
- •81.Патологія нейроендокринної с-ми. Причини та механізми розвитку синдромів надлишку гіпофізарних гормонів.
- •82.Патологія нейроендокринної с–ми. Причини та механізми розвитку синдромів нестачі гіпофізарних гормонів.
- •83.Недостатність кори наднирників, гостра і хронічна: причини і механізми розвитку,патогенез.
- •84.Гіперфункція кори наднирників. Синдром Іценка-Кушинга. Первинний та вторинний гіперальдостеронізм.
- •85.Синдром вродженої гіперплазії надниркових залоз(адреногенітальний синдром).
85.Синдром вродженої гіперплазії надниркових залоз(адреногенітальний синдром).
Адреногенітальний синдром є відображенням дисфункції кори надниркових залоз. Він виникає в результаті спадково обумовленої блокади синтезу кортизолу і
посиленого утворення андрогенів із загальних проміжних продуктів.
Залежно від рівня блокади синтезу кортизолу розрізняють три варіанти адреногенітального синдрому.
I. Порушення ранніх етапів синтезу— дефіцит глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів і гіперпродукція андрогенів. Прояви: ознаки недостатності глюко- і мінералокортикоїд-ної функцій кори надниркових залоз, ознаки раннього статевого дозрівання в осіб чоловічої статі, вірилізація у жінок (поява чоловічих статевих ознак).
II. Порушення проміжних етапів- дефіцит глюкокортикоїдів, надлишок андрогенів, утворення мінералокортикоїдів не порушено (класичний адреногенітальний синдром). Прояви ті ж самі, що і в першому випадку, тільки без ознак недостатності мінералокор-тикоїдної функції.
III. Порушення на кінцевих етапах синтезу кортизолу — дефіцит глюкокортикоїдів, гіперпродукція андрогенів і мінералокортикоїдів. До проявів класичного адреногенітального синдрому додаються ознаки гіперальдостеронізму.
86.Гіпотиреоз:причини і механізми розвитку.
В основі розвитку гіпофункції щитоподібної залози - гіпотиреозу - можуть лежати такі причини.
I. Центральні порушення: зменшення утворення і секреціїтиреоліберину і тире-отропного гормону (ТТГ) у зв'язку з розладами діяльності гіпоталамуса і адено-гіпофіза (вторинний гіпотиреоз).
II. Залозисті порушення, що призводять до розвитку первинного гіпотиреозу:
а) руйнування тканини залози, наприклад, радіоактивним йодом;
б) дефіцит йоду в питній воді та їжі — ендемічний зоб;
в) аутоімунне ушкодження клітин залози — аутоімунний тиреоїдит Хашимото;
г) уроджені порушення - гіпо- і аплазія щитоподібної залози, ензимопатії.
III. Периферичні порушення:
а) нечутливість периферичних клітин до дії тиреоїдних гормонів;
б) підвищене зв'язування тиреоїдних гормонів білками плазми крові;
в) посилений їх метаболізм у печінці.
У розвитку проявів гіпотиреозу мають значення такі механізми:
I. Порушення росту і диференціювання тканий. При цьому важливу роль віді-
грають випадіння низькодозових (анаболічних) ефектів тиреоїдних гормонів і
зменшення секреції СТГ.
Оскільки тиреоїдні гормони потрібні для нормального процесу енхондральної
осифікації на межі діафіза й епіфіза, то в умовах гіпотиреозу порушується ріст
кісток у довжину. При цьому періостальний ріст кісток зберігається, у зв'язку з
чим вони стають товстими. Розвивається комплекс змін скелета — гіпотиреоїдна
карликовість.
Поряд з цим затримується і розумовий розвиток — поступово виникає кретинізм.
II. Зменшення теплоутворювальної дії тиреоїдних гормонів, що виявляється:
а) зменшенням основного обміну (падіння на 20-40 %). Воно обумовлено зниженням інтенсивності біологічного окиснення в мітохондріях і функціональної активності збудливих тканин;
б) зменшенням теплопродукції, у зв'язку з чим падає температура тіла;
в) поганою адаптацією до холоду при збереженні адаптації до високої температури;
г) гіпофагією - малим споживанням енергетичних ресурсів.
ІІІ. Зменшення функціональної активності збудливих тканий. Пов'язане з падінням активності Na-K-АТФ-аз і змінами процесів активного транспорту іонів. З другого боку, має значення зменшення чутливості тканин до катехоламінів, що обумовлено зменшенням кількості р-адренорецепторів на клітинах. Функціональні зміни збудливих органів і тканин виявляються:
а) порушеннями діяльності центральної нервової системи — уповільненням розумової діяльності, млявістю, загальмованістю, сонливістю і т. п.;
б) зменшенням функціональної активності скелетних м'язів — слабкістю, зменшенням тонусу, швидкою стомлюваністю;
в) порушеннями діяльності серцево-судинної системи - брадикардією, зменшенням хвилинного об'єму серця, падінням артеріального тиску;
г) зменшенням скорочувальної функції гладких м'язів кишок - закрепами;
ґ) порушеннями процесів всмоктування і екскреції. Зменшення всмоктування глюкози в кишках призводить до гіпоглікемії, а порушення екскреції холес-теролу в складі жовчі — до гіперхолестеролемії і атеросклерозу.
IV. Порушення з нез'ясованими механізмами розвитку. До них відносять слизовий набряк —мікседему. Характеризується збільшенням у тканинах кількості глі-козаміногліканів, що зв'язують воду; потовщенням шкіри, одутлим обличчям. Існує гіпотеза, згідно з якою мікседема є наслідком дії на сполучну тканину тире-отропного гормону (ТТГ), кількість якого при власне залозистій і периферичній формах гіпотиреозу істотно зростає.
