Семіотика уражень придатків шкіри

Нігті.

Нігті можуть бути зовсім відсутніми, деформованими або недостатньо розвиненими.

Лейконіхія – поява посередині нігтя білих плям або ліній (наслідок травм, неповноцінного харчування, хронічних захворювань ).

Запальний набряк навколо білянігтьового валика, почервоніння шкіри довкола нього характерні для пароніхії.

При невропатії, психічному напруженні діти часто обкушують нігті.

Западання середини нігтя (ложкоподібна форма) буває при хронічній гіпохромній анемії і ураженні щитовидної залози.

Деформація і зміна кольору нігтів виникає при грибкових ураженнях.

Волосся.

Тіло у новонароджених дітей вкрито ніжним волоссям (laguno), особливо багато його у недоношених дітей. Волосся на голові у новонароджених дітей також рідке, м’яке. З віком воно змінюється на більш густе основне волосся. У пубертатному періоді з’являється волосся в підпахвинних ділянках, ділянці статевих органів, у хлопчиків на обличчі.

Гіпертріхоз (надмірне оволосіня) буває при хронічних захворюваннях (ревматоїдний артрит, туберкульоз), при довготривалому прийомі кортикостероїдів, а також може бути генетично зумовленим.

Алопеція (облисіння) може бути вроджена і набута, тотальна і вогнищева. Причини алопеції:

• Гіповітамінози;

• Гельмінтози;

• Отруєння солями важких металів;

• Психогенні та ендокринні;

• Аутоімунні процеси.

Облисіння потилиці спостерігається у дітей з рахітом.

Зміни якості волосся проявляється: тьмяністю, ламкістю і зустрічається при: гіповітамінозах, хронічних інтоксикаціях, недостатності заліза і інших мікроелементів в організмі дитини.

Трихомікози (грибкове ураження волосся), при цьому волосся обламане на різних рівнях, шкіра злущується.

Рідке, жорстке, ламке волосся буває у хворих на гіпотиреоз.

При педикульозі біля коренів волосся можна виявити багато дрібних яєць паразитів (гнид) , що щільно сидять на волоссі.

Ураження сальних залоз : себорея – шкіра жирна з розширеними порами; вугрі (асnе) - поява камедонів, папул, пустул.

Захворювання потових залоз проявляється як кількісними, так і якісними розладами потовиділення. Ангідроз – зменшення потовиділення, зустрічається при дерматозах, іхтіозі, псоріазі.

Посилене потовиділення зустрічається при лихоманках, вегето-судинних дистоніях, туберкульозі, початковій стадії поліомієліту.

Судинні утворення.

Судинні утворення спостерігаються при:

• гемангіомах;

• захворюваннях печінки ( гепатит, цироз - симптом «павучка»).

Висипки.

Висипки на шкірі проявляються первинними і вторинними елементами. До первинних належать: пляма, пухир, пухирець, пустула, папула, горбок. вузол, міхур.

Пляма– обмежена зміна кольору шкіри або слизової оболонки. Розрізняють судинні плями, а також пігментні, які можуть бути природженими (невус) і набутими (телеангіоектазії). Плями розміром до 5 мм блідо - рожевого кольору або червоного називають розеолою. Розеольозний висип спостерігається при черевному тифі, паратифах, сифілісі. Численні плями розміром від 5 до 10 мм бувають при корі. Якщо розміри плями понад 20 мм , то їх називають еритемою.

Плями запального характеру при натискуванні на шкіру пальцем зникають і знову з’являються після припинення натискування. Запальні плями можуть злущуватись, пігментуватись, але в кінцевому випадку безслідно зникають.

До незапальних плям, які виникають внаслідок порушення цілісності судин, відносять геморагічні плями, серед яких виділяють: петехії (цяткові плями), пурпуру - множинні геморагічні плями невеликих розмірів (від 2 до 5 мм), екхімози – крововиливи неправильної форми розміром понад 5 мм в діаметрі, смуговидні крововиливи - vibices .

Різні види геморагічного висипу виникають внаслідок підвищеної проникливості судинної стінки, або порушення її цілісності при запальних процесах, токсичних впливах і характерні для хвороби Шенляйн-Геноха, хвороби Верльгофа та інших геморагічних діатезів. Геморагічні плями з часом змінюють свій колір – феномен «цвітіння синця». Характерною особливістю незапальних плям є те, що вони не зникають при натискуванні пальцем, не супроводжуються суб’єктивними відчуттями.

Піхур (urticа)- безпорожнинний елемент, що виникає внаслідок гострозапального міжклітинного набряку сосочкового шару дерми і супроводжується інтенсивним свербіжем. Уртикарні висипки найчастіше характерні для алергодерматозів, але можуть бути і ознакою нейродерматозів (холодова кропив’янка), утворення пухирних елементів при механічному подразненні шкіри (уртикарний дермографізм).

Міхурець (vesicula)– виникає при серозному запаленні. Це невелике порожнинне утворення епідермісу (розміром 1-5 мм), що містить серозну рідину. Розрізняють одно - і багатокамерні міхурці. При зворотньому розвитку можуть давати ерозію (знімається покрівля міхурця), кірки (зсихається вміст міхурця) або зникає безслідно. Згруповані міхурці дістали назву герпесу.

