0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Розділ 17

Інвестиції

Інвестиції є наймінливішим компонентом ВВП. Коли під час спаду видатки на товари і послуги зменшуються, то більша частина цього зменшення є наслідком скорочення інвестиційних видатків. Наприклад, у період глибокого спаду 1982 р. реальний ВВП США зменшився на 105 млрд. дол. від максимального значення у третьому кварталі 1981 р. до найнижчого рівня у четвертому кварталі 1982 р. За той самий період інвестиційні видатки скоротилися на 152 млрд. дол., що більше, ніж загальне скорочення видатків.

Економісти теоретично вивчають інвестиції для кращого розуміння природи коливань обсягу виробництва товарів і послуг. У попередніх розділах моделі ВВП, як-от модель IS-LM у розділах 10 і 11, ґрунтувалися на простій функції інвестицій, яка пов'язує обсяг інвестицій з реальною процентною ставкою

I = I(r).

Така функція означає, що збільшення реальної процентної ставки зменшує інвестиції. У цьому розділі ми детальніше з'ясуємо теорію, яка лежить в основі функції інвестицій.

Є три види інвестиційних видатків. Інвестиції в основний капітал — це устаткування, машини, виробничі будівлі і споруди, які фірми купують для використання у виробництві. Інвестиції у житлове будівництво — це видатки на придбання житла для проживання в ньому, а також будинків, які купують домовласники для здачі їх в оренду. Інвестиції у запаси — це товари, що їх фірми зберігають, як-от сировина і матеріали, незавершене будівництво і готові вироби. На графіку 17-1 показано загальний обсяг інвестицій і три його складові у США з 1970 р. З графіка видно, що під час спаду обсяг усіх складових інвестицій зменшується.

У цьому розділі ми побудуємо моделі, що пояснюють кожний вид інвестицій. Моделі допоможуть дати відповідь на такі запитання:

Чому інвестиції перебувають в оберненій залежності від процентної ставки?

Що переміщує інвестиційну функцію?

Чому обсяги інвестицій зростають у фазі піднесення і' знижуються у фазі спаду?

Укінці розділу ми повернемось до цих запитань і підсумуємо відповіді, які випливають із різних моделей.

17-1. Інвестиції в основний капітал

Найбільший відсоток інвестиційних видатків, приблизно три чверті усіх інвестицій, становлять інвестиції в основний капітал. Фірми купують інвестиційні блага — основний капітал — для використання їх у виробничому процесі упродовж певного періоду часу. Інвестиції в основний капітал — це придбання фірмами устаткування, факсів, комп'ютерів, автомобілів тощо.

Графік 17-1. Три складові інвестицій. На цьому графіку показано загальний обсяг інвестицій, інвестиції в основний капітал, інвестиції у житлове будівництво та інвестиції в запаси у США за період від 1970-го до 1998 р. Завважте, що обсяг усіх видів інвестицій істотно зменшується у фазі спаду.

Джерело: Department of Commerce.

Типову модель інвестицій в основний капітал називають неокласичною моделлю інвестицій. Неокласична модель порівнює вигоди фірм від володіння капітальними благами з витратами на них. Модель показує, як обсяг інвестицій - додаток до уже нагромадженого капіталу — пов'язаний із граничним продуктом капіталу, процентною ставкою і правилами оподаткування, які застосовують до фірм.

Для побудови цієї моделі уявімо собі, що в економіці існує два види фірм. Виробничі фірми продукують товари і послуги, використовуючи орендований капітал. Позичкові фірми здійснюють усі інвестиції в економіку; вони купують основний капітал і здають його в оренду виробничим фірмам. Безперечно, в реальній економші більшість фірм виконують обидві функції: вони виробляють товари і послуги та інвестують у капітал для майбутнього виробництва. Однак для простоти аналізу припустімо, що цими двома видами діяльності займаються два різні види фірм.

Позичкова ціна капіталу

Спочатку розгляньмо типову виробничу фірму. Як нам уже відомо із розділу 3, ця фірма на підставі порівняння витрат і вигід від кожної додаткової одиниці капіталу ухвалила рішення, який обсяг капіталу орендувати. Нехай фірма орендує капітал за

позичковою ставкою R і продає свою продукцію за ціною Р; реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми становлять R/Р. Реальною вигодою від використання одиниці капіталу є граничний продукт капіталу МРК — додатковий обсяг продукції, вироблений за допомогою цієї додаткової одиниці капіталу. Граничний продукт капіталу знижується в міру збільшення обсягу капіталу: чим більшим капіталом володіє фірма, тим менший додатковий обсяг продукції виробляє додаткова одиниця капіталу. У розділі 3 зроблено висновок, що для максимізації прибутку фірма орендує капітал доти, доки граничний продукт капіталу не зрівноважується із реальною позичковою ціною капіталу.

