0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

на житло, що в свою чергу підвищує його ціну та обсяг інвестицій в житло. Більший обсяг виробництва збільшує обсяг запасів, який фірми хочуть мати і, отже, стимулює інвестиції у запаси. З наших моделей випливає, що економічне піднесення повинно стимулювати інвестиції, а спад — стримувати їх. Це підтверджують також статистичні дані.

Підсумки

1.Граничний продукт капіталу визначає реальну позичкову ціну капіталу. Реальна процентна ставка, норма амортизації і відносна ціна капітальних благ визначають витрати на одиницю капіталу. Згідно з неокласичною моделлю, фірми інвестують, якщо позичкова ціна капіталу перевищує витрати на одиницю капіталу, і згортають інвестиції, якщо позичкова ціна менша витрат на одиницю капіталу.

2.Податковий кодекс держави може впливати на стимули до інвестування. Податок на прибуток корпорацій стимулює інвестиції, а інвестиційний податковий кредит, який у США тепер скасовано, стимулює їх.

3.Альтернативним способом вираження неокласичної моделі є твердження про те, що інвестиції залежать від ц Тобіна — відношення ринкової вартості функціонуючого капіталу до його відновної вартості. Це відношення відображає поточну і очікувану в майбутньому прибутковість капіталу. Чим вище значення д, тим вища ринкова вартість функціонуючого капіталу стосовно його відновної вартості і тим більші стимули до інвестування.

4.На відміну від припущення неокласичної моделі, фірми насправді не завжди можуть мобілізувати кошти для фінансування інвестицій. Внаслідок фінансових обмежень інвестиції залежать від прибутку фірми.

5.Інвестиції в житло залежать від відносної ціни житла. Ціни на житло, у свою чергу, залежать від попиту на житло і поточної незмінної його пропозиції. Збільшення попиту на житло, наприклад, внаслідок зниження процентної ставки, підвищує ціни на житло і збільшує інвестиції у житлове будівництво.

6.Є чимало чинників, які стимулюють фірми створювати запаси товарів: вирівнювання рівня виробництва, використання запасів як фактора виробництва, уникнення нестачі товарів і підтримання безперервності виробництва. Однією з моделей інвестицій у запаси, яка добре враховує усі мотиви утворення запасів, є модель акселератора. Згідно з цією моделлю, обсяг інвестицій залежить від рівня ВВП, а інвестиції в запаси залежать від зміни ВВП.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Розділ 18

Пропозиція грошей і попит на гроші

Людство упродовж своєї історії зробило три великі відкриття: вогонь, колесо і центральний банк.

Віл Рогерс

Аналіз попиту і пропозиції грошей - одне із центральних питань макроекономіки. У розділі 7 було розглянуто поняття грошей, регулювання центральним банком кількості грошей і вплив монетарної політики на ціни і процентні ставки у довгостроковому періоді, коли ціни гнучкі. У розділах 10 і 11 показано, що ринок грошей є складовою моделі IS-LM з негнучкими цінами у короткостроковому періоді.

У цьому розділі пропозицію грошей і попит на гроші розглянемо детальніше. У підрозділі 18-1 показано, що банківська система відіграє провідну роль у визначенні пропозиції грошей; тут проаналізовано також різні інструменти економічної політики, за допомогою яких центральний банк регулює пропозицію грошей. У підрозділі 18-2 розглянуто чинники, які впливають на попит на гроші, а також те, як домогосподарства ухвалюють рішення про величину грошей, яку тримають на руках. У підрозділі 18-3 проаналізовано процес стирання відмінностей між грішми та іншими активами і як це ускладнює проведення монетарної політики.

18-1. Пропозиція грошей

У розділі 7 запроваджено поняття "пропозиції грошей" у дуже спрощеній формі. У тому розділі припускалося, що кількість грошей дорівнює сумі грошей на руках у населення і що центральний банк регулює пропозицію грошей збільшенням або зменшенням кількості грошей в обігу за допомогою операцій на відкритому ринку. Хоча таке тлумачення задовольняє у першому наближенні, воно є неповним, бо у ньому не враховано роль банківської системи. Тепер подамо детальніше пояснення.

