0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

припущення про те, що фірми краще поінформовані про рівень цін, ніж їхні працівники, відсутнє. У найпростішому вигляді в цій моделі не проводять розмежування між фірмами і працівниками взагалі.

Модель недосконалої інформації виходить з того, що кожен виробник в економіці продукує одне благо, а споживає багато благ. Оскільки кількість товарів дуже} велика, виробники не спроможні відслідковувати всі ціни одночасно. Вони пильно стежать за цінами на ті блага, які вони самі виробляють, і менш пильно за цінами на блага, які вони споживають. Внаслідок недостатньої інформації вони інколи плутають зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін. Ці помилки впливають на рішення, ухвалювані ними щодо обсягу пропозиції благ, і ведуть до виникнення у короткостроковому періоді залежності між рівнем цін та обсягом виробництва.

Розгляньмо, наприклад, рішення, яке ухвалює окремий фермер — виробник пшениці. Оскільки фермер отримує дохід від продажу пшениці і використовує цей дохід для придбання товарів і послуг, кількість пшениці, яку він вирішує вирощувати, залежить від ціни пшениці стосовно ціни інших товарів і послуг в економіці. Якщо відносна ціна пшениці висока, то у фермера існують добрі стимули до виробництва більшої кількості пшениці. Якщо відносна ціна пшениці низька, то фермер працюватиме менше і вирощуватиме менше пшениці, віддаючи перевагу дозвіллю.

Коли фермер ухвалює свої виробничі рішення, він не знає відносної ціни пшениці. Але як виробник пшениці, фермер уважно стежить за цінами на пшеницю і завжди знає її номінальну ціну. Однак він не знає цін усіх інших товарів і послуг в економіці. Тому йому доводиться оцінювати відносну ціну пшениці, виходячи з її номінальної ціни та його прогнозів щодо загального рівня цін.

Розгляньмо, як фермер реагує на загальне підвищення цін в економіці, в тому числі і на пшеницю. Одна можливість полягає в тому, що фермер передбачив цю зміну у цінах. Зростання ціни на пшеницю не змінює його оцінки відносної ціни цього товару. Він не працюватиме більше й не вирощуватиме більшої кількості пшениці.

Інша можливість полягає в тому, що фермер не очікував загального зростання рівня цін (або такого значного зростання). Тому, спостерігаючи підвищення цін на пшеницю, він не впевнений, чи підвищились ціни на інші товари (у цьому разі відносна ціна пшениці була б незмінною). Якби виросла ціна лише пшениці, то у цьому разі її відносна ціна зросла б. Розумний висновок полягає в тому, що відбулось і те й інше. Інакше кажучи, фермер доходить висновку, що зростання номінальної ціни пшениці свідчить і про певне підвищення її відносної ціни. Тому він працюватиме більше і вирощуватиме більше.

Наш фермер аж ніяк не особливий виробник. За несподіваного зростання рівня цін усі виробники завважать підвищення цін на їх продукцію. Всі вони міркують раціонально, але помилково сприймають, що відносні ціни благ, які вони виготовляють, зросли. Вони працюють наполегливіше і виробляють більший обсяг продукції,

Підсумуємо: модель недосконалої інформації твердить, що коли фактичні ціни перевищують очікувані, то виробники збільшують обсяги виробництва продукції. Модель передбачає уже знайоме рівняння кривої сукупної пропозиції:

Y = Y + α( P – Pe)

Обсяг продукції відхиляється від його природного рівня, коли рівень цін відхиляється від очікуваного рівня цін 4.

____________

4 Детальніше про модель недосконалої інформації див.: Robert Е. Lucas, Jr., "Understanding Business Cycles", Stabilization of the Domestic and International Economy, vol.5 of Carnegie-Rochester Conference on

Модель негнучких цін

Наша четверта і остання модель сукупної пропозиції — модель негнучких цін - акцентує на тому, що фірми не одразу змінюють ціни на свої товари і послуги у відповідь на зміну попиту. Іноді ціни визначаються довгостроковими угодами між фірмами і споживачами. Нерідко навіть без формальних угод фірми не змінюють цін на свою продукцію, щоб частими змінами цін не відштовхнути своїх покупців. Окремі ціни негнучкі внаслідок особливостей ринку, і, надрукувавши й поширивши каталог, фірмі непросто змінити ціни.

