Висновки

Отже, при діагностиці переважної більшості захворювань травної, гепатобіліарної та сечовивідної систем, а також захворювань слинних залоз рентгенологічний метод є провідним, а у деяких випадках навіть визначальним для кінцевої верифікації діагнозу патологічного процесу. Для діагностики багатьох нозологічних одиниць недостатньо однієї методики, що спричиняє використання парієтографії, зокрема при неоплазмах шлунково-кишкового тракту та сечового міхура, комп’ютерної томографії, ангіографії, іригоскопії, подвійного та потрійного контрастування та цілого ряду інших методик. Верифікація патології слинних залоз майже завжди передбачає сіалографію. Встановлення діагнозу патології жовчевого міхура, гепатобіліарної системи, нирок, сечового міхура обов’язково повинне включати ультрасонографію. Однак встановлення кінцевого клінічного діагнозу патології системи травлення, гепатобіліарної, сечовидільної систем повинне проводитись у комплексі з іншими сучасними методами, зокрема часто має поєднуватись з ендоскопією, лабораторними методами, цитологічними та гістологічними дослідженнями.