У цьому підрозділі показано, що пропозиція грошей залежить не лише від політики ФРС, а й від поведінки домогосподарств, які володіють грішми, та банків, у яких зберігаються гроші. Передовсім нагадаємо, що пропозиція грошей включає як гроші на руках у населення, так і вклади у банках, — наприклад, чекові рахунки, які домогосподарства можуть використовувати для ділових операцій. Нехай М

— пропозиція грошей, С — готівка, D — сума грошей на поточних рахунках. Тоді:

Для виявлення чинників, які впливають на пропозицію грошей, необхідно проаналізувати взаємодію між готівкою і вкладами на поточних рахунках, а також вплив центрального банку на кожен із цих двох компонентів пропозиції грошей.

100-відсоткове банківське резервування

Уявіть собі, що у деякій національній економіці немає банків. Гроші в ній існують лише у формі готівки, а кількість грошей дорівнює сумі готівки на руках у населення. Для подальшого аналізу припустімо, що у цій національній економіці в обігу перебуває 1000 доларів.

Тепер введемо банки. Спочатку припустімо, що банки приймають вклади, але не надають позик. Єдиною функцією банків є зберігання вкладів.

Вклади, які внесено в банки, але на які не надано позики, називають резервами. Частину резервів зберігають у місцевих банках, але більша їх частина зосереджена у центральному банку. У нашій гіпотетичній економіці усі вклади зберігають як резерви: банки приймають вклади, але не надають позик, лише вкладники вилучають гроші або розплачуються чеками. Таку систему банківництва називають 100%- м резервуванням.

Припустімо, що усі гроші у цій національній економіці — 1000 дол. — домогосподарства вклали на рахунки до Першого банку. Баланс Першого банку — співвідношення його активів і пасивів — можна записати так:

Баланс Першого банку

Активи Пасиви

Активи зберігаються у резервах, і вони становлять 1000 дол.; пасиви банку також становлять 1000 дол. і є зобов'язаннями банку перед вкладниками. На відміну від банків у реальній економіці, цей банк не надає позик і не отримує прибутку зі своїх активів. Він, можливо, бере з вкладників лише невелику плату на покриття своїх витрат.

Яка пропозиція грошей у такій економіці? До створення Першого банку пропозиція грошей в економіці була 1000 дол. у вигляді готівки. Після його створення пропозиція грошей становить 1000 дол. на поточних рахунках. Кожному 1 доларові, вкладеному в банк, відповідає зменшення на 1 долар суми готівки, тому пропозиція грошей, незмінна. Якщо банки зберігають у вигляді резервів 100% вкладів, то банківська система на пропозицію грошей не впливає.

Часткове банківське резервування

Тепер припустімо, що частину вкладів банки позичають, наприклад, сім'ям, які купують житло, або фірмам для інвестицій у машини та устаткування. Банки беруть процент за надані позики. На випадок вилучення вкладів банки тримають певні резерви. Оскільки приплив нових вкладів звичайно за обсягом дорівнює сумі вилучень із банку, то необхідність у 100%-му резервуванні зникає. Отже, у банку є

стимули до надання позик. Систему банківництва, за якої в резерви йде лише частина вкладів, а решта надається у позику, називають частковим резервуванням.

Запишемо баланс Першого банку після надання позик:

Баланс Першого банку

Активи Пасиви

Надані позики 800

Припустімо, що норма резервування — відсоток вкладів, який залишено як резерви, — становить 20%. Тоді із 1000 доларів вкладів банк тримає 200 дол. у резервах, а решту 800 дол. позичає клієнтам.

Завважте, що Перший банк збільшує пропозицію грошей на 800 дол., коли надає позики. До надання позик пропозиція грошей становила 1000 дол., що дорівнює вкладам у Першому банку. Після надання позик пропозиція грошей становить 1800 дол.: вкладники все ще мають на поточних рахунках 1000 дол., але тепер позичальники уже мають 800 дол. Отже, за системи часткового резервування банки створюють гроші.