Для аналізу впливу негнучких цін на сукупну пропозицію розгляньмо спочатку процес ухвалення рішень на окремих фірмах, а відтак зведемо докупи рішення багатьох фірм і пояснимо

поведінку економіки в цілому. Завважте, що ця модель ніби заохочує нас почати аналіз із припущення про наявність в економіці досконалої конкуренції, про яку йшла мова у розділі 3. Досконало конкурентні фірми приймають, а не запроваджують ціни. Якщо ми хочемо розглянути, як фірми запроваджують ціни, то природно припустити, що ці фірми принаймні певною мірою здійснюють монопольний контроль над цінами, які призначають.

Розгляньмо процес ухвалення рішення щодо ціни типовою фірмою. Бажана для фірми ціна р залежить від двох макроекономічних змінних:

Загального рівня цін Р. Вищий рівень цін означає, що і витрати фірм вищі. Отже, чим вищий загальний рівень цін, тим вищу ціну хотіла б призначити фірма за свій продукт.

Рівня сукупного доходу У. Вищий рівень доходу збільшує попит на продукт фірми. Оскільки граничні витрати зростають за більших обсягів виробництва, то чим більший попит, тим вищу ціну встановлює фірма.

Ціну, яку призначає фірма, можна записати так:

p = P + a( Y - Y )

З цього рівняння випливає, що бажана ціна р залежить від загального рівня цін Р і від різниці сукупного обсягу виробництва та його природного рівня Y—Y .

Параметр а (який більший ніж нуль) показує, якою мірою ціна, яку бажає фірма, реагує на рівень сукупного обсягу виробництва 5.

Тепер припустімо, що існує два типи фірм. Одні фірми мають гнучкі ціни: вони завжди встановлюють свої ціни відповідно до цього рівня. В інших фірмах ціни негнучкі: вони встановлюють їх заздалегідь на підставі своїх оцінок майбутньої економічної ситуації. Фірми із негнучкими цінами встановлюють ціни за формулою:

p = P + a( Y - Y e)

де е, як і раніше, означає очікуване значення змінної Для простоти припустімо, що ці фірми очікують, що обсяг виробництва буде на його природному рівні, так що останній член рівняння а(Ye - Y e ) дорівнюватиме нулю. Ці фірми встановлюють ціну:

p = Pe

Інакше кажучи, фірми із негнучкими цінами встановлюють їх на підставі своїх про-гнозів щодб цін, які призначатимуть інші фірми.

_____________

5 Математична примітка. Фірму турбує відносна ціна її виробів, яка є відношенням номінальної ціна до загального рівня цін. Якщо тлумачити р і Р як логаритми ціни фірми і рівня цІщ то це рівняння означає, що бажана відносна ціна залежить від відхилення обсягу виробництва від природного рівня.

Правила ціноутворення обох груп фірм можна використати, щоб вивести рівняння сукупної пропозиції. Для цього знайдемо загальний рівень цін в економіці, який є середньою зваженою цін, встановлених у цих двох групах фірм. Якщо s — частка фірм із негнучкими цінами, то загальний рівень цін дорівнюватиме:

P = sPe + (1 – s)[P + a(Y - Y )]

Перший член виразу — це ціни, які встановлюють фірми із негнучкими цінами, зважені за часткою цих фірм в економіці, а другий член — ціни, які встановлюють фірми із гнучким ціноутворенням, що зважені за їх часткою. Тепер від обох частий рівняння віднімемо (1 -s)P і отримаємо:

sP = sPe + (1 – s)[a(Y - Y )]

Поділимо обидві частини рівняння на s, щоб отримати загальний рівень цін:

P = Pe + [(1 – s)a/s](Y - Y )

Два члени у правій частині рівняння пояснюють так:

Коли фірми очікують підвищення цін, то вони вважають, що зростатимуть і витрати. Ті фірми, які

запровадили ціни заздалегідь, встановили їх на високому рівні. Це змушує інші фірми встановлювати ціни також на високому рівні. Тому високий очікуваний рівень цін Pe веде до високого фактичного рівня цін Р.

Коли рівень виробництва високий, то високий і попит на товари і послуги. Фірми з гнучкими цінами встановлюють високі ціни на свою продукцію, що призводить до високого рівня цін. Вплив обсягу продукції на рівень цін залежить від частки фірм із гнучкими цінами.

Отже, загальний рівень цін залежить від очікуваного рівня цін і рівня обсягу виробництва.

