0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

Розділ 6

Безробіття

Людина, що хоче працювати, але не може знайти роботу, можливо, є найсумнішим виявом нерівності в суспільстві.

Томас Карлайль

Безробіття - макроекономічна проблема, яка безпосередньо і гостро впливає на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття нерідко є предметом політичних дискусій, а політики часто проголошують, що саме реалізація їхніх програм допоможе створити нові робочі місця.

Економісти вивчають безробіття для визначення його причин, а також для вдосконалення державної політики зайнятості. Окремі із заходів цієї політики, наприклад програми професійної підготовки безробітних, допомагають у їх майбутньому працевлаштуванні. Інші програми, як-от страхування безробіття, пом'якшують окремі труднощі, з якими стикаються безробітні. Ще низка державних

Графік 6-1. Рівень безробіття і природний рівень безробіття у США. Безробіття існує завжди. Природний рівень безробіття є середнім рівнем безробіття, навколо якого коливаються його фактичні рівні. У даному разі природний рівень безробіття в кожному році обчислено як середню арифметичну рівнів безробіття за попередні десять і наступні десять років. Майбутні рівні безробіття взято на рівні 5,5%.

програм у США впливає на масштаби і рівень безробіття опосередковано. Наприклад, чимало економістів вважають, що закони, які запроваджують високу мінімальну заробітну плату, збільшують безробіття серед найменш кваліфікованих працівників. Вивчаючи наслідки тих чи тих заходів державної політики, економісти допомагають державним мужам оцінити інші можливі варіанти розв'язання проблеми безробіття.

У попередніх трьох розділах, вивчаючи ринок праці, ми абстрагувалися від безробіття. Наші моделі національного доходу (розділ 3) і економічного зростання (розділи 4, 5) побудовано на припущенні, що економіка досягає повної зайнятості. У реальній дійсності, звичайно, не все працездатне населення має роботу: всім системам ринкової економіки притаманне безробіття.

На графіку 6-1 показано рівень безробіття у США з 1948 р. — відсоток безробітних у робочій силі. Рівень безробіття, як видно з графіка, коливається з року в рік, але ніколи не опускається близько до нуля. Середній рівень безробіття у США є десь між 5 і 6%. Це означає, що з кожних 18 осіб, які хочуть працювати, для одного немає роботи.

У цьому розділі наш аналіз безробіття почнемо з того, чому завжди в економіці є безробітні і що визначає рівень безробіття. Крім того, ми з'ясуємо чинники природного рівня безробіття - середнього рівня безробіття, навколо якого відбуваються економічні коливання. Природний рівень безробіття можна розглядати як стаціонарний рівень безробіття, бо до цього рівня тяжіє економіка у довгостроковому періоді. У частині ІІІ цієї книжки досліджено чинники коливань рівня безробіття у короткостроковому періоді.

6-1. Втрата роботи, пошук роботи і природний рівень безробіття

Щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, дехто сам звільняється, а окремі безробітні самі знаходять роботу. Цей безперервний приплив у лави безробітних і відплив із них визначає частку робочої сили, що перебуває у стані безробіття. У цьому розділі ми побудуємо модель динаміки робочої сили, яка показує чинники природного рівня безробіття.

Введемо деякі умовні позначення. Нехай L означає робочу силу, Е — кількість зайнятих, U — кількість безробітних. Оскільки кожна працездатна особа є або зайнятою, або безробітною, то:

L = E + U

Згідно із цими позначеннями, рівень безробіття становить U/L.

Щоб зрозуміти чинники, які визначають рівень безробіття, припустімо, що чисельність робочої сили L є незмінною. На графіку 6-2 показано перехід працівників із стану зайнятості у стан безробіття і навпаки. Нехай 5 позначає коефіцієнт звільнення працівників — частку зайнятих, яка втрачає роботу кожного місяця. Нехай f позначає коефіцієнт працевлаштування — частку безробітних, яка знаходить

роботу кожного місяця. Коефіцієнт звільнення s і коефіцієнт працевлаштування f разом визначають рівень безробіття.

Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стаціонарному стані, то кількість найнятих на роботу працівників повинна дорівнювати кількості звільнених з роботи. Оскільки кількість тих, хто знайшов роботу, становить fU, а

Графік 6-2. Перехід із стану зайнятості у стан безробіття і навпаки. У кожний період часу відсоток s зайнятих втрачає свою роботу, а відсоток f безробітних знаходить роботу. Коефіцієнти працевлаштування та звільнення визначають рівень безробіття.

кількість тих, хто її втратив, — sE, то умову стаціонарного стану можна записати так:

fU = sE

Це рівняння можна використати для знаходження рівня безробіття. Нам уже відомо, що Е = L - U, тобто кількість зайнятих дорівнює робочій силі за вирахуванням кількості безробітних. Якщо в умову стаціонарного стану замість Е підставити (L – U), то отримаємо, що

fU = s(L – U)

Поділимо обидві частини цього рівняння на L:

fU = s ( 1 - U )

L L

Тепер можна знайти U/L:

U = s

Це рівняння показує, що стаціонарний рівень безробіття U/L залежить від коефіцієнта звільнення s і коефіцієнта працевлаштування f. Вищий коефіцієнт звільнення означає вищий рівень безробіття. І навпаки, вищий коефіцієнт працевлаштування означає нижчий рівень безробіття.

Розгляньмо числовий приклад. Припустімо, що кожного місяця 1% зайнятих втрачає роботу (s = 0,01). Це означає, що середній період перебування у стані зайнятості становить 100 місяців, або 8 років. Далі припустімо, що близько 20% безробітних знаходить роботу кожного місяця (f= 0,20). Це означає, що середній період "без роботи" триває 5 місяців. Тоді стаціонарний рівень безробіття дорівнює:

Отже, в нашому прикладі рівень безробіття становить приблизно 5%.

З цієї моделі природного рівня безробіття випливає простий, але важливий висновок. Будь-яка політика держави, що спрямована на зниження природного рівня безробіття, повинна або знижувати коефіцієнт звільнення, або підвищувати коефіцієнт працевлаштування. Усі заходи держави, гир впливають на коефіцієнт звільнення чи працевлаштування, водночас змінюють природний рівень безробіття.

Хоча ця модель показує зв’язок між рівнем безробіття та коефіцієнтами звільнення і працевлаштування, вона залишає без відповіді ключове питання: чому, власне, існує безробіття? Якби людина могла швидко знайти роботу, то коефіцієнт працевлаштування був би дуже високим, а рівень безробіття близьким до нуля. У цій моделі безробіття припускається, що пошук роботи триває певний час, але модель не пояснює, чому це відбувається. У наступних двох параграфах ми з'ясуємо дві основні причини безробіття: пошук роботи і негнучкість заробітної плати.

6-2. Пошук роботи і фрикційне безробіття

Одна із причин безробіття полягає в тому, що необхідний деякий період часу для встановлення відповідності між структурою робочої сили і структурою робочих місць. У розділі 3 проаналізовано модель рівноваги ринку праці, в якій припускалося, що професійно-кваліфікаційна структура робочої сили і робочих місць збігаються — кожен працівник однаково добре підходить до відповідного робочого місця. Якби це справді було так і ринок праці був би у стані рівноваги, то втрата роботи не спричиняла б безробіття: звільнені працівники одразу ж знаходили б нове робоче місце із заробітною платою, що встановилася на ринку.

Однак насправді працівники мають неоднакові здібності, а кожне робоче місце ставить певні професійні вимоги до працівника, який його займає. Крім того, інформація про претендентів на робочі місця і вакансії не є повною, а просторове переміщення працівників не відбувається миттєво. З цих причин пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Крім того, оскільки різні робочі місця відрізняються і за складністю, і за оплатою праці, безробітний може відмовитися від запропонованого йому робочого місця. Безробіття, яке зумовлене тим, що безробітним працівникам необхідний час для пошуку робочого місця, називають фрикційним безробіттям.