Однак процес створення грошей банківською системою не завершується операціями Першого банку. Цей процес продовжується, якщо позичальник вкладає ці 800 дол. на рахунки в інший банк (або якщо особа, яка отримала від нього гроші як оплату за щось, вносить їх у банк). Запишемо баланс Другого банку:

Баланс Другого банку

Активи Пасиви

Надані позики 640

Другий банк одержує 800 дол. депозитів, з них 20% він зберігає як резерви і надає позики на суму 640 дол. Отже, Другий банк створює 640 дол. грошей. Якщо ці 640 дол. зрештою вкладено у Третій банк, то він триматиме 20%, або 128 дол., як резерви і 512 дол. надасть у позику. Баланс Третього банку матиме такий вигляд:

Баланс Третього банку

Активи Пасиви

Надані позики 512

Цей процес створення депозитів продовжується: кожен новий вклад і нова надана позика збільшують грошову масу.

Хоча цей процес створення грошей може продовжуватись безмежно довго, але зростання пропозиції грошей не безмежне. Нехай rr — норма резервування. Якщо сума початкового вкладу становить 1000 дол., то кількість грошей збільшиться на таку суму:

Сума початкового вкладу = 1000 дол.

Обсяг позик, наданих Першим банком = (1 - rr) х 1000 дол. Обсяг позик, наданих Другим банком = (1 - rr)2 х 1000 дол. Обсяг позик, наданих Третім банком = (1 - rr)3 х 1000 дол.

_____________________________________________________________

Пропозиція грошей = [1 + (1-rr) + (1 - rr)2

+(1 - rr)3 + ...] х 1000

=(1/rr) х 1000.

Отже, кожен долар у резервах створює нові гроші на суму (1/гг). У нашому прикладі rr = 0,2, тому початковий вклад у розмірі 1000 дол. генерує 5000 грошей1. У спроможності створювати гроші полягає основна відмінність банків від інших фінансових інвестицій. Як уже зазначалось у розділі 3, найважливіша функція фінансових ринків полягає у перерозподілі резервів від тих домогосподарств, які [їх] заощадили, до тих осіб, або фірм, яким потрібні ресурси для купівлі капітальний благ для їх використання у процесі виробництва. Процес передачі коштів від заощадників до позичальників називають фінансовим посередництвом. У національні ній економіці багато інституцій діють як фінансові посередники. Однак найважливішу роль відіграють фондова біржа, ринок облігацій та банківська система. З цих» фінансових інституцій лише банки мають право створювати активи, що є частиною; пропозиції грошей (наприклад, поточні рахунки). Отже, з усіх фінансових інституцій лише банки прямо впливають на пропозицію грошей.

Завважте, що хоч система часткового резервування створює гроші, але вона не створює багатства. Коли банк надає у позику частину своїх резервів, то дає змогу позичальникам здійснювати ділові угоди і збільшувати при цьому пропозицію грошей. Однак позичальник не стає багатшим, бо, отримавши позику, він бере на себе зобов'язання перед банком. Інакше кажучи, створення грошей банківською системою підвищує ліквідність економіки, але не збільшує багатства суспільства.

Модель пропозиції грошей

З'ясувавши, як банки створюють гроші, розгляньмо тепер чинники, які визначають пропозицію грошей. Тут наведено модель пропозиції грошей у випадку часткового банківського резервування. У неї входять три екзогенні змінні.

Грошова база В — сума грошей на руках у населення С і у резервах банків R Цю суму прямо контролює центральний банк країни.

Норма резервування депозитів rr — це відсоток депозитів, який банки зберігають у резервах. Його визначають ділова політика банків і нормативні акти, що регулюють діяльність банків.

