0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Епілог

Що ми знаємо і чого ми не знаємо

Якби усіх економістів зібрати разом, вони все одно не вироблять дієвого рішення.

Джордж Бернард Шоу

Економічна теорія не дає готових рекомендацій, які можна відразу втілити в економічній політиці. Це радше метод, а не сукупність постулатів, інструментарій дослідження, який допомагає тим, хто ним володіє, доходити правильних висновків.

Джон Мейнард Кейнс

У розділі 1 цієї книги зазначалося, що завдання макроекономіки полягає в поясненні економічних явищ для підвищення дієвості економічної політики. Тепер, коли нам відомо, як будують і використовують багато важливих моделей з макроекономічного інструментарію, можна судити про те, чи макроекономісти реалізують свої завдання.

Необхідно визнати, що макроекономіка як наука ще не досягла своєї цілісності. Розвинуто низку принципів підходу до аналізу економічних явищ і розроблення економічної політики, що їх поділяють усі макроекономісти. Проте багато питань функціонування національної економіки є предметом гострої полеміки. У цьому останньому розділі коротко з'ясовано основні уроки, які можна винести із макроекономіки, і вказано на гострі, не розв'язані наукою проблеми.

Чотири найважливіші уроки макроекономіки

Вкажемо передовсім на чотири основні висновки, до яких доходимо упродовж усієї цієї книги і які поділяють більшість сучасних економістів. Кожен висновок стосується впливу економічної політики на ключову макроекономічну змінну (обсяг виробництва, інфляцію та безробіття) у довгостроковому і короткостроковому періодах.

Урок 1

Рівень життя у країні у довгостроковому періоді визначають виробничі можливості національної економіки

Із усіх показників функціонування національної економіки, розглянутих у розділі 2 і використаних упродовж усієї цієї книги, рівень життя найточніше характеризується валовим внутрішнім продуктом. Реальний ВВП вимірює загальний обсяг товарів і послуг, які виробила економіка, а отже, він показує здатність економіки задовольняти потреби і запити населення країни. Тому найважливішим питанням макроеко-

544 Частина V. МІКРОЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ

номіки, очевидно, є виявлення чинників, що визначають обсяг і темпи зростання ВВП.

Моделі, побудовані в розділах 3, 4 і 5, вказують на чинники, що впливають на динаміку ВВП у довгостроковому періоді. У цьому періоді обсяг ВВП визначають фактори виробництва — капітал і праця а також технологія, яка перетворює затрати капіталу і праці в обсяг продукції. ВВП зростає або завдяки збільшенню затрат факторів виробництва, або завдяки поліпшенню наявної технології.

З цієї обставини випливає очевидний, але дуже важливий висновок: економічна політика може індукувати вищі темпи зростання ВВП у довгостроковому періоді тільки через поліпшення виробничих можливостей економіки. Державні мужі володіють широким арсеналом засобів, за допомогою яких вони можуть намагатися виконати це завдання. Політика, що спрямована на підвищення рівня національних заощаджень — збільшення державних чи приватних заощаджень, — збільшує, зрештою, обсяг капіталу у національній економіці. Політика, спрямована на підвищення ефективності праці — наприклад, підвищення освітнього рівня робочої сили або прискорення науково-технічного прогресу, — веде до продуктивнішого використання праці і капіталу. Усі ці заходи економічної політики збільшують обсяг виробництва товарів і послуг національною економікою, а отже, підвищують рівень життя народу. Однак питання про те, яка стратегія збільшення виробничого потенціалу країни найліпша, відкрите.

Урок 2

У короткостроковому періоді сукупний попит впливає на кількість товарів і послуг, що їх продукує національна економіка

Хоч у довгостроковому періоді виробничий потенціал економіки є єдиним визначником ВВП, у короткостроковому періоді ВВП залежить також від сукупного попиту на товари і послуги. Сукупний попит набуває такого важливого значення внаслідок негнучкості цін у короткостроковому періоді, Модель IS-LM, побудована у розділах 10 і 11, показує, які чинники змінюють сукупний попит і, отже, спричиняють короткострокові коливання ВВП.