Міхур- велике порожнинне утворення, що містить серозну, серозногеморагічну рідину і відрізняється від міхурця значно більшими розмірами (6-15 мм і більше). Міхурі виникають при опіках, синдромі Лайєла, міхурчатці. Зворотній розвиток міхурів також супроводжується утворенням ерозій, більш товстих, іноді темних кірок.

Пустула (pustulа) або гноячок – обмежене порожнинне утворення гострозапального характеру виникає внаслідок некрозу епітеліальних клітин. Порожнина пустули містить гнійний ексудат. Поверхневі (епідермальні пустули) зникають безслідно, а глибокі (дермальні) залишають після себе рубець. Цей елемент характерний для стафіло- та стрептодермій.

Папула (papula)або вузлик – безпорожнинний елемент, який виникає внаслідок різних патологічних процесів в епідермісі і верхніх шарах дерми. Залежно від розміру виділяють міліарні (0,1-0,2 см в діаметрі), лентикулярні (до 0,5см) і нумулярні папули (1-2 см в діаметрі). Папули підвищуються над поверхнею шкіри (конусовидні, шаровидні, плоскі з пупковидним вдавленням). Колір папул від блідо–рожевого до червоного з різними відтінками. Папульозний висип буває при корі, краснусі, геморагічному васкуліті.

Горбок (tuberculum)– безпорожнинний елемент діаметром 5-10 мм, який виступає над рівнем шкіри при скупченні клітин запального інфільтрату в глибоких шарах дерми. По собі залишає шкірну атрофію або рубець.

Вузол (nodus)– це безпорожнинний елемент, який відрізняється від горбка за розміром (понад 10 мм) і місцем локалізації інфільтрату. Первинний інфільтрат вузла розташований в підшкірній основі і процес поступово поширюється на дерму, а потім і на епідерміс. Розміри вузла більші ніж горбика.

Вторинні елементи.

Вторинні елементи розвиваються з первинних при подальшому або зворотньому їх розвитку. До вторинних елементів висипу відносяться: ерозія, садно, тріщина, виразка, рубець, лусочка, кірка, ліхеніфікація, вегетація та пігментація.

Ерозія (erosio)– поверхневий дефект шкіри в межах епідермісу. Виникає в процесі еволюції або порушення цілісності стінок пухирців, пухирів, епідермальних пустул, а також на поверхні запальних папул та інфільтратів. Дно ерозії соковите, не кровоточить. При загоєнні ерозії не залишають слідів. У дітей частіше виникають при попрілостях ІІ –ІІІ ступеню, екземі.

Садно (excoriatio)– це більш глибоке пошкодження шкіри, при якому уражаються верхні шари дерми. Найчастіше виникає внаслідок механічного пошкодження шкіри (травма, подряпина, розчухування). Садно має лінійну форму і вкрите кров’яними кірочками. При ускладненні вторинною інфекцією можуть залишитись дуже поверхневі лінійні рубчики.

Тріщина (rhagades)– з'являється внаслідок втрати шкірою еластичності при тривалих хронічних запальних процесах. Найчастіше тріщини виникають в природних складках, при попрілостях ІІІ ступеня, екземі. Розрізняють поверхневі тріщини, які загоюються без утворення рубців і глибокі, які загоюються з рубцем. Тріщини також можуть виникати при значному потовщенні рогового шару епідермісу (тріщини п’яток, долоней, ліктів).

Виразка (ulcus)– глибокий дефект шкіри. В процес втягуються дерма, підшкірна основа і прилеглі тканини. Загоєння виразок закінчується формуванням рубця. Виразки утворюються на місцях глибоких пустул, горбків, вузлів.

Рубець (cicatix)– виникає при заміщенні глибоких дефектів шкіри грубою волокнистою сполучною тканиною. Розрізняють плоскі рубці (на одному рівні із здоровою шкірою), атрофічні що розташовані нижче від рівня шкіри і гіпертрофічні рубці, які виступають над шкірою. В залежності від первинних елементів, рубці можуть мати певний вигляд – штамповані, зіркоподібні, віспоподібні, лінійні та інші.

Лусочка (squama)– церогова пластинка, що відокремилася з поверхні рогового шару. Особливо помітне виражене злущення при псоріазі, лишаї, екземі. В залежності від величини лусочок розрізняють дрібнопластинчасте (при корі) і великопластнчасте злущення при скарлатині. Значне нашарування рогових пластинок, які не злущуються вчасно, зумовлює гіперкератоз. Злущення ще називають десквамацією.

Кірки (cruste) – утворюються при висиханні на шкірі вмісту порожниних елементів (пустул, міхурців, міхурів), виділень виразок. Розрізняють серозні, серозно – гнійні, гнійні і кров’янисті кірки.

Ліхеніфікація (lichenificatio)– ущільнення шкіри з вираженою сухістю, потовщенням із зміною малюнка шкіри і звичайного забарвлення. Виникає внаслідок хронічного запального процесу шкіри (нейродерміт, екзема).

Вегетація (vegetation)– це розростання сосочків шкіри вище звичайного рівня, що розвивається на дні існуючих ерозій або виразок. Поверхня вегетацій дуже волога, завжди кровоточить при травмуванні.

Вторинна пігментація (pigmentations)з’являється після розсмоктування морфологічних елементів, особливо папул (частіше при корі), може тимчасово лишатись після загоєння ерозій, виразок, на місці вегетації.