На графіку 17-2 показано рівновагу на ринку орендованого капіталу. З нашого аналізу випливає, що граничний продукт капіталу визначає криву попиту на капітал. Крива попиту є спадною, бо граничний продукт капіталу зі збільшенням обсягу капіталу знижується. У будь-який момент часу обсяг капіталу в економіці є сталою величиною, тому крива пропозиції є вертикальною лінією. Реальна позичкова ціна капіталу змінюється для зрівноважування попиту і пропозиції

Щоб визначити, які чинники впливають на рівноважну позичкову ціну, розгляньмо виробничу функцію. У додатку до розділу 3 зазначено, що багато економістів розглядає виробничу функцію Коба-Дуґласа як досить обґрунтоване відображення того, як праця і капітал перетворюються в реальній економіці у товари і послуги. Функція Коба—Дугласа записується так:

Y = AKαL1 - α

де Y - обсяг продукції, К — капітал, L — праця, А — параметр, який показує рівень технології, α - параметр, більший від нуля, але менший за 1, який вимірює частку капіталу у виготовленому продукті. Граничний продукт капіталу для функції Коба — Дуґласа записують так:

МРК =αА(L/К)1 - α

Графік 17-2. Позичкова ціна капіталу. Реальна позичкова ціна капіталу змінюється, щоб зрівноважувати попит на капітал (визначений граничним продуктом капіталу) з сталою пропозицією.

Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу то можна записати:

R/Р = αА(L/К)1 - α

Цей вираз вказує на змінні, які визначають реальну позичкову ціну капіталу. Він показує, що:

Чим менший обсяг капіталу, тим вища реальна позичкова ціна капіталу.

Чим більша кількість використовуваної праці, тим вища реальна позичкова ціна капіталу.

Чим краща техніка і технологія, тим вища реальна позичкова ціна капіталу.

Події, що зменшують обсяг капіталу (землетруси), або підвищують рівень зайнятості (збільшення сукупного попиту), або поліпшують технологію (наукові відкриття), підвищують рівноважну реальну позичкову ціну капіталу.

Витрати на капітал

Проаналізуймо діяльність позичкових фірм. Ці фірми, як і компанії, що здають в оренду автомобілі, просто купують капітальні блага і надають їх в оренду. Оскільки ми хочемо зрозуміти, від чого залежить обсяг інвестицій позичкових фірм, почнімо з аналізу витрат і вигід, пов'язаних із володінням капіталом.

Вигода володіння капіталом — це надходження від надання його в оренду виробничим фірмам. Позичкова фірма отримує реальну позичкову ціну капіталу К/Р за кожну одиницю наданого в оренду власного капіталу.

Витрати на власний капітал мають складнішу структуру. Упродовж кожного періоду часу, коли позичкова фірма надає в оренду одиницю капіталу, вона несе три види витрат:

1.Для купівлі одиниці капіталу позичкова фірма бере позику, тому їй доводиться сплачувати за позику процент. Якщо РK — ціна купівлі одиниці капіталу, а і — номінальна процентна ставка, то іРк — витрати на процент. Завважте, що витрати на процент були б тими самими, навіть якщо позичкова фірма не брала позики. Якщо позичкова фірма купує одиницю капіталу за власні, а не за залучені кошти, вона втрачає процент, який могла б заробити, поклавши цю суму в банк. В обох випадках витрати на процент дорівнюють іРк

2.Поки капітал здано в оренду, його ціна може змінитися. Якщо ціна капіталу зменшується, то фірма зазнає збитків, оскільки вартість її активів знизилася. Якщо ціна капіталу підвищується, то фірма виграє, оскільки

вартість її активів зросла. Величина цих збитків або виграшу дорівнює — Рк (Знак мінус показує, що тут враховують витрати, а не вигоди).

3. Поки капітал здано в оренду, він зношується і втрачає свою вартість, що називається амортизацією. Якщо S — норма амортизації, тобто частина вартості, втрачена внаслідок зношення упродовж певного періоду, то грошова величина амортизації дорівнює δРк

Загальні витрати на надання одиниці капіталу в оренду упродовж одного періоду становлять:

Витрати на одиницю капіталу = іРк – Рк + δРк

= Рк (і - Рк /РК + δ).

