0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Графік 16-11. Функція споживання у моделі життєвого циклу. Модель життєвого циклу показує, що споживання залежить і від доходу, і від майна. Інакше кажучи, величина майна визначає вертикальний перетин функції.

Висновки

На графіку 16-11 показано залежність між споживанням і доходом, яку передбачає модель життєвого циклу. За будь-якого даного рівня майна W ця функція споживання подібна до традиційної функції споживання, яку, наприклад, зображено на графіку 16-1. Проте завважте, що точка перетину функцією споживання вертикальної осі, яка відповідає обсягові споживання у разі падіння доходу до нуля, не є постійною, як на графіку 16-1. Натомість вертикальний перетин визначається тут як αW і, отже, залежить від величини майна.

Модель життєвого циклу розв'язує загадку споживання. Згідно з функцією споживання цієї моделі, середня схильність до споживання дорівнює:

C/Y = α(W/Y) + β

Оскільки величина майна кожної особи не змінюється строго пропорційно до річного доходу, то може виявитися, що високий рівень поточного доходу передбачає низьку середню схильність до споживання, коли аналізують дані для окремих споживачів або у короткостроковому періоді. Проте у довгостроковому періоді існує залежність між зростанням майна і доходом, що зумовлює усталеність відношення W/Y і постійну середню схильність до споживання.

До цього висновку можна дійти і по-іншому. Для цього розгляньмо зміну з плином часу функції споживання. З графіка 16-11 видно, що за будь-якого даного рівня майна функція споживання у моделі життєвого циклу виглядає так само, як і кейнсіанська функція споживання. Проте ця функція справедлива лише у короткостроковому періоді, коли величина майна постійна. У довгостроковому періоді зі збільшенням майна функція споживання переміщується вгору, як показано на графіку 16-12. Це переміщення утримує середню схильність до споживання незмінною, коли дохід збільшується. Так Модільяні розв'язав загадку споживання, яка виникла з аналізу статистичних даних Саймоном Кузніцом.

Графік 16-12. Вплив зміни майна на функцію споживання. Якщо споживання залежить від майна, то збільшення майна переміщує функцію споживання вгору. Отже, короткострокова функція споживання (величина майна тоді постійна) не зберігається у довгостроковому періоді, коли величина майна збільшується.

Використовуючи модель життєвого циклу, можна зробити цілу низку інших прогнозів. Найважливіший з них полягає у тому, що розмір заощаджень протягом життя людини змінюється. Якщо особа починає своє самостійне життя за відсутності будь-якого майна, то вона заощаджуватиме упродовж усього трудового періоду, а потім витрачатиме заощадження після виходу на пенсію. На графіку 16-13 показано динаміку доходу, споживання і майна протягом життєвого циклу споживача.

Згідно з гіпотезою життєвого циклу, оскільки люди хочуть зрівняти обсяг споживання протягом життя, то вони заощаджують у молодшому віці і витрачають заощадження після виходу на пенсію.

ПРИКЛАД

Споживання і заощадження людей старшого віку

Чимало економістів вивчали особливості споживання і заощадження людей старшого віку. Результати їхніх досліджень становлять певну проблему для моделі життєвого циклу. Виявилося, що пенсіонери витрачають заощадження повільніше, ніж передбачає ця модель. Інакше кажучи, люди похилого віку не так швидко витрачають своє майно, як цього можна було о чекати, коли б вони намагалися вирівняти обсяг споживання протягом решти років свого життя.

Є два пояснення того, чому люди старшого віку витрачають заощадження повільніше, ніж передбачає модель життєвого циклу. Кожне з них окреслює свій напрям для подальшого вивчення споживання. Перше пояснення полягає у тому, що люди старшого віку побоюються непередбачених видатків. Додаткові заощадження, зумовлені невизначеністю, називають застережливими заощадженнями. Одна з причин застережливих заощаджень — це припущення особи, що вона може прожити довше, ніж сподівалося, і відповідно доведеться забезпечувати себе протягом тривалішого періоду після виходу на пенсію. Ще однією причиною є можливість захворіти, що означатиме великі видатки на лікування. Люди старшого віку можуть враховувати таку невизначеність і заощаджувати більше, щоб краще підготуватися до таких несподіваних обставин.

Пояснення, пов'язане із застережливими заощадженнями, не зовсім переконливе, бо люди старшого віку можуть значною мірою застрахуватись від цього ризику. Для захисту від невизначеності стосовно тривалості свого життя вони можуть купувати пожиттєві ануїтети у страхових компаній. За постійну суму внесків ануїтет забезпечує певну суму щорічної ренти людині до останніх днів її життя. В США невизначеність щодо видатків на лікування значною мірою усуває програма Медікер, державні програми страхування здоров'я людей старшого віку та приватні страхові програми.