87.Гіпертиреоз: причини та механізми.
В основі розвитку гіпертиреозу можуть бути такі причини.
I. Центральні порушення - збільшення секреції тиреоліберину і тиреотропного гормону (ТТГ) при гіперфункції гіпоталамуса і аденогіпофіза (вторинний гіпертиреоз).
II. Власне залозисті порушення (первинний гіпертиреоз). Найпоширенішими клінічними формами первинного гіпертиреозу є дифузний токсичний зоб (хвороба Гревса, базедова хвороба) та аденоми щитоподібної залози.
Вважають, що дифузний токсичний зоб є аутоімунним захворюванням, у виникненні якого мають значення ТТГ-міметичні антитіла, тобто антитіла, що імітують дію ТТГ при взаємодії з поверхневими антигенами клітин щитоподібної залози (V тип алергічних реакцій за Кумбсом і Джеллом). На роль таких антитіл претендують LATS (long acting thyroid stimulator) i TSI (thyroid stimulating immunoglobuline), здатні взаємодіяти із ТТГ-рецепторами. Оскільки ці антитіла не мають місць зв'язування комплементу, то клітини щитоподібної залози не ушкоджуються, а активно функціонують.
III. Периферичні порушення:
а) збільшення чутливості клітин до дії Т3 і Т4;
б) зменшення зв'язування тиреоїдних гормонів транспортними білками;
в) уповільнення метаболізму тиреоїдних гормонів у печінці при її недостатності.
У патогенезі проявів гіпертиреозу мають значення такі механізми. І. Антианаболічні ефекти. Є високодозовими ефектами тиреоїдних гормонів. До них відносять:
а) затримку росту;
б) атрофію м'язів і слабкість;
в) схуднення;
г) негативний азотистий баланс.
II. Посилення теплоутворювальної дії тиреоїдних гормонів. Воно виявляється:
а) збільшенням основного обміну;
б) збільшенням теплоутворення й підвищенням температури тіла;
в) збереженою адаптацією до холоду і поганою — до високої температури;
г) гіперфагією - підвищеним споживанням енергетичних ресурсів.
III. Збільшення функціональної активності збудливих тканин. Пов'язане з підвищенням активності Na-K-насосів клітинних мембран і збільшенням чутливості клітин до катехоламінів. Цим, зокрема, обумовлені такі прояви гіпертиреозу:
а) порушення діяльності центральної нервової системи — прискорення психічних процесів, занепокоєння, збудження, безсоння;
б) постійна спонтанна скорочувальна активність волокон скелетних м'язів -фібрилярні посмикування, тремор. З цим пов'язана м'язова слабкість, стомлюваність;
в) зміни діяльності серцево-судинної системи - тахікардія, збільшення хвилинного об'єму серця, артеріального тиску;
г) підвищення скорочувальної активності гладких м'язів кишок — проноси;
ґ) збільшення інтенсивності процесів усмоктування і екскреції. З цим, зокрема, пов'язана гіперглікемія і гіпохолестеролемія.
IV. Катехоламінові ефекти. Обумовлені підвищенням чутливості клітин до дії катехоламінів у зв'язку зі збільшенням на клітинній поверхні кількості )3-адреноре-цепторів.
У клініці гіпертиреозу велике значення мають функціональні ефекти катехоламінів, зокрема, їхній вплив на серцево-судинну систему і метаболічні зміни. З останніми пов'язані такі порушення:
а) посилення глікогенолізу в печінці → гіперглікемія → гіперфункція β-клітин острівців підшлункової залози з наступним їх виснаженням → тиреогдний цукровий діабет',
б) посилення ліполізу в жировій тканині → гіперліпацидемія → збільшення кетогенезу в печінці → метаболічний ацидоз;
в) активація не пов'язаного з фосфоруванням окиснення в бурій жировій тка^ нині → збільшення теплопродукції —> підвищення температури тіла і основного обміну.
V. Порушення з нез'ясованими механізмами розвитку- орбітопатія і двосто-
ронній екзофтальм (витрішкуватість). В основі їхнього розвитку — набряк і лім-фоїдна інфільтрація м'язів очного яблука і ретробульбарної тканини. Ці зміни не залежать від концентрації тиреоїдних гормонів у плазмі крові і від рівня ТТГ-мі-метичних антитіл (LATS, TSI). Вважали, що в умовах гіпертиреозу виділяється особливий екзофтальмічний фактор, однак його дотепер не виявлено.
88.Гіпофункція прищитоподібних залоз.
Причини гіпопаратиреозу -гіпофункції прищитоподібних залоз:
1) випадкове ушкодження або видалення прищитоподібних залоз при операціях на щитоподібній залозі;
2) ушкодження прищитоподібних залоз при лікуванні радіоактивним йодом хвороб щитоподібної залози;
3) аутоімунні ушкодження прищитоподібних залоз;
4) уроджене недорозвинення прищитоподібних залоз;
5) нечутливість клітин-мішеней до дії паратирину — псевдогіпопаратиреоз.
Основним проявом гіпопаратиреозу є гіпокальціємія. Вона обумовлює розвиток паратиреопривної тетанії, що виявляється різким підвищенням нервово-м'язової збудливості, множинними фібрилярними скороченнями м'язів усього тіла. Потім
виникають напади клонічних судом, що переходять у тонічні. Судомні скорочення можуть поширюватися і на внутрішні органи (пілороспазм, ларингоспазм). Під час одного з таких нападів настає смерть.
При хронічному гіпопаратиреозі у тварин розвивається клінічна картина парати-реопривної кахексії. Вона характеризується схудненням, анорексією, підвищеною нервово-м'язовою збудливістю, диспепсією й різноманітними трофічними порушеннями.