинного введення рекомендується кавінтон, трентал, пірацетам. Потім всередину призначається стугерон (циннаризин), полівітаміни, біостимулятори і антихолінестеразні препарати. Проводиться симптоматична терапія. Ефективний енауральний електрофорез 1-5% розчину калію йодиду, 0,5% розчину галантаміну, 0,5% розчину прозерину, 1% розчину нікотинової кислоти.

24.Отосклероз