Певний рівень фрикційного безробіття є неминучим у мінливій ринковій економіці. З багатьох причин попит фірм і домогосподарств на різні товари і послуги змінюється. Зі зміною попиту на товари і послуги змінюється попит на види праці, яка їх виготовляє. Винахід персонального комп'ютера, наприклад, зменшив попит на друкарські машинки, що в свою чергу зменшило попит на види праці, які брали участь у їх виробництві. Водночас зріс попит на працю в електронній промисло-

вості. Так само, оскільки різні регіони країни виробляють різні блага, то попит на працю в одній частині країни може збільшуватися і водночас зменшуватися — в іншій. Зниження цін на нафту може зменшити попит на робочу силу у нафтовидобувних регіонах, наприклад, в американському штаті Техас, але збільшити попит на працю в тих регіонах, де розміщена автомобільна промисловість, наприклад, у штаті Мічиган. Економісти називають зміни в галузевій і територіальній структурі попиту структурними зрушеннями. Оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і працівникам необхідний певний час для зміни роботи, то фрикційне безробіття є усталеним.

Структурні зрушення не є єдиною причиною звільнення працівників і фрикційного безробіття. Працівники несподівано для себе виявляють, що вони втратили роботу, бо їх фірма збанкрутувала, або якість їх роботи розглядають як незадовільну, або коли їх конкретні навички та кваліфікація вже не потрібні. Працівники можуть також звільнятися за власним бажанням у разі зміни своїх професійних інтересів або переїзду в інший регіон країни. Доки пропозиція праці і попит на працю з боку фірм не зрівноважуються, доти фрикційного безробіття уникнути неможливо.

Державна політика і фрикційне безробіття

Багато заходів державної політики спрямовано на зниження природного рівня безробіття через зменшення фрикційного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця для підвищення ефективності пошуку роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки у США мають на меті полегшити перехід працівників із депресивних у** прогресивні галузі економіки. Якщо реалізація цих програм підвищує коефіцієнт працевлаштування, вони знижують природний рівень безробіття.

Однак побічним наслідком реалізації державних програм є збільшення масштабів фрикційного безробіття. Однією з таких програм є ^страхування безробіття. Відповідно до цієї програми, працівники, що втратили роботу, упродовж певного часу отримують частину свого попереднього заробітку. Хоч конкретні умови виплати допомоги з безробіття змінюються з року в рік, типовий працівник (наприклад у США), охоплений страхуванням з безробіття, отримує 50% свого попереднього заробітку упродовж 26 тижнів. У багатьох європейських країнах виплати за програмами страхування безробіття значно щедріші.

Пом'якшуючи економічні наслідки безробіття, страхування з безробіття водночас збільшує розміри фрикційного безробіття і підвищує природний рівень безробіття. Безробітні, що отримують допомогу, не так активно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, що їх не приваблюють. Внаслідок змін у поведінці безробітних коефіцієнт працевлаштування знижується. Крім того, наймані працівники знають, що їхні доходи частково захищає страхування з безробіття, тому вони не так наполегливо шукають роботу зі стабільними перспективами зайнятості або ж не домагаються гарантій зайнятості в ході переговорів про укладення колективних договорів. Ці зміни в поведінці найманих працівників підвищують коефіцієнт звільнення.

Той факт, що страхування безробіття підвищує природний рівень безробіття, аж ніяк не свідчить про небажаність такої політики. Позитивним наслідком цієї програми є те, що вона створює у найманих працівників впевненість у отриманні певного доходу у майбутньому. Крім того, можливість відмови працівників від непри-