Витрати на одиницю капіталу залежать від ціни одиниці капіталу, процентної ставки, темпу зміни ціни капіталу та норми амортизації.

Розгляньмо, наприклад, витрати на одиницю капіталу компанії, яка надає в оренду автомобілі. Компанія купує автомобілі по 1000 дол. за штуку і надає їх в оренду іншим компаніям. Компанії доводиться платити 10% річних за отриману позику, тому витрати на процент іРК становлять 1000 дол. за рік з кожної машини, яка належить компанії. Ціни на автомобілі зростають на 6% за рік, тому, без урахування амортизації, вартість кожного автомобіля як активу фірми збільшується на 600 дол. Норма амортизації автомобіля становить 20% за рік, так що втрати від амортизації δРК становлять 2000 дол. за рік. Отже, витрати на одиницю капіталу у цій компанії дорівнюють:

Витрати на одиницю капіталу = 1000 дол. - 600 дол. + 2000 дол.

= 2400 дол.

Таким чином, витрати компанії, яка надає в оренду автомобілі, на кожну машину як частину її капіталу становлять 2400 дол. за рік.

Для спрощення і полегшення тлумачення виразу для витрат на одиницю капіталу припустімо, що ціни капітальних благ зростають разом із цінами інших товарів. У цьому разі РК / РК дорівнює загальному рівню інфляції π.

Оскільки і - π дорівнює реальній процентній ставці r, то витрати на капітал можна записати:

Витрати на одиницю капіталу = РК (r + δ).

Із цього рівняння випливає, що витрати на одиницю капіталу залежать від ціни капіталу, реальної процентної ставки і норми амортизації.

Нарешті, ми хочемо виразити витрати на капітал щодо інших товарів в економіці. Реальні витрати на одиницю капіталу — цебто витрати на придбання і надання в оренду одиниці капіталу, виміряні в одиницях продукції економіки, — дорівнюють:

Реальні витрати на одиницю капіталу = (РК/Р)(r + δ).

З цього рівняння випливає, що реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага РК/Р, реальної процентної ставки r та норми амортизації δ.

Чинники, що визначають величину інвестицій

Тепер розгляньмо, як позичкова фірма ухвалює рішення про те, чи варто їй збільшити, а чи зменшити обсяг свого капіталу. З кожної одиниці капіталу фірма отримує реальний виторг R/Р і несе реальні витрати (РК/Р)(r + δ) на кожну одиницю капіталу. Тоді реальний прибуток на одиницю капіталу становить:

Норма прибутку = виторг - витрати

= R/Р - (РК/Р)(r + δ).

Оскільки в умовах рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу, то норму прибутку можна записати так:

Норма прибутку = МРК - (РК/Р)(r + δ).

Позичкова фірма вилучає прибуток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на одиницю продукції. Ця фірма зазнає збитків, якщо граничний продукт капіталу менший за витрати на капітал.

Тепер можна з'ясувати, які економічні стимули лежать в основі рішень, які ухвалює позичкова фірма. Рішення фірми стосовно обсягу власного капіталу, — збільшувати чи зменшувати його, — залежить від того, чи володіння і надання в оренду капіталу забезпечує прибуток. Зміна обсягу капіталу, яку називають чистими інвестиціями, залежить від різниці між граничним продуктом капіталу і витратами на одиницю капіталу. Якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на одиницю капіталу то фірмі вигідно збільшувати обсяг капіталу. Якщо граничний продукт менший, ніж витрати на одиницю капіталу, то фірма зменшує свій обсяг капіталу.

Наш поділ фірм на виробничі та позичкові був корисним для спрощення нашого аналізу. Проте він уже не має значення для з'ясування того, як фірми ухвалюють свої інвестиційні рішення. Для фірми, яка використовує власний капітал, вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу, а витрати дорівнюють витратам на одиницю капіталу. Як і позичкова фірма, фірма із власним капіталом збільшує свій обсяг капіталу, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на одиницю капіталу. Отже, можна записати:

K = In [MPK – (РК/Р)(r + δ)],

де In ( ) є функцією, яка показує, наскільки інтенсивно величина чистих інвестицій реагує на стимули до інвестування.