Друге пояснення повільного витрачання заощаджень людьми старшого віку полягає у тому, що вони хочуть залишити спадщину своїм дітям. Економісти запропонували низку теорій, що пояснюють економічні стосунки між батьками та дітьми, зокрема мотивацію заповітів. У розділі 15 проаналізовано деякі із цих теорій та вплив заповітів на споживання й фіскальну політику.

Загалом дослідження поведінки людей старшого віку засвідчують, що найпростіша модель життєвого циклу не може повністю пояснити поведінку споживача. Немає сумнівів у тому, що забезпечення життя після виходу на пенсію є важливим мотивом заощадження, але й інші мотиви, такі як застережливі заощадження і заповіти, також важливі 4.

__________

4 Додаткову інформацію про споживання та заощадження людей старшого віку див.: Albeit Ando and Arthur Kennickell, "How Much (or Little) Life Cycle Saving Is There in Micro Data?" in Rudiger Dornbusch, Stanley Fischer and John Bossons, eds., Macroeconomics and Finance: Essays in Honor of Franco Modigliani (Cambridge, MA: MIT Press, 1986); Michael Hurd, "Research on the Elderly: Economic Status, Retirement,

and Consumption and Saving", Journal of Economic Literature 28 (June 1990): 565—589.

16-4. Гіпотеза постійного доходу Мілтона Фрідмана

У своїй книзі, опублікованій у 1957 р., Мілтон Фрідман для пояснення поведінки споживача запропонував гіпотезу постійного доходу. Гіпотеза Фрідмана доповнює гіпотезу життєвого циклу Модільяні: обидві використовують теорію Фішера, згідно з якою споживання залежить не лише від поточного доходу. Проте, на відміну від гіпотези життєвого циклу, яка виходить з того, що дохід особи має передбачувану динаміку упродовж усього її життя, гіпотеза постійного доходу твердить, що доходи людей випадково і тимчасово змінюються5.

Гіпотеза

Фрідман запропонував розглядати поточний дохід Y як суму двох компонентів, — постійного доходу Yp і

тимчасового доходу YT, тобто:

Y = YP+YT.

Постійний дохід — це та частина доходу, яку люди сподіваються отримувати у майбутньому. Тимчасовий дохід — це та частина доходу, на яку люди не розраховують. Інакше кажучи, постійний дохід - це середній дохід, а тимчасовий дохід - випадкове відхилення від цього середнього значення.

Для розуміння принципу поділу доходу на ці дві частини розгляньмо такі приклади:

Марія, дипломований правник, заробила цього року більше, ніж Джон, якого у свій час було відраховано із середньої школи. Вищий дохід Марії зумовлений її вищим постійним доходом, оскільки її освіта і надалі забезпечуватиме їй вищу платню.

Сью вирощує апельсини у Флориді і заробила цього року менше, ніж звичайно, бо заморозки знищили урожай на її полі. Біл вирощує апельсини у Каліфорнії і заробив цього року більше, ніж звичайно, бо заморозки у Флориді підвищили ціни на апельсини. Вищий дохід Біла зумовлений вищим тимчасовим доходом, оскільки у нього немає підстав сподіватися, що і в наступному році він знову матиме перевагу у погодних умовах над Сью.

Ці приклади показують, що різні компоненти доходу мають різний ступінь постійності. Добра освіта постійно забезпечує вищий дохід, тоді як сприятливі погодні умови — тільки тимчасово вищий дохід. Хоч можна уявити собі і проміжні випадки; для простоти аналізу вважатимемо, що є лише два види доходу: постійний і тимчасовий.

Фрідман дійшов висновку, що споживання залежить насамперед від постійного доходу, бо споживачі заощаджують і беруть позику для зрівноважування обсягу свого споживання у відповідь на тимчасові зміни доходу. Наприклад, якщо дохід особи щороку зростає на 10 000 дол., то майже на таку саму величину зростатиме і її споживання. Проте якщо людина виграла 10 000 дол. у лотерею, вона не використає відразу усі ці гроші за рік. Натомість додаткове споживання скорше за все буде

________

5 Milton Fricdman, A Theory of the Consumption Function (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1957).

розподілено на всю решту років життя. Якщо, наприклад, процентна ставка дорівнює нулю, а улюбленець долі сподівається прожити ще 50 років, споживання1 слідок виграшу у лотерею 10 000 дол. зростатиме лише на 200 дол. за рік. Отже, споживачі витрачають свій постійний дохід, але вони радше заощаджують, ніж визначають, більшу частину тимчасового доходу.

