0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Частина V

Макроекономічні основи макроекономіки

Для розуміння економіки як єдиного цілого треба дослідити поведінку домогосподарств і фірм, які утворюють національну економіку. Сож поведінка домогосподарств і фірм перебуватиме в центрі нашого аналізу у наступних чотирьох розділах. У цих розділах подано мікроекономічні моделі, які допомагають поглибити макроекономічний аналіз.

Урозділі 16 досліджено поведінку споживачів. Спочатку розглянуто просту функцію споживання, яку використовували раніше, відтак проаналізовано складніші моделі поведінки споживачів.

Урозділі 17 простежено чинники, які визначають три складові інвестиційних видатків: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво та інвестиції

взапаси. У цьому розділі з'ясовано, чому інвестиції залежать від процентної ставки, які чинники перемішують інвестиційну функцію і чому обсяг інвестицій так часто змінюється в ході ділового циклу.

Урозділі 18 проаналізовано пропозицію грошей і попит на них. Розглянуто роль, яку відіграє банківська система у визначенні пропозиції грошей, та різні теорії функції попиту на гроші. Тут запропоновано новий погляд на інструментарій і проблеми монетарної політики.

Урозділі 19 простежено розвиток теорії короткострокових економічних коливань. У цьому розділі проаналізовано основні напрями наукового пошуку, на яких економісти намагаються поглибити наше розуміння ділового циклу. Тут відображено полеміку з приводу того, який із напрямів є найпродуктивнішим.

Розділ 16

Споживання

Споживання є єдиним результатом і метою виробництва.

Адам Сміт

Як домогосподарства вирішують, яку частку доходу спожити сьогодні, а яку Я заощадити на майбутнє? Це запитання із сфери мікроекономіки, оскільки воно стосується поведінки окремих осіб. Проте відповідь на це запитання має важливе значення для макроекономіки. Як зазначалось у попередніх розділах, рішення домогосподарств щодо споживання впливають на стан національної економіки у довгостроковому та в короткостроковому періодах.

Рішення про споживання відіграють дуже важливу роль у довгостроковому періоді, що випливає з аналізу економічного зростання. Модель зростання Солоу, побудована у розділах 4 і 5, показує, що рівень заощадження є основним чинником, який визначає стаціонарний обсяг капіталу, а отже, і рівень економічного добробуту. Рівень заощаджень показує, яку частку свого доходу нинішнє покоління відкладає для власного майбутнього і для майбутніх поколінь.

Рішення щодо споживання важливі у короткостроковому періоді, бо вони вагомо впливають на сукупний попит. Оскільки на споживання припадає дві третини ВВП, то зміни в обсязі споживання є важливими складовими економічних піднесень і спадів. Модель IS-LM, розвинута у розділах 10 і 11, показує, що зміни у видатках споживачів можуть спричиняти збурення в економіці, а гранична схильність до споживання визначає розміри мультиплікаторів фіскальної політики.

У попередніх розділах споживання пояснювалось за допомогою функції, яка пов'язує споживання із використовуваним доходом: С = С(Y— І). Таке наближення дало змогу побудувати прості моделі для довгострокового і короткострокового періодів. Проте ці моделі надто прості, щоб усебічно пояснити поведінку споживачів. У цьому розділі функцію споживання проаналізовано детальніше і глибше пояснено чинники, які визначають сукупний обсяг споживання.

Відколи макроекономіка стала науковою дисципліною, багато економістів писали про теорію поведінки споживача і пропонували різні способи тлумачення даних про споживання та дохід. У цьому розділі подано погляди чотирьох визначних економістів у послідовності, яка відображає хронологію розвитку теорії. Ознайомлення з теоріями поведінки споживача, що їх розробили Джон Мейнард Кейнс, Ірвінґ Фішер, Франко Модільяні та Мілтон Фрідман, дає змогу порівняти різноманітні підходи до пояснення закономірностей споживання.

16-1. Джон Мейнард Кейнс і функція споживання

Наш аналіз споживання почнемо із розгляду "Загальної теорії..." Джона Мейнарда Кейнса, яку опубліковано у 1936 р. Кейнс зробив функцію споживання стрижнем

своєї теорії економічних коливань, і відтоді вона відіграє ключову роль у макроекономічному аналізі. Розгляньмо, як Кейнс тлумачив функцію споживання і які проблеми виникли, коли його ідеї перевірили, використовуючи статистичні дані.