Алгебраїчні перетворення приводять рівняння цієї моделі до звичнішого вигляду:

Y = Y + α(P – Pe),

де α = s/[(l -s)a]. Як і з інших моделей, з моделі негнучких цін випливає висновок, що відхилення обсягу виробництва від його природного рівня прямо пов'язане з відхиленням рівня цін від очікуваного рівня цін.

Хоча в моделі негнучких цін увага акцентується на товарному ринку, коротко з'ясуймо, що відбувається на ринку праці. Якщо у короткостроковому періоді ціна є негнучкою, то скорочення сукупного попиту зменшує кількість товару, яку фірма може продати. Фірма реагує на зниження обсягу продажу скороченням виробництва і зниженням попиту на працю. Завважте, що, на відміну від моделей негнучкої зарплати і неправильного уявлення працівників, у моделі негнучких цін фірма не переміщується по незмінній кривій попиту на працю. Внаслідок цих змін у попиті на працю зайнятість, обсяг виробництва і реальна зарплата можуть усі змінюватись у тому самому напрямі. Отже, динаміка реальної зарплати може бути проциклічною.

Висновки і застосування теорії

На графіку 13-5 подано чотири моделі сукупної пропозиції і ті вади ринку, які кожна з них використовує для пояснення того, чому короткострокова крива сукупної пропозиції є висхідною. Моделі на графіку згруповано за двома ознаками. По-перше, чи моделі виходять з того, що ринки досягають стану рівноваги, тобто чи можуть ціни і зарплата вільно зрівноважувати попит і пропозицію. По-друге, чи модель наголошує на тому, який ринок (праці чи товарний) є недосконалим. Пам'ятаймо, що ці моделі сукупної пропозиції не обов'язково несумісні одна з одною. Тому нам непотрібно дотримуватись постулатів однієї моделі і відкидати інші. У реальному світі можуть мати місце всі чотири види ринку, і всі вони можуть впливати на поведінку кривої сукупної пропозиції у короткостроковому періоді.

Хоч усі чотири моделі сукупної пропозиції відрізняються своїми припущеннями і акцентами, проте висновки, які можна зробити з них щодо сукупної пропозиції, однакові. Весь аналіз можна підсумувати таким рівнянням:

Y = Y + α (Р – Рe).

Графік 13-5. Порівняння моделей сукупної пропозиції. Чотири моделі сукупної пропозиції відрізняються за двома ознаками: чи розглядають вони ринки як рівноважні і якому з ринків — праці чи товарному — притаманна основна вада.

З цього рівняння випливає, що відхилення обсягу виробництва від природного рівня пов'язані з відхиленнями рівня цін від очікуваного рівня цін. Якщо рівень цін перевищує очікуваний, то обсяг виробництва перевищує його природний рівень. Якщо рівень цін є нижчим за очікуваний, то обсяг виробництва не досягає природного рівня. На графіку 13-6 показано це рівняння. Завважте, що криву короткострокової сукупної пропозиції зображено для деякого очікуваного рівня Р* і що зміни в Р6 переміщуватимуть цю криву.

Тепер, коли ми глибше розуміємо суть сукупної пропозиції, поєднаємо аналіз сукупної пропозиції і сукупного попиту. На графіку 13-7 рівняння сукупної пропозиції використано для того, щоб показати реакцію економіки на несподіване збільшення пропозиції грошей. У короткостроковому періоді рівновага перемішу-

Графік 13-7. Вплив змін сукупного попиту на короткострокові коливання обсягу виробництва.

Припустімо, що економіка перебував у тривалій рівновазі у точці А. За несподіваного збільшення сукупного попиту рівень цін зростає від Р1 до Р2.2. Оскільки рівень цін Р2 перевищує очікуваний рівень Рe2 ,обсяг виробництва тимчасово перевищує його природний рівень, коли економіка переміщується по кривій короткострокової сукупної пропозиції від точки А до точки В. У довгостроковому періоді очікуваний рівень цін зростає до Рe3, внаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції переміщується вгору. Економіка повертається до нової тривалої рівноваги у точці С, а обсяг виробництва — до його природного рівня.

ється від точки А до точки В. Збільшення сукупного попиту підвищує фактичний рівень цін від Р1 до Р2. Оскільки люди не сподівалися цього зростання рівня цін, то очікуваний рівень залишається на рівні Рe2, а обсяг виробництва збільшується з Y1 до Y2, Щ перевищує природний рівень Y . Отже, несподіване збільшення сукупного попиту індукуватиме бум у національній економіці.