Фрідман доходить висновку, що функцію споживання наближено можна записати так:

C = αYP

де α— константа, яка визначає частку постійного доходу, яка споживається. Гіпотеза постійного доходу, що виражена цим рівнянням, говорить, що споживання пропорційне постійному доходові.

Висновки

Гіпотеза постійного доходу розв'язує загадку споживання. З цієї гіпотези випливає, що типова кейнсіанська функція споживання використовує хибну змінну. Згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання залежить від постійного доходу, але у багатьох дослідженнях функцію споживання намагаються пов'язати із поточним доходом. Фрідман доводив, що хибний вибір змінних пояснює позірну суперечливість результатів.

З'ясуймо, як гіпотеза Фрідмана пояснює динаміку середньої схильності до споживання. Поділимо обидві частини функції споживання на Y, тоді:

АРС = С/Y = αYP/Y

Згідно з гіпотезою постійного доходу, середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного доходу. Коли поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід, середня схильність до споживання тимчасово знижується; коли поточний дохід тимчасово менший за постійний, середня схильність до споживання тимчасово збільшується.

Повернімось тепер до результатів обстежень сімейних бюджетів. Фрідман вважав, що ці дані відображають поєднання постійного і тимчасового доходу. Домогосподарства з вищим постійним доходом мають пропорційно вищий рівень споживання. Якби усі коливання поточного доходу зумовлювалися його постійним компонентом, середня схильність до споживання була б однаковою для всіх домогосподарств. Проте частина змін доходу іде від його тимчасового компонента, а домогосподарства з вищим тимчасовим доходом не обов'язково збільшують обсяг споживання. Тому дослідники виявляють, що домогосподарства з вищими доходами зазвичай мають нижчу середню схильність до споживання.

Тепер розгляньмо результати аналізу часових рядів. Фрідман вважав, що коливання доходу з року в рік визначаються здебільшого змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання низька у роки з високими доходами. Проте протягом тривалих періодів часу — скажімо, десятиліть — коливання доходу відображають зміну його постійного компонента. Тому у довгостроковому періоді середня схильність до споживання постійна, що й виявив Кузніц.

ПРИКЛАД

Зниження податків у 1964 р. і їх підвищення у 1968 р.

Гіпотеза постійного доходу допоможе нам зрозуміти, як економіка реагує на зміни фіскальної політики. Згідно з моделлю ІS-LМ з розділів 10 та 11, зниження податків стимулює споживання і збільшує сукупний попит, а підвищення податків зменшує споживання і сукупний попит. Проте гіпотеза постійного доходу передбачає, що споживання реагує лише на зміни у рівні постійного доходу. Тому тимчасові зміни у податках мало впливатимуть на споживання і сукупний попит. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на сукупний попит, вони повинні бути постійними.

Дві зміни у фіскальній політиці США — зниження податків у 1964 р. та підвищення податків у 1968 р.

— ілюструють це твердження. Зниження податків у 1964 р. було популярним заходом. Його заздалегідь оголосили, як найзначніше і постійне зниження податкових ставок. Як відомо з розділу 10, цей захід фіскальної політики дав очікувані результати і стимулював сукупний попит.

Підвищення податків у 1968 р. відбувалося в іншому політичному середовищі. Економічні радники Президента Ліндона Джонсона вважали, що зростання державних видатків унаслідок війни у В'єтнамі надмірно стимулювало сукупний попит і підвищило темпи інфляції. Для обмеження сукупного попиту вони запропонували підвищити податки. Проте Джонсон усвідомлював непопулярність цієї війни і побоювався політичних наслідків підвищення податків. Зрештою він погодився на тимчасове їх підвищення; по суті, йшлося про підвищення податкових ставок на один рік. Цей захід не дав очікуваного результату зі зменшення сукупного попиту. Безробіття і далі знижувалося, а інфляція зростала.

Висновок із цих прикладів полягає у тому, що повний аналіз податкової політики має не обмежуватись простою кейнсіанською функцією споживання, а враховувати також відмінність між постійним і тимчасовим доходом. Якщо споживачі очікують, що зміни у податках тимчасові, то такі зміни мало впливатимуть на споживання і сукупний попит.

Раціональні сподівання і споживання

Гіпотеза постійного доходу виходить із теорії міжчасового вибору Фішера. Вона ґрунтується на тому, що передбачливі споживачі, ухвалюючи рішення щодо споживання, враховують не лише поточний дохід, а й дохід, який вони сподіваються отримати у майбутньому. Отже, гіпотеза постійного доходу наголошує на тому, що споживання залежить від сподівань людей.