вабливих робіт дає змогу встановити точнішу відповідність між структурою робочої сили і структурою робочих місць. Оцінка вартості і вигод від різних систем страхування безробіття — складна проблема, яка є предметом численних досліджень. Економісти, що вивчають питання системи страхування безробіття, часто пропонують шляхи її реформування для зменшення кількості безробітних. Одна з пропозицій полягає в тому, що фірма, яка звільняє працівника, повинна сплачувати за нього повну суму допомоги з безробіття. Таку схему страхування називають системою стовідсоткового відшкодування, бо внесок кожної фірми на страхування безробіття точно відображає масштаби безробіття серед її працівників. Більшість нинішніх програм ґрунтуються на системі часткового відшкодування. За такої системи фірма, яка звільняє працівників, оплачує тепер лише частину майбутньої допомоги цим працівникам, а решта надходить із коштів програми. Оскільки фірма оплачує лише частину витрат, пов'язаних із безробіттям, остільки їй вигідно звільняти працівників, коли її попит на працю тимчасово зменшується. Для обмеження використання фірмами Тимчасових звільнень економісти радять послабити стимули до цього.

ПРИКЛАД

Страхування безробіття і коефіцієнт працевлаштування

Багато економістів вивчали вплив страхування безробіття на процеси пошуку роботи. Найчастіше в дослідженнях використовувалися дані про окремих безробітних, а не дані про рівень безробіття в країні. Дані про окремих безробітних нерідко є рельєфнішими і їх можна однозначно тлумачити.

В одному з досліджень вивчалася поведінка безробітних працівників за умов закінчення отримання допомоги. В ньому було виявлено, що коли наймані працівники втрачають право на отримання допомоги із безробіття, ймовірність знаходження безробітним робочого місця підвищується. Зокрема, із закінченням строку виплат ймовірність знаходження безробітним нового робочого місця зростає більш ніж удвічі. Одне з можливих пояснень цього полягає у тому, що відсутність допомоги значно збільшує активність безробітних у пошуку роботи. Інше пояснення зводиться до того, що працівники, які втратили право на допомогу, погоджуються на пропозиції щодо робочих місць, які б вони за інших умов відкинули з огляду на низький рівень оплати праці чи погані умови праці2 .

Додаткові докази впливу економічних стимулів на процес пошуку роботи були виявлені в ході експерименту, проведеного у штаті Іллінойс у 1985 р. Довільно вибраним претендентам на отримання допомоги з безробіття було запропоновано 500 дол. винагороди у разі, якщо вони знайдуть місце роботи упродовж 11 тижнів. Відтак активність цієї групи в пошуку роботи порівнювалася з діями контрольної групи, якій не обіцяли додаткової винагороди. Середня тривалість безробіття в групі, в якій пропонували винагороду, становила 17 тижнів порівняно із 18, 3 тижня для контрольної групи. Отже, економічні стимули зменшили тривалість безробіття на 7%, тобто безробітні доклали більших зусиль для пошуку роботи. Цей експеримент ясно показує, що стимули, які створює система страхування безробіття, впливають на коефіцієнт працевлаштування 3.

___________

2Lawrence F. Katz and Bruce D. Meyer, "Unemployment Insurance, Recall Expectations, and Unemployment Outcomes", Quarterly Journal of Economics 105 (November 1990): 973—1002.

3Stephen A. Woodbury and Robert G. Spiegelman," Bonuses to Workes and Employers to Reduce Unemployment: Randomized

Trials in Illinois", American Economic Review 77 (September 1987): 513—530.

6-3. Негнучкість реальної заробітної плати і очікуване безробіття

Друга причина безробіття - це негнучкість заробітної плати — неспроможність заробітної плати до такого реагування на зміни в попиті чи пропозиції, яке відновлює рівновагу між ними. У рівноважній моделі ринку праці, яку змальовано у розділі З, реальна заробітна плата змінювалася для зрівноваження попиту і пропозиції. Проте насправді заробітна плата не є такою гнучкою. Іноді реальна заробітна плата утримується на рівні, вищому за рівноважний.

На графіку 6-3 показано, чому негнучка заробітна плата веде до безробіття. Коли реальна заробітна плата перевищує рівень, що зрівноважує попит пропозицію, пропозиція праці на ринку перевищує попит на неї. Фірмам доведеться у певний спосіб розподілити недостатню кількість робочих місць між тими, хто хоче працювати. Тому негнучкість реальної зарплати знижує коефіцієнт працевлаштування і підвищує рівень безробіття.