Припущення Кейнса

Нині економісти, які вивчають споживання, використовують складні методики аналізу статистичних даних. За допомогою комп'ютерів вони аналізують стан національної економіки на підставі національних рахунків і детальних даних про поведінку домогосподарств, що отримані з відповідних обстежень. Оскільки Кейнс працював над своєю книгою у 1930-х роках, він не мав ні такої кількості різноманітних даних, ні комп'ютерів, необхідних для їх аналізу. Тому Кейнс сформулював свої припущення щодо функції споживання не на підставі статистичних даних, а спираючись на власний досвід та випадкові спостереження.

По-перше, найважливіше припущення Кейнса полягало у тому, що гранична схильність до споживання — частка споживання у кожній додатковій одиниці доходу — коливається у межах від нуля до одиниці. Кейнс писав, що "суть основного психологічного закону, у наявності якого можна не сумніватися, полягає у тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай в середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід". Інакше кажучи, коли особа заробляє додаткову одиницю доходу, вона здебільшого витрачає деяку її частку, а решту заощаджує. Згадаймо з аналізу кейнсіанського хреста з розділу 10, що гранична схильність до споживання відігравала найважливішу роль у рекомендаціях Кейнса щодо зниження рівня безробіття. Можливість впливу фіскальної політики на економіку через мультиплікатори фіскальної політики зумовлена залежністю між доходом і споживанням.

По-друге, Кейнс припустив, що відношення споживання до доходу — середня схильність до споживання — знижується зі зростанням доходу. Він вважав, що заощадження — це розкіш, а тому багатші родини заощаджують вищу частку свого доходу порівняно із бідними. Постулат про зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу став стрижнем ранньої кейнсіанської теорії, хоча в аналізі Кейнса він не відігравав істотної ролі.

По-третє, Кейнс вважав, що дохід є основним чинником, який визначає споживання, а процентна ставка не має важливого значення. Це припущення суперечило поглядам його попередників, представників класичної школи, які вважали, що вища процентна ставка стимулює заощадження і звужує споживання. Кейнс вважав, що процентна ставка може впливати на споживання лише як постулат теорії. Він писав, що "на підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим".

На підставі цих трьох припущень кейнсіанську функцію споживання часто записують так:

С = C + сY, C > 0, 0 < с < 1,

де С — споживання, Y — використовуваний дохід, C — константа, а с - гранична схильність до споживання. Таку функцію споживання показано на графіку 16-1 у вигляді прямої лінії.

Завважте, що ця функція споживання відображає три припущення, зроблені Кейнсом. Вона задовольняє перше з них; оскільки гранична схильність до споживання с коливається в інтервалі від нуля до одиниці, то вищий дохід означає більше споживання і більше заощадження. Ця функція задовольняє друге припущення оскільки середня схильність до споживання АРС дорівнює:

APC = C/Y = C /Y + с.

Коли Y зростає, C /Y зменшується, так що середня схильність до споживання С/Y знижується. І, нарешті, така функція споживання задовольняє третій постулат Кейнса, бо рівняння не містить процентної ставки як чинника споживання.

Графік 16-1. Кейнсіанська функція споживання. На цьому графіку зображено функцію споживання, яка узгоджується із трьома постулатами Кейнса. По-перше, гранична схильність до споживання с змінюється в інтервалі від нуля до одиниці. По-друге, середня схильність до споживання зі зростанням доходу знижується. По-третє, споживання визначається поточним доходом.

Примітка. Гранична схильність до споживання MPC — це нахил функції споживання. Середня схильність до споживання APC = C/Y дорівнює нахилові лінії, проведеної від початку координат до точки на функції споживання.

Перші емпіричні докази

Невдовзі після того, як Кейнс запропонував своє тлумачення функції споживання, економісти почали збирати і аналізувати дані для перевірки його постулатів. Перші дослідження засвідчили, що кейнсіанська функція споживання досить точно описує поведінку споживачів.