Коефіцієнт депонування грошей cr — це величина готівки С, узята як частка від грошей, що їх населення тримає на поточних рахунках D. Він відображає

уподобання домогосподарств щодо форми грошей, якій вони віддають перевагу.

Наша модель показує, що пропозиція грошей залежить від грошової бази, норми резервування та коефіцієнта депонування. Вона дає змогу показати, як політика центрального банку та рішення банків і домогосподарств впливають на пропозицію грошей.

Передовсім визначимо пропозицію грошей і монетарну базу:

M = C + D

B = C + R

Перше рівняння каже, що пропозиція грошей є сумою готівки і поточних рахунків. Друге рівняння говорить, що грошова база є сумою готівки та банківських резервів. Щоб знайти пропозицію грошей як функцію трьох екзогенних змінних (B, rr, сr) поділимо перше рівняння на друге і отримаємо:

M C D

B C R

Тоді праву частину рівняння поділимо на D:

Завважте, що С/D — це коефіцієнт депонування сr, а R/D — це норма резервування rr. Здійснивши ці підстановки і перенісши В з лівої у праву частину рівняння, отримаємо:

M cr 1 B cr rr

Це рівняння показує, що пропозиція грошей залежить від трьох екзогенних змінних.

Тепер ми бачимо, що пропозиція грошей пропорційна грошовій базі.

Позначимо коефіцієнт пропорційності (сr + 1)/(сr + rr) як m і назвемо його грошовим мультиплікатором. Тепер можна записати:

М = m X В.

Кожна одиниця грошової бази створює m одиниць грошей. Оскільки грошова база справляє мультиплікаційний вплив на пропозицію грошей, то грошову базу інколи називають грішми потужнішої

сили.

Візьмімо числовий приклад, який наближено описує ситуацію в економіці США. Припустімо, що монетарна база В становить 500 млрд. дол., норма резервування rr — 0,1, а коефіцієнт депонування сr — 0,6. У цьому разі грошовий мультиплікатор дорівнює:

m 0,6 1 2,3 0,6 0,1

Пропозиція грошей тоді дорівнює:

М = 2,3 х 500 млрд. дол. = 1150 млрд. дол.

Кожен долар грошової бази індукує 2,3 долара грошей, тому загальна пропозиція грошей становить 1150 млрд. дол.

Тепер можна виявити залежність пропозиції грошей від кожної із згаданих трьох екзогенних змінних: В, rr, сr.

1.Пропозиція грошей пропорційна грошовій базі. Отже, зі збільшенням грошової бази на певний відсоток пропозиція грошей зростає на той самий відсоток.

2.Чим нижча норма резервування, тим більший обсяг позик надають банки і тим більше грошей створюють банки на кожну грошову одиницю (гривню чи долар), яку зберігають у резервах. Отже, зниження норми резервування збільшує мультиплікатор грошей і пропозицію грошей.

3.Чим нижчий коефіцієнт депонування, тим менша кількість грошей на руках у населення і тим більше грошей у банках і, відповідно, більшу кількість грошей можуть створити банки. Отже, зі зниженням коефіцієнта депонування грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей збільшуються.

Використовуючи цю модель, проаналізуємо методи, які центральний банк використовує для регулювання пропозиції грошей.

Три інструменти монетарної політики

У попередніх розділах для простоти аналізу припускалося, що центральний банк прямо регулює пропозицію грошей. Насправді центральний банк реґулює пропозицію грошей, непрямо змінюючи або монетарну базу, або норму резервування. Для цього центральний банк використовує три інструменти монетарної політики.

Операції на відкритому ринку — це купівля і продаж центральним банком державних облігацій. Коли центральний банк купує облігації у населення, то гроші, які він платить за облігації, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, коли центральний банк продає облігації населенню, гроші, які він отримує, зменшують грошову базу і, отже, зменшують пропозицію грошей. Операції на відкритому ринку — це інструмент монетарної політики, який центральні банки найчастіше використовують для зміни пропозиції грошей. Наприклад, ФРС проводить операції на відкритому ринку на Нью-Йоркському ринку облігацій майже щоденно.