У нещодавніх дослідженнях споживання поєднано цей погляд на поведінку споживача із теорією раціональних сподівань. З теорії раціональних сподівань випливає, що люди використовують усю доступну інформацію для прогнозування майбутнього. Згадайте з розділу 13, що раціональні сподівання сильно впливають на витрати, пов'язані із приборканням інфляції. Нові серйозні результати отримують від застосування цієї концепції до аналізу споживання.

Економіст Роберт Гол першим застосував теорію раціональних сподівань до аналізу споживання. Він показав, що якщо гіпотеза постійного доходу правильна, а сподівання споживачів раціональні, то з перебігом часу зміни у споживанні будуть непередбачуваними. Для позначення поведінки змінної, зміни якої непередбачувані, використовують термін випадкове блукання. Згідно з аналізом Гола, поєднання тео-

рій постійного доходу та раціональних сподівань передбачає, що споживання дотримується траєкторії випадкового блукання.

Гол міркував так. Згідно з гіпотезою постійного доходу, споживачі стикаються із коливаннями доходу і намагаються вирівняти обсяг споживання упродовж життя. У кожний конкретний момент часу споживачі вибирають рівень споживання на підставі поточних сподівань щодо своїх доходів за весь період життя. З перебігом часу нова інформація, яку отримали споживачі, змінює їхні сподівання, а отже рівень, споживання. Наприклад, особа, яку несподівано підвищили на посадці збільшує споживання, а особа, яку несподівано понизили на посаді, зменшує споживання. Іншими словами, зміни у споживанні відображають "несподіванки" у змінах доходу за період життя. Якщо споживачі оптимально використовують усю наявну інформацію, то перегляд їх сподівань щодо доходу упродовж життя є непередбачуваним. Тому зміни у їхньому споживанні також непередбачувані6 .

Підхід до споживання з позиції раціональних сподівань дає змогу отримати нё лише вагомі висновки щодо передбачення поведінки споживачів, а й має важливе значення для аналізу того, як економічна політика впливає на економіку. Якщо споживачі поводяться так, як передбачає гіпотеза постійного доходу, а їхні сподівання раціональні, то лише непередбачені зміни економічної політики впливають на споживання, і лише в тому разі, якщо ці зміни змінюють сподівання. Припустімо, що Конгрес США ухвалив сьогодні закон про підвищення податків, який набуває чинності з наступного року. У цьому разі споживачі отримують інформацію, яка впливає на їхній дохід за період життя після ухвалення Конгресом відповідного закону (або навіть раніше, якщо передбачали саме такий результат голосування). Ця інформація змушує споживачів переглянути свої сподівання і зменшити споживання. Наступного року, коли закон про підвищення податків набуде сили, споживання не зміниться, оскільки жодної нової інформації у цьому разі не надійде.

Отже, якщо споживачі мають раціональні сподівання, то державні мужі впливають на економіку не лише своїми діями, а й через формування у населення сподівань щодо певних їхніх дій. Проте сподівання не можна простежувати безпосередньо, тому не просто виявити, як і коли зміни фіскальної політики впливають на сукупний попит.

ПРИКЛАД

Чи змінюють споживання очікувані зміни доходу?

Окрім багатьох дискусійних питань поведінки споживача, одне твердження є незаперечним: у ході ділового циклу і дохід, і споживання змінюються у тому самому напрямі. Коли національна економіка перебуває у фазі спаду, то і дохід, і споживання зменшуються, і коли вона на піднесенні — і дохід, і споживання швидко зростають.

Цей факт сам собою мало що говорить про версію постійного доходу за припущення раціональних сподівань. Більшість короткострокових коливань є непередбачуваними. Так, коли економіка входить у фазу спаду,; то пересічний споживач отримує несприятливу інформацію щодо свого доходу за період життя, і споживання скорочується. У фазі піднесення економіки пересічний споживач отримує сприятливу інформацію, і споживання зростає. Ця пове-

_________

6 Robert Е. Hall, "Stochastic Implications of the Life Cycle — Permanent Income Hypothesis: Theory and Evidence, Journal of Economy 86 (April 1978): 971-987.

дінка споживача не обов'язково суперечить висновкові теорії випадкового блукання про неможливість передбачення змін у споживанні.

Але припустімо, що деякі зміни доходу можна передбачити. Згідно з теорією випадкового блукання, такі зміни доходу не ведуть до перегляду планів видатків споживачів. Якщо у споживачів були підстави для сподівань про зростання або зниження доходів, вони уже змінили обсяг свого споживання у відповідь на цю інформацію. Тому передбачувані зміни доходу не спричинять змін у споживанні.