Графік 6-3. Негнучка реальна заробітна плата веде до нестачі робочих місць. Якщо реальна заробітна плата перебуває на рівні, що перевищує рівноважний, тоді пропозиція на ринку праці перевищує попит. Результат — безробіття.

Безробіття, яке виникає внаслідок негнучкості заробітної плати і нестачі робочих місць, називають очікуваним безробіттям. Працівники безробітні не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка краще відповідатиме їх кваліфікації, а внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція праці перевищує попит на неї. Ці працівники просто чекають можливості отримати роботу.

Для розуміння понять негнучкої заробітної плати і очікуваного безробіття нам потрібно з'ясувати, чому на ринку праці не відновлюється рівновага. Коли реальна зарплата перевищує її рівноважний рівень, а пропозиція праці перевищує попит на

оплату праці сприяє зростанню безробіття, а й на те, що цю допомогу не завжди отримують найнужденніші. Багато тих, хто отримує мінімальну зарплату, — це підлітки з родин, що належать до середнього класу. Ці підлітки заробляють гроші на кишенькові видатки. У США з приблизно 3 млн. робітників, що отримують мінімальну зарплату, більш як третина — це підлітки.

Для пом'якшення наслідків зростання безробіття серед підлітків окремі економісти і державні мужі уже тривалий час доводять, що на молодих працівників не повинен поширюватись закон про мінімальну заробітну плату. Згідно з їх поглядом, реалізація цієї пропозиції дала б змогу знизити платню для підлітків, що зменшило б рівень безробіття серед них і дозволило б їм здобувати професію на виробництві й набувати трудового досвіду. Противники цього заходу твердять, що він створював би у фірм стимул до заміни праці некваліфікованих працівників працею підлітків, що збільшувало б рівень безробіття серед останніх. З 1991го до 1993 р. робилися спроби реалізувати цю пропозицію в урізаному вигляді. Проте внаслідок багатьох обмежень на її використання було отримано лише обмежені наслідки, і Конгрес не продовжив строк цього експерименту.

Багато економістів і державних мужів вважають, що податкові кредити є ліпшим способом допомоги працюючим біднякам. Знижки з прибуткового податку на заробітну плату — це дозвіл родинам бідняків, які працюють, зменшити на певну суму податки, які вони повинні сплачувати. Для сім'ї із дуже низьким доходом кредит перевищує податки, і вона отримує виплати від держави. На відміну від мінімальної зарплати, надання податкових знижок не підвищує витрат фірм на оплату праці і, отже, не зменшує попит на працю. Однак вада цього заходу полягає в тому, що він зменшує податкові надходження держави.

ПРИКЛАД

Нетрадиційний погляд на мінімальну заробітну плату

Хоч економісти здебільшого вважають, що підвищення мінімальної заробітної плати знижує рівень зайнятості серед низькокваліфікованих і недосвідчених працівників, в деяких нових дослідженнях це твердження поставлено під сумнів. Троє відомих спеціалістів з економіки праці — Дейвід Кард, Лоуренс Кац і Ален Крюґер — дослідили декілька випадків зміни мінімальної заробітної плати для визначення реагування на ці зміни рівня зайнятості Результат був разючий.

Один із випадків стосувався найму працівників у їдальнях швидкого обслуговування в штаті НьюДжерсі, коли цей штат підвищив свою мінімальну заробітну плату. Ці їдальні є фірмами, які наймають багато працівників з низькою платнею. Для усунення впливу інших чинників, таких як загальні економічні умови, їдальні Нью-Джерсі порівнювали з їдальнями найближчого штату - Пенсільванії. Пенсільванія не підвищувала мінімальної зарплати одночасно з Нью-Джерсі. Згідно з теорією, зайнятість у їдальнях швидкого обслуговування у Нью-Джерсі мала б знизитися стосовно зайнятості в їдальнях Пенсільванії. Всупереч цій гіпотезі, фактичні дані показували, що зайнятість у цих їдальнях в Нью-Джерсі зросла.