Однак бум не триває вічно. У довгостроковому періоді очікуваний рівень цін підвищується, що спричиняє переміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції вгору. З підвищенням очікуваного рівня цін від Рe2 до Рe3 рівновага в економіці переміщується з точки В до точки С. Фактичний рівень цін зростає від Рe2 до Рe3, а обсяг виробництва знижується від Y2 до Y3. Інакше кажучи, у довгостроковому періоді економіка повертається до природного рівня обсягу виробництва, але за значно вищого рівня цін.

13-2. Інфляція, безробіття і крива Філіпса

Двома основними завданнями економічної політики є низький рівень інфляції і низький рівень безробіття. Однак ці завдання суперечать одне одному. Припустімо, наприклад, що державним мужам довелося використати інструментарій монетарної і фіскальної політики для стимулювання сукупного попиту. Ця політика переміщує економіку по короткостроковій кривій сукупної пропозиції до точки з вищим обсягом виробництва і вищим рівнем цін (на графіку 13-7 це показано як переміщення від точки А до точки В). Вищий обсяг виробництва означає нижчий рівень безробіття, бо фірми наймають більше працівників для виробництва більшого обсягу продукції. Вищий рівень цін (порівняно з рівнем цін у попередньому році) означає вищі темпи інфляції.. Отже, коли державні мужі переміщують економіку вгору по короткостроковій кривій сукупної пропозиції, вони знижують рівень безробіття і підвищують рівень інфляції. І навпаки, за політики звуження сукупного попиту економіка переміщується вниз по кривій сукупної пропозиції — безробіття зростає, а інфляція знижується.

Цей аналіз виявляє важливий принцип, притаманний кожній з чотирьох моделей сукупної пропозиції: нейтральність грошей у довгостроковому періоді повністю узгоджується з їх активністю у короткостроковому. Активність грошей у короткостроковому періоді відображено на графіку переміщенням від точки А до точки В, нейтральність грошей у довгостроковому періоді переміщенням від точки А до точки С. Ми простежили вплив грошей на економіку у короткостроковому і довгостроковому періодах, звернувши увагу на пристосування сподівань до рівня цін.

Цей вибір між інфляцією та безробіттям, який називають кривою Філіпса, є предметом нашого аналізу у цьому підрозділі. Як ми щойно бачили (зараз дамо строгіше доведення), крива Філіпса є відображенням короткострокової кривої сукупної пропозиції: коли державні мужі переміщують економіку по короткостроковій кривій сукупної пропозиції, то рівні безробіття та інфляції змінюються у протилежних напрямах. Крива Філіпса є позитивним знаряддям вираження сукупної пропозиції, бо інфляція та безробіття є важливими показниками стану економіки.

закону Оукена говорить, що відхилення обсягу виробництва від його природного рівня перебуває в оберненій залежності від відхилення безробіття від його природного рівня. Інакше кажучи, коли обсяг виробництва перевищує його природний рівень, безробіття є нижчим за його природний рівень. Це можна записати як:

(1/α)(Y - Y ) = –β(u – un)

Використовуючи залежність, яку виражає закон Оукена, можна підставити –β(u – un) замість (1/α)(Y - Y ) у попередньому рівнянні і отримаємо:

π = πe – β(u – un) + υ

Отже, рівняння кривої Філіпса можна вивести з рівняння сукупної пропозиції.

Власне, ця алгебра має показати одну річ: рівняння кривої Філіпса і рівняння кривої сукупної пропозиції, по суті, репрезентують ті самі макроекономічні ідеї Зокрема, обидва рівняння показують зв'язок між реальними і номінальними змінними. Це означає, що класична дихотомія (теоретичне розмежування реальних і номінальних змінних) не зберігається у короткостроковому періоді. Згідно з рівнянням короткострокової сукупної пропозиції, обсяг виробництва є пов'язаним із несподіваними змінами рівня цін. Згідно з рівнянням кривої Філіпса, безробіття пов'язане із несподіваними змінами у темпі інфляції. Крива сукупної пропозиції є зручніший інструмент дослідження, коли вивчаємо обсяг виробництва і рівень цін, а крива Філіпса — коли вивчаємо безробіття та інфляцію. Проте не можна випускати з поля зору ту обставину, що крива Філіпса і крива сукупної пропозиції є двома сторонами однієї медалі.