У деяких із цих досліджень економісти проводили обстеження домогосподарств і аналізували дані стосовно споживання та доходу. Вони виявили, що домогосподарства з вищими доходами більше споживають, тобто гранична схильність до споживання більша від нуля. Домогосподарства з вищими доходами і заощаджували більше, так що гранична схильність до споживання менша від одиниці. Крім того, було виявлено, що родини з вищими доходами заощаджують більшу частку своїх доходів, тобто зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижувалася. Отже, ці дані підтверджували припущення Кейнса щодо граничної та середньої схильностей до споживання.

В інших дослідженнях економісти аналізували сукупні дані щодо споживання і доходу у період між двома світовими війнами. Ці дані також підтверджували кейнсіанську функцію споживання. У роки, коли доходи були небувало низькими, як у часи Великої депресії, і споживання, і заощадження були малими, тобто гранична схильність до споживання коливалася в інтервалі від нуля до одиниці. Крім того, відношення споживання до доходу у ці роки було великим, що підтверджувало другий постулат Кейнса. І, нарешті, оскільки зв'язок між доходом і споживанням був настільки сильним, то жодна інша змінна не мала важливого значення для визначення споживання. Отже, статистичні дані підтверджували і третє припущення Кейнса, що саме величина доходу є основним чинником, який визначає обсяг споживання.

Вічна стагнація, Саймон Кузніц і загадка споживання

Хоча кейнсіанська функція споживання одразу завоювала визнання, невдовзі виявилися два парадокси. Обидва стосувалися припущення Кейнса щодо зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу.

Перший парадокс виявився у зв'язку з прогнозами, які деякі економісти робили у роки другої світової війни. На підставі кейнсіанської функції споживання ці економісти твердили, що у національній економіці зі зростанням доходів домогосподарства споживатимуть дедалі меншу частку своїх доходів. Вони побоювалися, що може не вистачити прибуткових інвестиційних проектів для використання усіх заощаджень. У такому разі низький рівень споживання призвів би до недостатнього сукупного попиту на товари і послуги і, отже, до економічного спаду після скорочення із закінченням війни державних видатків. Інакше кажучи, на основі кейнсіанської функції споживання ці економісти висунули гіпотезу, що економіка перебуватиме у стані так званої вічної стагнації — економічної депресії невизначеної тривалості, — якщо не використовувати фіскальну політику для збільшення сукупного попиту.

На щастя для економіки, але на біду для кейнсіанської функції споживання, закінчення другої світової війни не призвело до економічного спаду у СІЛА. Хоч рівень доходів після війни був значно вищим, ніж до війни, але більші доходи не спричинили помітного збільшення рівня заощадження. Припущення Кейнса про зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу не підтвердилось.

Другий парадокс виник із аналізу даних про споживання і дохід за тривалі проміжки часу. Економіст Саймон Кузніц зібрав і проаналізував сукупні дані про споживання та доходи у СІЛА, починаючи з 1869 р. Він завершив цю роботу у 1940-х роках, а згодом отримав за неї Нобелівську премію. Кузніц виявив, що відношення споживання до доходу було навдивовижу стабільним упродовж десятиліть, незважаючи на значне зростання доходів за цей період. І знову кейнсіанське припущення про зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу не підтвердили факти.

Неспроможність гіпотези вічної стагнації і дослідження Кузніца показали, що середня схильність до споживання незмінна упродовж тривалих періодів часу. Цей факт був загадкою для дослідників, тому їх інтерес до теорії споживання зріс. Еко-

номісти хотіли знати, чому результати одних досліджень підтверджували припущення Кейнса, а результати інших — заперечували їх. Інакше кажучи, чому аналіз даних сімейних бюджетів та короткострокових динамічних рядів підтверджував припущення Кейнса, а аналіз довгострокових даних спростовував їх?

На графіку 16-2 показано загадку споживання. Статистичні дані засвідчили, що є дві різні функції споживання. Дані про споживання домогосподарств у короткостроковому періоді добре пояснює кейнсіанська функція споживання. Проте у довгостроковому періоді функція споживання характеризувалася постійним значенням середньої схильності до споживання. На графіку 16-2 обидві ці залежності між споживанням і доходом названо короткостроковою і довгостроковою функціями споживання. Економістам треба було пояснити, як ці дві функції споживання можуть узгоджуватися між собою.