Резервні вимоги — це мінімальна норма резервування депозитів, яку встановлює центральний банк для банків. Зі збільшенням норми резервування зменшується розмір грошового мультиплікатора та пропозиція грошей. Зміни у резервних вимогах — один із трьох інструментів монетарної політики — центральний банк застосовує найрідше.

Облікова, або дисконтна, ставка — це процентна ставка, за якою центральний банк .надає позики банкам. Банки позичають у центрального банку, коли їхні власні резерви недостатні для виконання резервних вимог. Зі зниженням облікової ставки позики у центральному банку дешевшають, тож банки більше позичають у дисконтного віконця. Тому зниження облікової ставки збільшує монетарну базу і пропозицію грошей.

Хоча ці три інструменти — операції на відкритому ринку, резервні вимоги та облікова ставка — дають змогу центральному банкові впливати на пропозицію грошей, він, проте, не може контролювати її повністю. Внаслідок ділової політики банків зміни пропозиції грошей можуть бути несподіваними для центрального банку. Наприклад, банки можуть створювати надлишкові резерви, тобто резерви, що перевищують резервні вимоги. Чим більші надлишкові резерви, тим вища норма резервування депозитів і тим менша пропозиція грошей. Крім того, центральний банк не може контролювати обсяг коштів, який він позичає банкам у дисконтного віконця. Чим менше банки позичають у дисконтного віконця, тим менша грошова база і тим менша пропозиція грошей. Тому центральний банк не завжди може спрямувати зміну пропозиції грошей у бажаному напрямку.

ПРИКЛАД

Банкрутство банків і пропозиція грошей у США у 1930-х роках

Із серпня 1929 р. до березня 1933 р. пропозиція грошей зменшилася на 28%. Як уже зазначалося у розділі 11, окремі економісти вважають, що таке величезне скорочення пропозиції грошей було основною причиною Великої депресії. Проте тоді ми не намагалися виявити причини такого різкого зменшення пропозиції грошей.

У таблиці 18-1 показано динаміку трьох чинників, які визначають пропозицію грошей: монетарної бази, норми резервування депозитів та коефіцієнта депонування з 1929-го до 1933 р. Очевидно, що зменшення пропозиції грошей не могло відбутися внаслідок скорочення грошової бази, яка за цей період часу збільшилася на 18%. Основною причиною зменшення пропозиції грошей було скорочення розміру грошового мультиплікатора на 38% внаслідок істотного зростання норми резервування депозитів і коефіцієнта депонування.

Більшість економістів пов'язують зниження грошового мультиплікатора зі значною кількістю банкрутств банків на початку 1930-х років. З 1930-го до 1933 р. більш ніж 9000 банків припинили свої фінансові операції, не виконавши своїх зобов'язань перед вкладниками. Масові банкрутства змінили економічну поведінку і вкладників, і банків, що стало причиною зменшення пропозиції грошей.

Внаслідок зниження довір'я населення до банків коефіцієнт депонування збільшився. Побоювання подальших масових банкрутств банків призвело до того, що населення розглядало тоді готівку як кращу форму грошей порівняно із вкладами у банки. Масове вилучення вкладів із банків означало зменшення їхніх резервів. Процес створення грошей пішов у зворотному напрямі, коли банки у зв'язку зі зменшенням резервів скоротили обсяг позик своїм клієнтам.

Крім того, масові банкрутства змусили банки бути обережнішими і підвищити норму резервування депозитів. Переконавшись на прикладі багатьох банків, наскільки небезпечнішими стали наїзди на банк (а вони стають можливими за мінімальної суми резервів), банки почали створювати резерви, що перевищували обов'язкові. Реакція банків на кризу банківської системи у формі збільшення величини резервів стосовно наданих позик була аналогічною реакції населення, яке нагромаджувало гроші у вигляді готівки, а не на поточних рахунках. Усі ці зміни і призвели до значного зменшення грошового мультиплікатора.