ДОВІДКА

Історія сучасної кривої Філіпса

Крива Філіпса названа на честь новозеландського економіста А. У. Філіпса. У 1958 р. він виявив обернену залежність між рівнем безробіття і темпами приросту номінальної зарплати на підставі даних економіки Великої Британії10 . Крива Філіпса, яку економісти використовують у наші дні, відрізняється від виявленої Філіпсом залежності за трьома особливостями.

По-перше, у сукупній кривій Філіпса темпи приросту заробітної плати замінено на темпи інфляції. Ця відмінність не має принципового значення, бо підвищення зарплати і зростання рівня цін тісно пов'язані між собою. У періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни.

По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. Це доповнення відбулося завдяки дослідженням Мілтона Фрідмана і Едмунда Фелпса. Розвинувши у 1960-х роках модель неправильних уявлень працівників, ці економісти підкреслили важливість сподівань для аналізу сукупної пропозиції.

По-третє, сучасна крива Філіпса враховує збурення пропозиції. Це доповнення пов'язане із діяльністю ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти). У 1970-х роках політика ОПЕК спричинила значне зростання світових цін на нафту, що змусило економістів приділити більшу увагу впливам збурень на формування сукупної пропозиції.

__________

10 "The Relationship Between Unemployment and the Rate of Change of Money Waces in the United Kingdom 1861-1957, Económica 25 (November 1958): 283-299.

Адаптивні сподівання та інерційна інфляція

Криву Філіпса можна зробити корисним інструментом для дослідження вибору, що постає перед творцями економічної політики, якщо виявити чинники, які визначають очікувану інфляцію. Просте і часто застосовуване припущення полягає в тому, що сподівання стосовно інфляції формуються у людей на підставі наявної інфляції. Це припущення називають адаптивними сподіваннями. Наприклад, припустімо, що люди очікують, що ціни у поточному році зростуть на той самий відсоток, що і в попередньому. Тоді очікуваний темп інфляції πe дорівнює темпові інфляції у попередньому році π-1

πe = π-1

У цьому разі криву Філіпса можна записати так:

πe = π-1 – β(u – un) + υ

Із цього рівняння випливає, що інфляція залежить від минулої інфляції, циклічного безробіття та збурення пропозиції.

Перший член цього рівняння π-1 означає, що інфляція є інерційним процесом. Зокрема, якщо безробіття перебуває на його природному рівні і немає збурення сукупної пропозиції, ціни зростатимуть постійним темпом. Ця інерція виникає тому, що минулий темп інфляції впливає на сподівання щодо майбутнього темпу інфляції, а ці сподівання впливають на заробітну плату і ціни, які в цей момент встановлюють. Роберт Солоу добре підмітив суть інфляційної інерції,, коли під час високої інфляції у 1970-х роках писав: "Чому наші гроші дедалі менше вартують? Можливо, просто тому, що ми маємо інфляцію, і маємо інфляцію, бо очікуємо її, а очікуємо інфляцію тому, що вона вже була".

У моделі сукупної пропозиції та сукупного попиту інфляційну інерцію тлумачать як безперервне переміщення вгору і кривої сукупної пропозиції, і кривої сукупного попиту. Розгляньмо спочатку криву сукупної пропозиції. Якщо ціни зростали швидко, то люди очікують їх подальшого зростання. Оскільки положення короткострокової кривої сукупної пропозиції залежить від очікуваного рівня цін, то короткострокова крива сукупної пропозиції з перебігом часу переміщуватиметься вгору. Це переміщення триватиме доти, доки деяка подія, наприклад, спад або збурення пропозиції, не змінять поточний рівень інфляції, а відповідно — й сподівання стосовно інфляції.

Крива сукупного попиту також повинна переміщуватися вгору, щоб підтвердити наявність сподівань інфляції. Тривале збільшення сукупного попиту відбувається внаслідок постійного зростання сукупної пропозиції. Якби центральний банк раптово призупинив зростання пропозиції грошей, то сукупний попит стабілізувався б, а переміщення вгору сукупної пропозиції спричинило б інфляцію. Високий рівень безробіття під час спаду знизив би фактичний рівень інфляції і рівень очікуваної інфляції, спричиняючи затухання інфляційної інерції.