Оскільки сукупний попит впливає на обсяг виробництва у короткостроковому періоді, то усі чинники, які впливають на сукупний попит, можуть спричиняти економічні коливання. Нерідко зміни в обсязі виробництва або у рівні зайнятості зумовлені монетарною і фіскальною політикою, а також збуреннями на грошовому і товарному ринках. Оскільки сукупний попит є важливою причиною короткострокових коливань, то державні мужі повинні уважно вивчати стан економіки. Перш ніж коригувати монетарну або фіскальну політику, потрібно точно знати, в якій фазі перебуває національна економіка — піднесення чи спаду.

Урок 4

У короткостроковому періоді державні мужі, які проводять монетарну і фіскальну політику, стикаються із необхідністю вибору між інфляцією та безробіттям

Хоч у довгостроковому періоді немає зв'язку між інфляцією та безробіттям, у короткостроковому періоді існує проблема вибору між цими двома змінними, яку відображає короткострокова крива Філіпса. Як показано у розділі 13, державні мужі можуть використовувати монетарну і фіскальну політику для розширення сукупного попиту, що знижує рівень безробіття, але підвищує темпи інфляції. Вони можуть також зменшити сукупний попит, що знизить темпи інфляції, але підвищить рівень безробіття.

Компромісний вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. З перебігом часу крива Філіпса переміщується із двох причин. По-перше, збурення пропозиції, такі як різкі зміни цін на нафту, змінюють характер вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Несприятливі збурення пропозиції ставлять державних мужів перед складною дилемою — вищий рівень інфляції чи збільшення безробіття. По-друге, зміна інфляційних сподівань змінює короткострокове співвідношення між інфляцією та безробіттям. Перегляд сподівань означає, що компромісний вибір — інфляція чи безробіття існує лише у короткостроковому періоді. Отже, рівень безробіття може відхилятися від природного тільки у короткостроковому періоді, і лише у цьому періоді заходи монетарної політики можуть давати реальні результати. Довгострокові тенденції розвитку економіки пояснює класична модель, яку проаналізовано у розділах від 3 до 7.

Чотири найважливіші, не розв'язані макроекономікою проблеми

Досі мова йшла про загальні питання, стосовно яких існує згода серед більшості економістів. Тепер звернімось до чотирьох проблем, навколо яких у макроекономіці точиться гостра полеміка. Суперечки ведуться, з одного боку, навколо того, наскільки обґрунтовані ті або ті альтернативні економічні теорії. З іншого боку, дискутуються питання практичного використання економічної теорії в економічній політиці.

Проблема 1

За допомогою яких методів економічної політики можна домогтися підвищення природного рівня виробництва у національній економіці?

Природний рівень виробництва залежить від обсягу капіталу, кількості праці та рівня технології. Тому будь-які заходи економічної політики, спрямовані на збільшення обсягу виробництва у довгостроковому періоді, повинні сприяти збільшенню капіталу, підвищенню ефективності використання праці і вдосконаленню техніки й технології. Однак реалізація цих заходів є непростою справою, яка вимагає значних витрат.

З моделі Солоу (розділи 4 і 5) випливає, що збільшення обсягу капіталу передбачає підвищення рівня заощаджень та інвестицій. Тому багато економістів виступають за проведення політики, яка підвищує рівень національних заощаджень.

Проте з моделі Солоу також випливає, що збільшення обсягу капіталу потребує скорочення обсягу споживання нинішніх поколінь. Але деякі економісти вважають, що не варто змушувати

нинішні покоління приносити цю жертву, бо завдяки науково-технічному прогресові добробут майбутніх поколінь і без цього буде вищим, ніж добробут нинішніх. Крім того, серед прихильників стимулювання заощаджень та інвестицій також немає єдності поглядів щодо методів заохочення заощаджень і напрямів інвестування. Одні з них обґрунтовують необхідність збільшення інвестицій у підприємства, машини і устаткування приватного сектору, а інші — в державну інфраструктуру, наприклад, у будівництво доріг, шкіл тощо.

Більшість державних мужів хотіли б підвищити ефективність використання робочої сили зниженням природного рівня безробіття. Проте, як уже зазначалося в розділі 6, немає простого способу розв'язання цього завдання. Природний рівень безробіття, ймовірно, можна знизити — зменшенням допомоги з безробіття (що збільшить зусилля до пошуку роботи) або зниженням мінімальної зарплати (що наблизить зарплату до рівноважного рівня). Однак ці заходи економічної політики найсильніше позначаються на становищі найбідніших груп населення. Тому чимало економістів не підтримують цих заходів.

На думку багатьох економістів, найважливішим завданням економічної політики держави є прискорення темпів науково-технічного прогресу. Модель економічного зростання Солоу показує, що умовою усталеного зростання рівня життя населення є безперервний розвиток науки і техніки. З цього можна зробити висновок, що період з початку 1970-х років, коли темпи зростання продуктивності праці уповільнилися, був найнесприятливішим для підвищення рівня добробуту за останні півстоліття. Незважаючи на велику кількість нових теорій ендогенного зростання, що виявляють, як окремі рішення суспільства впливають на науково-технічний прогрес, економісти досі не розкрили причин цього уповільнення, а творцям економічної політики не вдалося змінити на протилежну цю тенденцію.

Проблема 2

Чи варто державним мужам намагатися стабілізувати економіку?

Модель сукупної пропозиції і сукупного попиту, побудована у розділах 9—13, описує, як різні збурення в економіці спричиняють економічні коливання і як монетарна та фіскальна політика можуть вплинути на ці коливання. На думку деяких економістів, висновки, що випливають із цієї моделі, треба враховувати у стабілізаційній політиці. Ці економісти вважають, що монетарну і фіскальну політику доцільно застосовувати для нейтралізації збурень та підтримання обсягу виробництва і зайнятості на рівні, близькому до природного.

Однак, як зазначалося у розділі 14, інша група економістів піддає сумніву результативність стабілізаційної політики. Ці економісти вказують на властиві економічній політиці тривалі і мінливі лаги, низьку якість економічного прогнозування і на неповноту наших знань про механізм функціонування економіки. На їх

думку, найкращі результати забезпечує пасивна економічна політика. Крім того, багато економістів вважають, що державні мужі часто непослідовні у проведенні економічної політики, тому їм не можна надавати свободу дій у проведенні фіскальної і монетарної політики. Творців економічної політики треба зобов'язати дотримуватися заздалегідь встановлених правил її проведення.

Якщо припустити, що стабілізаційна політика результативна, то виникає питання, наскільки вагомими є її плоди? Заходи стабілізаційної політики можуть тільки зменшити амплітуду коливань обсягу виробництва і зайнятості навколо їх природних рівнів, але не можуть

змінити природного рівня безробіття. Тому стабілізаційна політика дає змогу згладити різкі спади та бурхливі піднесення, але, як вважають деякі економісти, середній ефект від стабілізаційної політики загалом незначний.

І нарешті, не всі економісти поділяють думку щодо правильності моделі економічних коливань, яку розвинуто у розділах 9—13. Ця модель ґрунтується на припущеннях про негнучкість цін та нейтральність грошей. Згідно-з теорією реального ділового циклу, яку проаналізовано у розділі 19, економічні коливання

— це оптимальна реакція економіки на зміни технології. Тому прихильники цього підходу твердять, що Державним мужам не варто стабілізувати економіку, навіть якщо це можливо.

Проблема З

Яка величина втрат від інфляції і яка величина витрат на боротьбу з нею?