Чому можливий прямо протилежний результат? Одне із пояснень, — що фірми володіли певною ринковою владою на ринку праці. Як нам уже відомо з курсу мікроекономіки, фірма-монополія наймає меншу кількість праці за нижчою ціною, ніж конкурентна фірма.

По суті, така фірма знижує рівень зайнятості, щоб зменшити платню, яку їй доводиться платити працівникам. Мінімальна зарплата не дозволяє монополістові дотримуватися цієї стратегії, і тому (до деякого рівня) зайнятість може збільшуватися.

Цей новий погляд на мінімальну заробітну плату є дискусійним. Його опоненти поставили під сумнів фактичні дані, які використовувалися в дослідженні їдалень Нью-Джерсі. В інших працях, де використано інші джерела, зроблено традиційний висновок про депресивний вплив мінімальної заробітної плати на зайнятість. Крім того, більшість економістів скептично сприйняли монопсонічну версію пояснення, бо переважна частина фірм конкурує на ринку праці з багатьма іншими фірмами. Проте новий погляд на мінімальну заробітну плату прямо вплинув на полеміку з цього питання в політичних колах. Лоуренс Кац був головним економістом в Міністерстві праці у першій адміністрації Клінтона. Його замінив на цій посаді Ален Крюґер. Ось чому не дивно, що Президент Клінтон підтримав підвищення національного рівня мінімальної заробітної плати5 .

Трудові спілки і колективні договори

Друга причина негнучкості заробітної плати — монопольна влада трудових спілок. В таблиці 6-1 показано відсоток найманих працівників, що є членами трудових спілок, у 12 розвинених країнах світу. Цей відсоток можна розглядати як показник могутності трудових спілок. У США лише 16% найманих працівників входять до трудових спілок. У більшості європейських країн трудові спілки відіграють значно вагомішу роль у суспільному житті.

Заробітну плату профспілкових працівників визначає не рівновага попиту та пропозиції на ринку праці, а трудова угода між лідерами спілки та адміністрацією фірми, досягнута в ході переговорів між ними. Нерідко в такій угоді рівень погодженої заробітної плати перевищує рівноважний, а фірма має право самостійно вирішувати питання про необхідну їй кількість працівників. Унаслідок цього кількість найнятих працівників зменшується, коефіцієнт працевлаштування знижується, а очікуване безробіття збільшується.

Спілки можуть також впливати на величину зарплати на фірмах, де немає трудових спілок, оскільки загроза об'єднання працівників фірми у спілку може утримувати заробітну плату вище її рівноважного рівня. Більшість фірм негативно ставляться до трудових спілок. Спілки не лише підвищують рівень заробітної плати, а й зміцнюють позиції найманої праці в ході переговорів із багатьох інших питань, як-от тривалість робочого дня і умови праці. Фірма може платити своїм працівникам вищу заробітну плату, щоб вони були задоволені платнею і не об'єднувалися у спілку.

Безробіття, до якого спричиняються трудові спілки, або загроза об'єднання найманих працівників у спілки є причиною конфлікту між двома групами найманих працівників — інсайдерами і аутсайдерами. Ті працівники, які вже зайняті на фірмі (інсайдери), звичайно намагаються встановити високий рівень заробітної плати. Безробітні (аутсайдери) часто несуть тягар наслідків цієї високої зарплати, бо за нижчого рівня зарплати їх могли б найняти. Ці дві групи працівників мають протилежні інтереси. Вплив переговорів на рівні зарплати і зайнятості залежить здебільшого від сили цих двох груп.

_________

5Про цей новий погляд на мінімальну заробітну плату можна більше прочитати у: David Card and Alan fciieger, Myth and Measurement: The New Economics of the Minimum Wage (Princeton, N.J: Princeton University Press, 1995); Lawrence Katz and Alan Krueger, "The Effects of the Minimum Wage on the Fast-Food Industry", Industrial and Labor Relations Review 46 (October 1992): 6—21.