1.Вступ

Діагностика природжених та набутих захворювань серцево-судинної системи базується на використанні рентгенологічного методу дослідження. Вітчизняну медицину у значній мірі цікавлять питання та проблеми сучасної кардіології. Тому надзвичайно важливими для діагностики захворювань серця та крупних судин є рентгенологічний метод. А деякі захворювання серцево-судинної системи надзвичайно важко діагностувати, не провівши рентгенологічного дослідження. Отже, рентгенологічна діагностика – важлива частина процесу розпізнавання та диференціювання захворювань серцево-судинної системи.

2. Рентгенологічне дослідження, його можливості у сучасній клінічній кардіології

Серце, аорта та порожнисті вени досить щільні, тому вони володіють природною „позитивною” контрастністю. Крім того, до їх просвіту можна вводити водорозчинні йодовмісні штучні контрасти. Крім того, контрастні речовини можна вводити до просвіту більш дрібних кровоносних та лімфатичних судин. Таким чином, рентгенологічне дослідження має велике значення для розпізнавання захворювань серцево-судинної системи. Воно дозволяє вивчити положення, конфігурацію серця, а також умови крово- та лімфопостачання різних органів та тканин. Використовуючи досягнення сучасної техніки, у ряді випадків використовують таку рентгенологічну методику, як комп’ютерна томографія. Крім того, для променевої діагностики серцево-судинної системи використовують радіонуклідну діагностику та магнітно-резонансну томографію.

Однак слід зауважити, що променева діагностика захворювань серця та крупних судин може бути застосована лише у комплексі з клінічними, клініко-лабораторними та (у ряді випадків) гістологічними методами обстеження.

3. Основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження серцево-судинної системи. Нормальна рентгеноанатомії серця та крупних судин.

Серед основних методик рентгенологічного дослідження, якими є рентгеноскопія, рентгенографія та флюорографія, провідну роль відіграє рентгенографія (у прямій, правій передній косій, лівій передній косій, лівій боковій проекціях, зокрема у косих проекціях зі штучним контрастуванням стравоходу). Важливу роль у діагностиці захворювань серцево-судинної системи відіграють додаткові методики рентгенокімографія, електрокімографія, спеціальні методики - ангіографія, зокрема артеріографії (аортографія, гастрікографія, целіакографія), флебографії спленопортографія, кавографія), лімфографії. Також слід виділити селективні методики (коронарографія, вазоренографію) та ангіокардіографію і катетеризацію серця та крупних судин. При травматичних пошкодженнях та деформаціях щелеп, при пластичних операціях доцільно використовувати ангіографію з катетеризацією a.carotisexterna. З контрастів використовують гіпак, дийодон, урографін, вазографін та кардіотраст.

Для рентгенологічного дослідження серцево-судинної системи слід згадати особливості її рентгеноанатомії, зокрема у віковому аспекті. Серце немовляти має кулясту форму за рахунок превалювання правих відділів і високого стояння склепінь діафрагми. По мірі того, як дитина росте, збільшується розмір її легень, опускаються склепіння діафрагми, серце поступово обертається навколо своєї осі і набуває косого положення, коли його вісь спрямована згори донизу, ззаду наперед та справа наліво. У похилому та старечому віці міокард слабшає, стінки серця потоншуються і воно набуває аортальної конфігурації