Зі зростанням цін перед державними мужами постає ^запитання:. чи доцільно здійснювати певні заходи для зниження темпу інфляції? Для ухвалення правильного рішення необхідно порівняти втрати суспільства від дальшого продовження інфляційного процесу з витратами на його припинення. Однак економісти не можуть точно оцінити ані ці втрати, ані витрати.

Величина втрат від інфляції — це предмет, щодо якого погляди ^економістів і нефахівців часто не збігаються. Опитування громадськості, проведені у кінці 1970-х років у США, показали, що коли інфляція досягає 10% за рік, то населення розглядає її як основну економічну проблему. Проте, як з'ясовано у розділі 7, коли економісти намагаються виявити втрати суспільства від інфляції, то вони можуть вказати лише на "витрати зношених черевиків", витрати меню, пов'язані з відсутністю індексації ставок податків, та деякі інші. Ці втрати стають величезними під час гіперінфляції, але вони є відносно незначними за помірних темпів інфляції, які простежуються нині у більшості країн. Окремі економісти вважають, що громадськість нерідко плутає інфляцію з іншими економічними процесами, які супроводжують її. Наприклад, у 1970-х роках темпи зростання продуктивності праці і реальної .зарплати уповільнилися; окремі нефахівці вирішили, що саме інфляція була причиною уповільнення зростання реальної зарплати. Проте цілком можливо, що помиляються економісти, і інфляція справді супроводжується значними втратами, але їх ще доведеться виявити.

Питання про витрати на зниження темпів інфляції викликає серед економістів полеміку. Як підкреслювалося у розділі 13, найпоширеніший погляд відображає корсягкострокова крива Філіпса, згідно з якою зниження темпів інфляції погребує періоду скорочення обсягу виробництва і зростання безробіття. Відповідно до цього

погляду, витрати на боротьбу з інфляцією можна виміряти за допомогою коефіцієнта дезінфляційних втрат

— відсотка зменшення ВВП задля зниження інфляції на 1%.

Окремі економісти вважають, що фактичні витрати на боротьбу з інфляцією насправді можуть бути значно меншими, ніж показують типові оцінки коефіцієнта дезінфляційних втрат. Згідно з теорією раціональних сподівань, яку викладено у розділі 13, якщо заходи антиінфляційної політики оголошені заздалегідь і цій політиці довіряє населення, то люди швидко скориґують свої сподівання, і політика дезінфляції не потребуватиме падіння обсягу виробництва та зростання безробіття. Згідно з моделлю реального ділового циклу (розділ 19), ціни гнучкі, а гроші нейтральні щодо реальних економічних змінних, тому стримувальна монетарна політика не впливатиме на обсяг виробництва товарів і послуг національної економіки.

Інші економісти вважають, що витрати на зниження темпів інфляції є насправді значно більшими, ніж показують типові оцінки коефіцієнта дезінфляційних втрат. Прихильники теорії гістерезису, яку з'ясовано у розділі 13, твердять, що спад, викликаний політикою дезінфляції, може підвищити природний рівень безробіття. У цьому разі витрати на зниження темпів інфляції не обмежуватимуться тільки тимчасовим скороченням виробництва, а міститимуть ще й витрати, пов'язані з усталеним вищим рівнем безробіття.

Внаслідок відсутності точної кількісної оцінки втрат від інфляції і витрат на дезінфляцію економісти нерідко дають державним мужам протилежні рекомендації. Цілком можливо, що у процесі подальших наукових досліджень буде досягнуто консенсусу щодо питання про переваги низьких темпів інфляції та найкращі способи їх досягнення.

Проблема 4

Наскільки важливою є проблема дефіциту державного бюджету?

У 1980-х та 1990-х роках значні дефіцити державного бюджету були об'єктом гострої полеміки серед творців економічної політики у США та європейських країнах. У США від 1980-го до 1995 р. відсоток державного боргу щодо ВВП подвоївся — подія для мирного періоду безпрецедентна. Хоча наприкінці 1990-х років дефіцит бюджету в США було взято під контроль, але ця проблема, ймовірно, знову постане, коли численне покоління буму народжуваності досягне пенсійного віку і отримуватиме виплати із державного бюджету. Як зазначалось у розділі 15, наслідки дефіциту бюджету залишаються об'єктом полеміки серед економістів.