Тепер можна вивести функцію інвестицій. Загальний обсяг видатків на інвестиції в основний капітал дорівнює сумі чистих інвестицій та інвестицій, які відшкодовують зношений капітал. Функцію інвестицій записують так:

І = Іn [МРК - (РК/Р)(r + δ)] + δK.

Інвестиції в основний капітал залежать від граничного продукту капіталу, витрат на одиницю капіталу і величини амортизації.

Модель показує, чому інвестиції залежать від процентної ставки. Зниження реальної процентної ставки зменшує витрати на одиницю капіталу. Отже, прибуток власників капіталу збільшується, що стимулює нагромадження більшого обсягу капіталу. Так само підвищення реальної процентної ставки збільшує витрати на одиницю капіталу, що знижує стимули до інвестування. З цієї причини крива інвестицій, яка показує залежність інвестицій від .процентної ставки, є спадною, як на частині (а) графіка 17-3.

Модель показує також, які чинники переміщують криву інвестицій. Будь-яка подія, яка збільшує граничний продукт капіталу, підвищує прибутковість інвестицій і переміщує криву інвестицій вправо, як показано на частині (б) графіка 17-3. Наприклад, технологічне нововведення, що підвищує значення параметра А у виробничій функції, збільшує граничний продукт капіталу і за будь-якої ставки процента збільшує обсяг капіталу, який позичкові фірми хочуть придбати.

Нарешті, розгляньмо, що відбувається, коли обсяг капіталу упродовж певного проміжку часу змінюється. Якщо спочатку граничний продукт капіталу перевищує

Графік 17-3 Функція інвестицій. На частині (а) графіка показано, що зі зниженням процентної ставки інвестиції в основний капітал збільшуються. Це відбувається внаслідок того, що за нижчої процентної ставки витрати на одиницю капіталу зменшуються, що підвищує прибутковість капіталу. На частині (б) показано, що збільшення граничного продукту капіталу переміщує функцію інвестицій вправо.

витрати на одиницю капіталу, то обсяг капіталу збільшується, а його граничний продукт зменшується. Якщо спочатку граничний продукт капіталу менший від витрат на одиницю капіталу, то обсяг капіталу зменшується, а граничний продукт капіталу збільшується.

Зрештою, зі зміною обсягу капіталу граничний продукт капіталу наближається до витрат на одиницю капіталу. Коли обсяг капіталу досягає стаціонарного рівня, то можна записати:

МРК = (РК/Р)(r + δ).

Отже, у довгостроковому періоді граничний продукт капіталу дорівнює реальним витратам на одиницю капіталу. Швидкість руху капіталу до свого стаціонарного стану залежить від того, як швидко фірми коригують свій обсяг капіталу, що у свою чергу залежить від того, яких витрат потребує виробництво, транспортування та встановлення нового капіталу1.

Податки та інвестиції

Податкове законодавство впливає на нагромадження капіталу у різних напрямах. Іноді державні мужі змінюють це законодавство з метою змінити інвестиційний, а відтак і сукупний попит. Тут ми розглянемо два найважливіші види податків на корпорації: податок на доходи корпорацій та інвестиційний податковий кредит.

________

1 Економісти часто вимірюють капітальні блага у таких одиницях, щоб рівень їхніх цін дорівнював рівню цін інших товарів і послуг (/V™ Й- Цей підхід було застосовано, наприклад, у розділі 4. У цьому разі умова стаціонарного стану передбачає, що чистий граничний продукт капіталу МРК- 8 дорівнює реальній процентній ставці г.

Податок на доходи корпорацій — це податок на їхній прибуток. Упродовж більшої частини останніх сорока років ставка цього податку у США становила 46%. У 1986 р. цю ставку знижено до 34%, а у 1993 р. підвищено до 35%.

Вплив податку на прибуток корпорацій на інвестиції залежить від того, як закон визначає "прибуток" з погляду оподаткування. Спочатку припустімо, що закон визначив прибуток так само, як ми у своєму аналізі, — як різницю між позичковою ціною капіталу та витратами на одиницю капіталу. У цьому разі навіть з огляду на те, що фірмам доведеться віддати частину прибутку державі, їм вигідно інвестувати, якщо позичкова ціна капіталу перевищує витрати на одиницю капіталу, і зменшувати величину інвестицій, якщо позичкова ціна капіталу менша за витрати на одиницю капіталу. Податок на прибуток, визначений в такий спосіб, не впливатиме на стимули до інвестування.

