Дистанційна і внутрішньопорожнинна променева терапія.

Оскільки внутрішньопорожнинна променева терапія дозволяє підвести високу дозу до первинної пухлини, водночас зовнішнє опромінення охоплює великі об’єми тканин з опроміненням їх у меншій дозі. Ці дві методики можуть ефективно поєднуватись. Так, при лікуванні раку шийки матки дистанційне опромінення параметральних ділянок дозою 40 – 50 Гр впливає на регіональні лімфатичні вузли, водночас внутрішньопорожнинна променева терапія діє на первинну пухлину. Інші локалізації пухлин, зокрема неоплазми сечового міхура, носоглотки, легені, стравоходу, передміхурової залози, таким поєднанням лікуються досить рідко.

Раніше для внутрішньопорожнинної променевої терапії використовували радієві джерела. Тепер ці джерела замінили на Cs¹³¹, Co⁶⁰. Cs¹³¹ має перевагу більшого періоду піврозпаду та монохроматичного енергетичного спектру. Крім того, внаслідок меншої проникливої здатності γ-променівCs¹³¹легше забезпечити протирадіаційний захист.

Опромінення великими полями.

Така методика лікування використовується у якості тотального опромінення тіла при трансплантації кісткового мозку. Опромінення половини тіла використовується як паліативна методика при болючих метастазах в кістки і опромінення всієї ЦНС при медулобластомах. Ці методики потребують полів великих розмірів і збільшення відстані «джерело – шкіра» (ВДШ) до 3 м (все тіло) і 1,5 – 2 м (половина тіла). Оскільки потужність дози при цьому менша, тому тривалість сеансів збільшується. Обов’язково необхідно слідкувати за показниками крові.

Ускладнення при променевій терапії.

Ускладнення при променевій терапії в основному спостерігаються з боку структур з низькою толерантністю. Радіаційні ускладнення класифікуються як ступінь І у випадках, коли вони нестійкі і не потребують спеціального лікування.. при ступені ІІ вони більш виражені і потребують медикаментозного лікування. ІІІ ступінь потребує хірургічного втручання.

До реакцій ІІ ступеня відносять телеангіоектазії, міхурові кровотечі, виразки прямої кишки, тривалі тенезми, хронічну діарею, підгострі стенози тонкої кишки. Супутні захворювання, зокрема діабет, захворювання периферичних судин, гіпертензія, значно підвищують ризик розвитку ускладнень. Це може стати причиною зниження дози на 5 – 10 %. Особливо у пацієнтів похилого віку.

Висновки

Отже, при лікуванні переважної більшості необластичних захворювань променева терапія є провідним, а у деяких випадках навіть визначальним методом. Для терапії багатьох нозологічних одиниць недостатньо однієї методики, що спричиняє використання променевого методу у комбінації з хіміотерапією, а також інколи з хірургічним втручанням. Однак лікування необластичною патології повинне проводитись у комплексі з іншими сучасними методами, враховуючи вікові та статеві особливості пацієнта, загальний стан його здоров’я, стан його нервової системи, можливі ускладнення тощо.