Більшість моделей, розглянутих у цій книжці, виходять із традиційного погляду на проблему державного боргу, який поділяють більшість економістів. Відповідно до цього погляду, дефіцит державного бюджету веде до зниження рівня національних заощаджень та інвестицій, а також виникнення дефіциту торговельного балансу. У довгостроковому періоді наявність державного боргу зменшує стаціонарний обсяг капіталу і збільшує зовнішню заборгованість. На думку прихильників традиційного підходу, державний борг є великим тягарем, який нестимуть майбутні покоління.

Однак не всі економісти погоджуються з такими висновками. Прихильники рікардівського погляду на проблему державного боргу заперечують їх. Вони наголошують на тому, що дефіцит бюджету є простим заміщенням поточних податків

майбутніми. Доки споживачі передбачливі, як твердять теорії споживання із розділу 16, доти вони заощаджуватимуть гроші сьогодні для майбутньої оплати ними або їхніми дітьми вищих податкових платежів. Ці економісти доходять висновку, що бюджетні дефіцити справляють незначний вплив на національну економіку.

Ще одна група економістів каже, що дефіцит бюджету є недосконалим показником результативності фіскальної політики. Вони вважають, що податки і державні видатки сильно впливають на добробут різних поколінь. Проте, на думку цих економістів, дефіцит бюджету не повністю відображає вплив того чи того заходу фіскальної політики на добробут різних поколінь.

Висновок

І економісти, і політики мусять усвідомити, що макроекономіка не дає однозначних відповідей. Сучасна макроекономіка дає змогу проникнути у суть багатьох економічних явищ, але багато питань є відкритими. Завдання економістів — дати відповідь на ці запитання і збагатити наші знання. Завдання творців економічної політики — використати наявні знання для підвищення результативності національної економіки. Обидва ці завдання можуть видаватися нездійсненними, але справжнім дослідникам під силу все.

Вибіркова бібліографія для вивчення економіки України

До частини І

ВСТУП

Макроекономіка як наука. — Макроекономічні показники.

Макроекономічні дані (Президентські таблиці) // Економіст. — 1999. — №2. — С. 39—41; №3. - С. 13-15; №4. - С. 19-21.

Панасюк Б., Сменковський А. Про деякі методологічні підходи до короткострокового прогнозування макроекономічних показників // Економіка України. — 1998. - №10. — С. 4—11.

Степаненко С. До нової парадигми економічної теорії // Вчені записки: Наук. зб. КНЕУ. — 1998. - Вип. 1. - С. 9-15.

Швець І Методичні основи обліку потенціального обсягу виробництва // Економіка України. - 1998. - №10. - С. 42-47.

До частин II і III

ЕКОНОМІКА У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ. ЕКОНОМІКА В КОРОТКОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ

Національний дохід: походження і розподіл. — Економічне зростання І. — Економічне зростання II.

— Безробіття. — Гроші та інфляція. — Відкрита економіка. — Вступ до економічних коливань. — Сукупний попит І. — Сукупний попит II. — Сукупний попит у відкритій економіці. — Сукупна пропозиція.

Бутко М., Білокур К. Ринок праці та процеси його регіональної трансформації // Економіка України. - 1998. - №5. - С. 14-21.

Воробйов Є., Тимченко Б. Тіньова економіка в умовах системної кризи // Економіка України. - 1998. - №8. - С. 43-47.

Гальчинський Б. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — 415 с.

Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. — 1999. - №3. - С. 16-28. "

Геєць В. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні // Економіка України. — 1998. - №11. - С. 17-26; №12. - С. 4-15.

Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України. - 1999. - №2. - С. 62-71.