Однак статистичні дані про споживання і дохід не підтверджують цих висновків, що випливають із теорії випадкового блукання. Якщо очікують зниження доходів на 1 дол., то споживання зазвичай зменшиться приблизно на 0,5 дол. Інакше кажучи, передбачені зміни у рівні доходу викликають приблизно удвічі менші зміни у споживанні.

Чому це так? Одне з можливих пояснень полягає у тому, що частині споживачів не притаманні раціональні сподівання. Натомість свої сподівання щодо майбутнього доходу вони формують переважно з огляду на їхній поточний дохід. Тому коли рівень доходу цих споживачів підвищується або знижується (навіть передбачувано), вони діють так, ніби отримали інформацію про свій дохід за увесь період життя і відповідно змінюють своє споживання. Інше можливе пояснення стосується того, що для частини споживачів позичкове обмеження є активним, і вони визначають рівень свого споживання на підставі лише поточного доходу. Незалежно від того, яке із цих пояснень точніше, кейнсіанська функція споживання тепер здається переконливішою. Інакше кажучи, поточний дохід відіграє вагомішу роль у визначенні величини споживчих видатків, ніж це випливає з теорії випадкового блукання 7.

16-5. Висновок

На прикладі праць Кейнса, Фішера, Модільяні та Фрідмана [у цьому розділі] простежено розвиток поглядів на поведінку споживача. Кейнс вважав, що споживання залежить головним чином від поточного доходу. Відтоді економісти виявили, що споживачі усвідомлюють, що їм потрібно ухвалювати рішення стосовно міжчасового вибору. Споживачі прогнозують величину своїх майбутніх ресурсів і потреби, що передбачає складніший вигляд функції споживання, ніж передбачав Кейнс. Кейнс запропонував "таку форму функції споживання:

Споживання = f(поточний дохід).

Нещодавні дослідження доказали, що насправді

Споживання = f(поточний дохід, майно, очікуваний майбутній дохід, процентні ставки).

Інакше кажучи, поточний дохід є лише одним із чинників, які визначають сукупне споживання.

Серед економістів триває полеміка про відносну важливість цих чинників для визначення споживання. Так, наприклад, економісти не дійшли згоди з питання про силу впливу процентних ставок на споживчі видатки та з питання про обмеження на позику. Іноді економісти полемізують з приводу наслідків економічної політики. Однією з причин цієї полеміки є те, що вони розглядають різні функції споживання. Наприклад, у попередньому розділі зазначалось, що полеміка, навколо державного боргу почасти є дискусією щодо чинників, які впливають на споживчі видатки. Ключова роль споживання в оцінці того чи того виду економічної політики підтримуватиме інтерес дослідників до вивчення поведінки споживача ще упродовж багатьох років.

__________

7 John Y. Campbell and N. Gregory Mankiw, "Consumption, Income and Interest Rates: Reinterpreting the Time-Series Evidence", NBER Macroeconomics Annual (1989): 185-216; John Shea, "Union Contracts and the life — Cycle/ Permanent-Income Hypothesis", American Economic Review 85 (March 1995): 186—200.

Підсумки

1.Кейнс передбачав, що гранична схильність до споживання коливається в інтервалі від нуля до одиниці, середня схильність до споживання зі зростання доходу знижується, а поточний дохід є основним чинником, що впливає споживання. Аналіз даних сімейних бюджетів і короткострокових часових рядів підтвердив припущення Кейнса. Проте дослідження даних про споживанні! довгостроковому періоді не виявило тенденції до зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу.

2.Нещодавні дослідження з проблематики споживання виходять з теорії поведінки споживача Ірвінґа Фішера. В його моделі споживач стикається з міжчасовим бюджетним обмеженням і вибирає такі рівні поточного і майбутнього споживання, що максимізують його добробут упродовж усього життя. Доки споживач має змогу заощаджувати і брати позику, доти споживання залежить від кількості ресурсів, якими споживач володіє протягом життя.

3.Гіпотеза життєвого циклу Модільяні наголошує на тому, що зміну доходу людини упродовж її життя можна передбачити, і споживачі використовують заощадження та отримання позики для зрівноваження обсягу споживання протягом життя. Згідно з цією гіпотезою, споживання залежить і від доходу, і від майна.

4.Гіпотеза постійного доходу Фрідмана підкреслює, що коливання доходу можуть бути як постійними, так і тимчасовими. Оскільки споживачі можуть заощаджувати та брати позики і намагаються згладжувати коливання рівня свого споживання, споживання мало реагує на тимчасові зміни доходу. Споживання залежить головним чином від постійного доходу.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