Графік 16-2. Загадка споживання. Аналіз даних сімейних бюджетів і короткострокових динамічних рядів виявив залежність між споживанням і доходом, що узгоджувалася із постулатами Кейнса. На графіку цю залежність названо короткостроковою функцією споживання. Проте аналіз довгострокового періоду показав, що середня схильність до споживання не змінювалася систематично зі змінами доходу. Цю залежність назвали довгостроковою функцією споживання. Завважте, що короткострокова функція споживання має спадну середню схильність до споживання, а довгострокова функція споживання має постійну середню схильність до споживання.

У 1950-х роках Франко Модільяні і Мілтон Фрідман запропонували пояснення цих, на перший погляд, суперечливих результатів. Обидва економісти згодом отримали Нобелівську премію, почасти за свої дослідження зі споживання. Проте перш ніж розглядати, як Модільяні та Фрідман намагалися розв'язати загадку споживання, з'ясуймо внесок у розвиток теорії споживання Ірвінґа Фішера. І гіпотеза життєвого циклу Модільяні, і гіпотеза постійного доходу Фрідмана ґрунтуються на теорії поведінки споживача, яку значно раніше запропонував Ірвінґ Фішер.

16-2. Ірвінг Фішер і теорія міжчасового вибору споживача

Функція споживання, яку запропонував Кейнс, пов'язує поточне споживання і поточний дохід. Проте вона, у кращому разі, неповна. Коли люди вирішують, яку частку доходу споживати, а яку — заощаджувати, вони враховують і нинішній, і майбутній періоди. Більший обсяг споживання сьогодні означає менший його обсяг у майбутньому. Коли домогосподарство робить цей вибір, воно повинно оцінити і дохід, який сподівається отримувати у майбутньому, і обсяг споживання товарів і послуг, який воно може собі дозволити.

Економіст Ірвінґ Фішер побудував модель, за допомогою якої економісти аналізують, як раціональні і передбачливі споживачі здійснюють міжчасовий вибір — тобто вибір, який бере до уваги різні періоди часу. Модель Фішера показує те обмеження, з яким стикаються споживачі, і як вони роблять вибір між споживанням та заощадженням.

Міжчасове бюджетне обмеження

Більшість людей хотіла б збільшити кількість товарів і послуг, яку споживає, або поліпшити їх якість — краще одягатися, відвідувати престижні ресторани чи частіше переглядати фільми. Причина, через яку люди споживають менше, ніж хотіли б, полягає в тому, що їх споживання обмежене рівнем їхніх доходів. Інакше кажучи, споживачі стикаються із межею, яка визначає обсяг видатків. Цю межу називають бюджетним обмеженням. Коли споживачі вирішують, яку частку доходу споживати сьогодні, а яку заощаджувати на майбутнє, вони постають перед міжчасовим бюджетним обмеженням, яке визначає сукупні ресурси, наявні для споживання сьогодні і в майбутньому. Нашим першим кроком у відтворенні моделі Фішера буде детальніший аналіз цього обмеження.

Для простоти аналізу розгляньмо можливості вибору споживача, який живе у двох періодах: перший період — молодість споживача, другий період — його старість. У першому періоді споживач отримує дохід Y1 і споживає C1 у другому періоді — дохід Y2 і споживає C2 відповідно. (Усі змінні є реальними, тобто скориґованими на інфляцію). Оскільки споживач має можливість брати позику і заощаджувати, споживання

убудь-якому періоді може перевищувати або бути нижчим за рівень доходу відповідного періоду.

З'ясуємо, як дохід споживача у цих двох періодах обмежує обсяг його споживання. У першому періоді заощадження дорівнюють доходові мінус споживання, тобто:

S = Y1 – C1

де S — заощадження. У другому періоді споживання дорівнює сумі нагромаджених заощаджень, з урахуванням процента на ці заощадження і доходу другого періоду, тобто:

С2 = (1 + r)S + Y2

де r — реальна процентна ставка. Наприклад, якщо процентна ставка становить 5%, то на кожну одиницю заощаджень у першому періоді споживач може збільшити

споживання у другому періоді на 1,05. Оскільки третього періоду немає, то у другому періоді споживач не заощаджує.

Завважте, що змінна S може означати або заощадження, або одержання позики, і в обох випадках ці рівняння правильні. Якщо споживання у першому періоді менше від доходу цього періоду, то споживач заощаджує, і S більше від нуля. Якщо ж споживання у першому періоді перевищує отриманий дохід, то споживач узяв позику, і S менше від нуля. Для простоти аналізу припустімо, що процентна ставка за одержання позики дорівнює процентній ставці за заощадження.