Однак у податковому законодавстві прибуток визначено так, що податок на прибуток корпорацій впливає на інвестиційні рішення фірм. Є декілька відмінностей між визначенням прибутку, яке дає закон, і нашим визначенням. Одна з істотних відмінностей — це тлумачення категорії амортизація. У нашому визначенні прибутку амортизацію ми тлумачимо як витрати і вираховуємо з прибутку. Інакше кажучи, амортизація показує, скільки коштує сьогодні заміна зношеного капіталу. Тим часом, згідно з податковим законодавством, фірми вираховують величину амортизації на підставі фактичних витрат, тобто виходять із ціни купівлі капітальних благ. У періоди інфляції відновлювальна вартість перевищує первісну вартість, тому при обчисленні податку на прибуток корпорацій занижується величина амортизації і завищується прибуток. У результаті закон оподатковує доходи навіть тоді, коли з економічного погляду прибуток дорівнює нулю і коли володіння капіталом менш вигідне. З цієї та з інших причин немало економістів вважають, що податок на прибуток корпорацій підриває стимули до інвестування.

Інвестиційний податковий кредит — це положення податкового законодавства, яке стимулює нагромадження капіталу. Інвестиційний податковий кредит скорочує податкові платежі фірми на певну величину з кожного долара, витраченого на придбання капітальних благ. Оскільки фірма відшкодовує частину свої видатків на купівлю нового капіталу за рахунок зниження податків, ця система податкових пільг зменшує ціну купівлі одиниці капіталу РK Отже, інвестиційний податковий кредит зменшує витрати на одиницю капіталу і збільшує інвестиції.

Багато економістів вважають, що інвестиційний податковий кредит є одним із найефективніших способів стимулювання інвестицій. У 1985 р. у США ставка інвестиційного податкового кредиту становила 10%. Проте Законом про податкову реформу 1986 р., який знизив ставку податку на прибуток корпорацій, було скасовано також інвестиційний податковий кредит. У своїй передвиборній президентській кампанії 1992 р. Біл Клінтон підтримував відновлення інвестиційного податкового кредиту. Проте ця зміна у податковому законодавстві не відбулася 2.

______________

2 Детальніше про вплив податків на інвестиції див.: Robert Е. Hau and Dale W. Jorgenson, "Tax Policy and Investment Behavior", American Economic Review 57 ( June 1967): 391—414.

ПРИКЛАД

Шведська система інвестиційних фондів

Податкове стимулювання інвестицій є одним із знарядь, за допомогою якого державні мужі можуть контролювати сукупний попит. Наприклад, збільшення інвестиційного податкового кредиту знижує витрати на одиницю капіталу, переміщує інвестиційну функцію вправо і збільшує сукупний попит. Так само зниження інвестиційного податкового кредиту зменшує сукупний попит, бо інвестування дорожчає.

Із середини 1950-х до середини 1970-х років уряд Швеції намагався контролювати сукупний попит стимулюванням або стримуванням інвестиційного процесу. Система, яка отримала назву інвестиційних фондів, у періоди спадів субсидувала інвестиції приблизно так, як інвестиційний податковий кредит у США. Коли у державних чиновників складалася думка, що темпи економічного зростання уповільнюються, вони приймали ухвали про тимчасове субсидування інвестицій. Якщо, на думку державних мужів, економіка відновлювала стабільні темпи зростання, то субсидії скасовувалися. Однак з перебігом часу Швеція відмовилася від використання системи тимчасового субсидування інвестицій для впливу на економічний цикл, і субсидії стали постійним компонентом шведської податкової політики.

Чи варто використовувати субсидування інвестицій для боротьби з економічними коливаннями? Деякі економісти вважають, що упродовж двох десятиліть проведення цієї політики у Швеції амплітуда коливань ділового циклу зменшилася. Інші вважають, що ця політика може вести до незапланованих і зворотних наслідків: наприклад, під час уповільнення темпів економічного зростання фірми можуть чекати на інвестиційні субсидії і відкладати реалізацію інвестиційних проектів, що ще більше поглибить спад економіки. Оскільки протициклічні інвестиційні субсидії можуть або ослаблювати або підсилювати економічні коливання, то загальний вплив такої політики на функціонування економіки оцінити важко 3.

Ринок цінних паперів і q Тобіна

Багато економістів бачать зв'язок між коливанням обсягів інвестицій і коливаннями курсів акцій на ринку цінних паперів. Термін "акція" стосується права на частку власності корпорації, а ринок акцій — ринок, на якому відбувається продаж цих прав. Ціни акцій здебільшого підвищуються, коли фірми здійснюють вигідні інвестиційні проекти; реалізація цих проектів означає вищі доходи у майбутньому для власників акцій. Отже, ціни акцій відображають наявність стимулів до інвестування.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Джеймс Тобін вважає, що фірми ухвалюють рішення про інвестиції на підставі такого співвідношення, яке нині іменують показником q Тобіна:

ринковартістьфункціоуючоогокапіталу q = відновнавартістьфункціонуючогокапіталу

Чисельником у q Тобіна є вартість капітальних благ економіки, яка складається на ринку цінних паперів. Знаменником — ціна капітальних благ, за яку їх можна було б придбати сьогодні.

________

3 John В. Taylor, "The Swedish Investment Funds System as a Stabilization Rule", Brookings Papers on Economic Activity (1982 : 1): 57-106.

Тобін відзначає, що обсяг чистих інвестицій повинен залежати від того, чи q більше від одиниці, а чи менше. Якщо q більше від одиниці, то ринок цінних паперів оцінює функціонуючий капітал на суму, яка перевищує відновну вартість. У цьому разі менеджери мають змогу збільшити ринкову вартість акцій своїх фірм купівлею більшого обсягу капіталу. І навпаки, якщо q менше від одиниці, то ринок цінних паперів оцінює функціонуючий капітал на меншу суму, ніж його відновна вартість. У цьому разі менеджери не заміщуватимуть капітал, коли він зноситься.

Хоч на перший погляд теорія інвестицій Тобіна може видаватися повністю відмінною від розвинутої вище неокласичної моделі, насправді обидві ці моделі тісно пов'язані між собою. Щоб зрозуміти цей зв'язок, завважте, що q Тобіна залежить від поточних і майбутніх очікуваних прибутків на функціонуючий капітал. Якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на одиницю капіталу, то облаштований капітал приносить прибуток. Тому володіння капіталом є вигідним для позичкових фірм, що підвищує ринкову вартість акцій цих фірм і веде до високого значення q. Відповідно, якщо граничний продукт капіталу менший витрат на одиницю капіталу, то використовуваний капітал приносить фірмам збитки, що знижує ринкову вартість акцій і означає низьке значення q.

Перевага q Тобіна як мірила стимулів до інвестування полягає в тому, що цей показник відображає як очікувану майбутню прибутковість капіталу, так і його поточну прибутковість. Наприклад, припустімо, що Конгрес США ухвалює закон про зниження податку на прибуток корпорацій з початку нового року. Очікуване зниження податку означає вищий прибуток для власників капіталу. Ці високі очікувані прибутки збільшують ринкову вартість акцій сьогодні, що підвищує значення Тобіна і, отже, стимулює поточні інвестиційні рішення фірм, які залежать не лише від поточної економічної політики, а й від політики, що, згідно з сподіваннями, проводитиметься у майбутньому 4.

ПРИКЛАД

Динаміка курсів цінних паперів як індикатор стану економіки

"Ринок цінних паперів попередив про дев'ять з останніх п'яти спадів". Це відоме ущипливе зауваження Пола Семюелсона стосується "надійності" ринку цінних паперів як індикатора стану економіки. Ринок цінних паперів насправді є досить мінливим і може індукувати неправильні імпульси щодо майбутнього стану економічної кон'юнктури. Водночас не можна ігнорувати зв'язку між динамікою курсів цінних паперів і станом економіки. На графіку 17-4 показано, що зміни курсів цінних паперів часто відображають зміни реального ВВП. Коли на ринку цінних паперів простежується значне зниження їх курсів, то є підстави для побоювання, що спад уже у дорозі.

Чому ціни акцій та ділова активність змінюються здебільшого у тому самому напрямі? Одна із причин випливає із q Тобіна і моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції. Припустімо, наприклад, що ви помітили зниження цін акцій на ринку цінних паперів. Оскільки відновна вартість капіталу досить стабільна, то зниження цін цінних паперів звичайно

____________

4 Детальніше про залежність між неокласичною теорією інвестицій і q Тобіна див.: Fumio Hayashi, "Tobin's Marginal q and Average q: A Neoclassical Approach", Econometrica 50 (January 1982): 213-224; Lawrence H. Summers, "Taxation and Corporate Investment: A ^-theory Approach", Brookings Papers on Economic Activity (1981:1): 67-140.