Для виведення бюджетного обмеження споживача об'єднаймо два наведені вище рівняння. Підставимо перше рівняння замість S у друге і отримаємо:

C2 = (1 + r)( Y1 – C1) + Y2

Для полегшення тлумачення цього рівняння усі його члени, які описують споживання, перенесемо у ліву частину рівняння, тоді:

(1 + r)C1 + C2 = (1 + r) Y1 + Y2

Поділимо обидві частини рівняння на 1 + r.

Це рівняння пов'язує споживання в обох періодах з доходом у цих періодах. Це типовий спосіб виразу міжчасового бюджетного обмеження споживача.

Бюджетне обмеження споживача легко тлумачити. Якщо процентна ставка дорівнює нулю, бюджетне обмеження показує, що сукупне споживання у двох періодах дорівнює сукупному доходові у цих періодах. У тому звичному разі, коли процентна ставка більша від нуля, майбутнє споживання і майбутній дохід дисконтують на величину 1 + r.

Дисконтування зумовлене процентом, який можна заробити на заощадження. Оскільки споживач отримує процент на заощаджений поточний дохід, то майбутній дохід має меншу цінність порівняно з поточним. Так само, оскільки майбутнє споживання оплачують із заощаджень, на які було отримано процент, майбутнє споживання коштує менше порівняно із поточним. Множник 1/(1 + г) — це ціна споживання у другому періоді, що виміряна через споживання у першому періоді: це той обсяг споживання у першому періоді, від якого споживач повинен відмовитися задля отримання одиниці споживання у другому періоді.

На графіку 16-3 показано бюджетне обмеження споживача; виділено три точки. У точці А обсяг споживання у кожному періоді точно дорівнює величині доходу споживача у цьому періоді (С1 = Y1 і С2 = Y2), отже, немає жодного переміщення доходу між двома періодами життя — немає ні заощаджень, ні позики. У точці В у першому періоді споживач не споживає нічого (С1 = 0) і заощаджує весь свій дохід, отож споживання у другому періоді С2 дорівнює (1 + r)Y1 + Y2. у точці С споживач планує нічого не споживати у другому періоді (С2 = 0) і позичає максимум коштів під дохід другого періоду. Тому споживання у першому періоді С1 дорівнює Y1 + Y2 / (1 + r). Звичайно, що це лише три із багатьох можливих комбінацій споживання у першому та другому періодах, доступні споживачеві; [тим часом] він може вибрати будь-яку точку на відрізку від В до С.

Графік 16-3. Бюджетне обмеження споживача. На графіку показано комбінації споживання у першому та другому періодах, які може обрати споживач. Якщо споживач вибирає точки між А і В, то у першому періоді він споживає не весь дохід і заощаджує частину його на другий період. Якщо споживач вибирає точки між А і С, то у першому періоді споживання перевищує дохід, і споживач бере позику для покриття цієї різниці.

Уподобання споживачів

Уподобання споживачів стосовно споживання у цих двох періодах можна зобразити за допомогою кривих байдужості. Крива байдужості показує комбінації споживання у першому й другому періодах, що забезпечують споживачеві однакове задоволення, тобто той самий рівень добробуту.

Довідка

Поточна вартість, або чому вартість виграшу в 1 млн. дол. становить лише 623 тис. дол.

Використання дисконтування для визначення бюджетного обмеження споживача відображає важливий факт економічної реальності: цінність однієї грошової одиниці у майбутньому менша за її цінність сьогодні. Це зумовлено тим, що наявні гроші можна покласти на рахунок у банку, який приноситиме процент і збільшуватиме майбутню суму грошей. Наприклад, якщо процентна ставка становить 5%, то за поточний долар можна одержати 1,05 дол, наступного року або 1,1025 дол. через два роки, або 1,1576 дол. за 3 роки,..., або 2,65 дол. через 20 років.

Для порівняння вартості грошей у різні періоди часу економісти використовують поняття поточної вартості. Поточна вартість будь-якого майбутнього доходу — це та сума грошей сьогодні» яка створить вказаний майбутній дохід за наявних процентних ставок. Отже, якщо вам доведеться сплатити X дол. через Т років, а процентна ставка становить r, то поточна вартість цього платежу дорівнює: