SELECTION_last_file

391

Професор М.О. Юрасов, обгрунтовуючи підбір для орловської кобили Лілії 2 хв. 14, 4 с, вважав, що жеребець повинен бути вищого класу, ніж рекордистка, і належати до прогресивної лінії; повинен мати бездоганне дихання – у лінії Ментіка (батька Лілії) деякі коні хроплять, тому її потомкам загрожує рорер і під час підбору це слід враховувати. Жеребець має бути стійким на рисі, оскільки у Лілії, як і в її сестри Віоли, загальний недолік – дуже нестійка рись, схильність до збоїв. Крім цих основних вимог, бажано, щоб жеребець належав до більш скороспілої за жвавістю лінії, оскільки діти Ментіка за цією ознакою пізньоспілі, треба також уникнути неправильної ходи, що спостерігається у дітей Лєска (діда Лілії); бажані також дистанційність та дещо округліші форми тіла, оскільки Лілія занадто вугласта. Тому, зважаючи на це, треба детально знати породу, особливості ліній і родин, переваги та недоліки потомків жеребця.

У селекції коней значну увагу приділяють віковому підбору жеребців і кобил – батькам майбутнього приплоду. Відомо, що у старих коней зменшується сила спадкового передавання корисних ознак, сповільнюється інтенсивність обмінних процесів та знижується якість статевих клітин, погіршуються загальні умови ембріогенезу. Віковий підбір був застосований В.І. Шишкіним на Хрєновському кінному заводі 180 років тому; кобил старших 14…17-річного віку парували з 8…12-річними жеребцями, а старим жеребцям підбирали кобил середнього та молодого віку. Це був один з видів компенсаторного підбору. Значення підбору за віком підтверджується ще й тим, що конституційно міцних, плодючих та довговічних коней одержують від батьків у період їх найінтенсивнішої функціональної діяльності.

Так, вік батьків орловських рисаків, коли у них народилися діти класу 2 хв.05 с, становив: у батька 12 хв. 2 с, а у матері 11 хв. 1 с року (n=108). Серед цього поголів’я жеребець Піон та підібрані йому кобили (n=18) мали середній вік 13,9 і 13,0, а жеребець Кубік 2 хв. 04,4 с, 1969 р.н. та його кобили (n=7) – 14 хв. 1 с і 12,2 років відповідно. За даними В.Є. Скоцика (1998) майже 80% коней класу 2 хв. 05 с російської рисистої породи походять

392

від батьків із різницею їх віку до 7 років. У предків пробанда ІІ ряду родоводу різниця у віці до трьох років зустрічається найчастіше: у батьків батька – 39,5, а матері – 44,2 відсотка. Значно менше використовувався підбір

зрізницею у віці батьків 8…10 років: серед батьків пробанда ця різниця була

у15,2% пар, батька пробанда – 15,7%, матері пробанда – 9,2% (табл. 6.7.).

Таблиця 6.7

Особливості вікового підбору в родоводах російських рисаків класу 2 хв.05 с

Серед коней різних заводських порід нерідко зустрічаються випадки, коли від старих батьків народжуються цілком здорові, нормально розвинені потомки, поміж яких трапляються і видатні особини. Так, від 23-річного орловського жеребця Квадрата і 18-річної кобили Бронная у 1969 р. народився класний іподромний боєць Букет (2 хв. 03,2 с), один з найцінніших плідників свого часу. Загальний вік батьків цього жеребця складав 41 рік. Родоначальник американської стандартбредної породи ГамблітоніанХ народився у 1849 р. від 28-річного батька – Абдалла І і 14-річної кобили, скаліченої тяжкими травмами. Більшість свого приплоду класу 2 хв. 05 с орловський Піон залишив у віці 15…19 років. Сумарний вік батьків цих потомків був у межах 27…34 років. На підставі викладених та інших матеріалів можна припустити, що загальний вік підібраних батьків – жеребця і кобили – зазвичай не повинен перевершувати 30 років.

Під час розведення коней чистокровної верхової, арабської та рисистих порід застосовують підбір тварин, вирощених у різних умовах, господарствах

393

і навіть країнах. Практика удосконалення коней чистокровної верхової породи свідчить, що незалежно від досягнутого рівня селекційної роботи, поліпшувати цих коней без завезення жеребців (і кобил) з інших країн неможливо. Європейські країни практикують вирощування молодняку, принаймні частини його, у спеціалізованих господарствах інших країн і континентів (елевери, трендепо, бази).

На кінних заводах СНД в минулому і тепер застосовують гетероекологічні підбори, в тому числі і для порід із обмеженим поголів’ям(орловський рисак, терська, будьонівська та ін.). Суть полягає в тому, щоб збільшити спадкову різноманітність потомків через використання інших за походженням та фенотиповими ознаками плідників (і маток), вирощених в інших технологічних і кліматичних умовах. Для селекційної роботи з чистокровними верховими кіньми періодично завозили жеребців переважно з Англії, Ірландії, Франції, Росії. Здебільшого конезаводи і племрепродуктори використовують жеребців, вирощених у інших господарствах своєї країни, оскільки імпорт їх дуже дорогий.

Під час обгрунтування підборів слід враховувати і результати апробації молодих жеребців-плідників: від кобил яких ліній було найбільше абортів, мертвонароджених і живих лошат, але з вадами екстер’єру і ознаками спадкових хвороб.

Доведено, що приблизно одне з п’яти лошат має певні спадкові вади чи хвороби. Чисельні аборти, мертвонароджені лошата, втрата кобилами здатності до відтворення, порушення каріотипу, тобто нормальної кількості хромосом (моносомія, трисомія, поліплоїдія), несумісності груп крові тощо, завдають значних збитків господарству і галузі загалом. Тому вивчення генетичного впливу на прояв небажаних ознак підвищує можливість селекціонера щодо одержання здорового приплоду. Оскільки генетичні дослідження у конярстві були обмежені, то роль спадковості (домінантної, епістатичної тощо) у прояву багатьох вад і хвороб вивчена недостатньо.

394

Якщо спадкові вади призводять до загибелі коня, то їх звуть летальними ознаками і класифікують так:

справжні летальності – викликають загибель плода до народження; смерть здебільшого настає на ранніх стадіях ембріогенезу і супроводжується адсорбцією плода. Якщо справжня летальність діє відразу після запліднення, то викликає часткову втрату плодючості і здатності до запліднення у кобил. Вона є серйозною причиною зменшення виходу лошат;

затримана летальність – призводить часом до смерті після народження. Спадкові дефекти, наприклад, серця, що обумовлюють його нездатність нормально функціонувати в організмі дорослого коня;

часткова летальність – загибель настає лише під впливом певних умов навколишнього середовища. Гемофілія, наприклад, сприяє загибелі коня лише за умов травмування кровоносних судин;

шкідливі гени – зазвичай не призводять до загибелі тварин, але часто знижують спортивні показники, роботота життєздатність. Гени, що дають вадам тілобудови поштовх для розвитку належать саме до цієї категорії. Наприклад, коні з короткими п’ястками дуже схильні до брокдауну за високих скакових навантажень (Скоцик В.Є., 1999).

Під час обґрунтування підборів племінних коней досить уважно ставляться до передбаченого спорідненого парування. У селекції сільськогосподарських тварин зазвичай покладаються на інбридинг, оскільки з його реалізацією зростає вірогідність спадкової передачі потомкам цінних ознак плідників і маток, які кілька разів повторюватимуться у родоводах пробанда. Проте, як зазначає М.А. Хохлова (2002), кожний селекціонер, який вирішив у підборі застосувати інбридинг, має пам’ятати вислів відомого іполога ХХ ст. Бурхарда фон Еттінгена “...бажання щоб жеребець був часто інбредований на Херода не зробить його ціннішим за Херода, а передача потомкам якостей Херода ніколи не буде такою, яку б передавав сам Херод. Індивідуальна потенція не забезпечується ніяким інбридингом...”.

395

Біологічне й господарське значення різних ступенів інбридингу – тісний, помірний, віддалений – неоднакове. Систематичне застосування інбридингу, особливо близького, призводить до зниження плодючості (іноді до повного безпліддя), загального послаблення конституції, крайньої ніжності з дуже витонченим кістяком, народження виродків. Такі тварини нездатні добре засвоювати корми, тому відстають у розвитку й не можуть виявити високу роботоздатність чи витривалість. З позиції сучасної генетики шкідлива дія близького спорідненого парування пояснюється переходом рецесивних летальних і небажаних нелетальних спадкових задатків у гомозиготний стан, за якого виявляється їх комплексна негативна дія. Це загальне ослаблення конституції та життєдіяльності, наявність недоліків та вад екстер’єру приплоду тощо. Зазначене явище називають інбридингдепресією. Воно свідчить про недостатні обгрунтування та контрольованість підбору.

Інбридинг-депресія неоднаково гостро виявляється у коней різних порід, що зумовлено біологічними особливостями та рівнем їх селекції (наприклад, казахська і чистокровна верхова чи арабська та якутська). Так, в орловських рисаків високого класу жвавості (2 хв. 05 с і краще) ступінь інбридингу не перевершує 1,6 відсотка. Серед російських рисаків того ж класу жвавості (n=801) інбридинг був у родоводах 388 голів, з них у 290 гол.

– до 1,78%, у 36 – від 1,79 до 3,10%, у 41 – від 3,11 до 6,24% і у 21 – від 6,25

до 7,8 відсотка. З переможців змагань на традиційні призи Київського іподрому (n=352) інбридними були 232 коня, у т.ч. 141 гол. – до 1,1%, 40 – до 2,1, 37 – до 4,8 і 14 гол. – більше 4,9 відсотка. Наведені дані В. Скоцика (1998) та С. Осадчого (2000) підтверджують висновки Г. Рождественської про те, що з підвищенням рівня гомозиготності якість рисаків погіршується. Зокрема вона зазначає, що за підвищення коефіцієнта інбридингу на 5...6% за Райтом в орловських рисаків істотно знижується жвавість, оцінка за екстер’єр, плодючість та їх загальний бонітувальний клас. Тому під час складання та обгрунтування підборів у кінних заводах в обов’язковому

396

порядку необхідно контролювати середній коефіцієнт інбридингу у ставці, не перевищуючи його рівень в 1,6…2 відсотки.

Практика свідчить, що кінні заводи, розташовані в більш суворих кліматичних і більш тяжких технологічних умовах, інбридинг застосовують рідко. Так, якщо у Дібрівському кінному заводі коней високого класу одержують з інбридингом 3% і більше, то у Пермському, Шадрінському та Алтайському заводах рисаків такого класу вдається вирощувати у поодиноких випадках (Рождественська Г.А., 1977, 1991).

У конезаводстві частіше інбридинг здійснюють на жеребців, оскільки їх ретельніше випробовують на іподромах і тільки кращих добирають до відтворного складу кінних заводів. З практики вітчизняного конярства відомо багато кобил, які прославилися власними рекордами, іподромним класом чи типом потомства, своєю плодючістю: це російські рисисті Гугенотка і Чанга, орловські Пріданніца і Крутізна, новоолександрівські Кальоная і Літра, чистокровні Заповідь і Гаяна, українські верхові Билінка, Інфра І та ін. Якщо жеребці “тиражують” поголів’я породи, то кобили є її стаміною − основою, базою для якісного поліпшення. Вплив кобил на якість потомства не менший, а більший ніж жеребців. Тому інбридинг на видатних кобил є дуже ефективним. Відомо, наприклад, що всі три родоначальники чистокровної верхової породи – Метчем, Херод та Екліпс – інбредні на кобил. Видатний за роботоздатністю тричі вінчаний Грог ІІ 1946 р.н. мав інбридинг на кобилу Потіш у ступені ІІІ...ІІІ. Імпортований з Англії жеребець Афінс Вуд виграв Сент-Леджер у Донкастері, а на кінних заводах СНД дав цінних заводських маток і жеребців. Він був інбредний на кобил – дочку Гіперіона Аврору і дочку Суінфорда Роуз Ред.

Особливої уваги в наші дні заслуговує видатна орловська кобила Іва, вороної масті, 1994 р.н. Хоч вона і не проходила іподромних випробувань, проте підтвердила свій високий заводський клас якістю власного приплоду. За перші три роки перебування у маточному складі Лозівського кінного заводу Іва дала трьох синів-переможців призу Барса на Київському іподромі:

397

2003 р. – Імператор (2 хв. 02,9 с), сірий, 1999 р.н. (від Пріказа 2.22); 2004 р. – Ібрагім (2 хв. 05,6 с), сірий, 2000 р.н. (від Метопа 2.08); 2005 р. – Імпорт (2 хв.07,6 с), сірий, 2001 р.н. (від Пріказа 2.22).

Немає сумніву, що селекціонери заводу будуть зобов’язані здійснити інбридинг на цю видатну кобилу.

Отже, комплектування кінного заводу кобилами цінного походження, переможницями головних призів, свого заводського типу, з оптимальними ознаками відтворення, поведінки, інтелекту і психіки є запорукою вирощування молодняку високої племінної цінності. Ця вкрай непроста, творча і копітка робота потребує тривалого часу, знань, терпіння і бачення своєї мети. Ці та багато інших фактів повинні привернути увагу спеціалістів до більш ретельного оцінювання можливостей реалізації інбридингу на кобил.

В організації та ефективності селекційної роботи істотне значення має надійність добору жеребців і кобил для подальшого їх використання. Тому пошуки таких критеріїв надійності стали актуальними серед фахівців багатьох країн. Їх вивченню присвячено чимало наукових пошуків, розробок математичних моделей оцінювання племінних тварин та визначення показників, які б поєднували у собі низку ознак, таких, наприклад, як походження, тип, екстер’єр, розвиток, іподромний клас, взаємозв’язок генота фенотипових параметрів, економічні чинники та ін. У країнах Європи таким узагальнювальним показником племінної цінності тварин є селекційний індекс, теоретичні основи якого вперше запропонували Smith (1936), Hanzel and Luch (1942) та Hanzel (1943). Зокрема, Ханзель і Лаш розробили принципові методичні положення щодо конструювання цих індексів. У кінці ХХ ст. вони набули досить значного поширення у молочному і м’ясному скотарстві, вівчарстві і птахівництві країн із розвиненим продуктивним тваринництвом. Слід зазначити, що в цих країнах селекційні індекси сприяли підвищенню ефективності селекційної справи і

398

зростанню продуктивності тварин. Проте перенесення цієї системи у племінне конярство успіхів не мало (Шпрінг А., 2004).

У вітчизняному конезаводстві оцінювання за селекційними індексами знаходиться на стадії початкових розробок. Перші спроби математичного моделювання селекційного індексу потребують подальшого методичного удосконалення, оскільки необхідно враховувати багато індивідуальних даних про кожну тварину та поголів’я господарства, щорічно вносити відомості про результати бонітування та випробування молодняку на іподромах (кількість стартів, перемог і призових місць, загальна сума виграшу і в розрахунку на одну голову випробуваного молодняку), інформацію про взаємозв’язок та особливості успадкування селекційних ознак, економічні критерії. Проведення розрахунків можливе за умови використання сучасних обчислювальних машин. Застосування у конезаводстві СНД селекційні індекси ще не мають (Перн Е.М. та ін., 1991; Рождественська Г.А. та ін., 1991).

Отже, селекціонери-практики і дотепер у своїй роботі добір жеребців і кобил до племінного складу ведуть на традиційних підставах – за результатами комплексного оцінювання (бонітування), а ефективність підбору визначають лише якістю приплоду – його розвитком, типом, екстер’єром, а головне – іподромним класом. Чим раніше буде інформація про якість приплоду жеребця, тим ефективніше його можна використати.

6.6. Перспективи селекції коней

Прогрес жвавості рисаків від початку фіксації їх рекордів супроводжувався не тільки удосконаленням технології вирощування, тренування та випробування молодняку, модернізацією іподромів, бігових качалок, упряжі, поліпшенням якості годівлі коней взагалі і молодняку зокрема, а й успіхами в їх селекції. Вони полягали у тому, що в кожному наступному поколінні до відтворного складу залучали, перш за все, жеребців все кращого класу жвавості. Це призвело до того, що генофонд рисистих порід збагачувався ознаками високої жвавості, які у належних умовах

399

вирощування і випробування реалізовувалися у кращих показниках їх роботоздатності.

Так, до 1940 року значна частина американських рисистих жеребців мала рекорд жвавості у межах 2хв. 04 с...2 хв. 07 с. У 1994 р. 316 плідників цієї ж породи, перевірених за якістю потомків, мали середню жвавість 1 хв. 59,8 с, серед яких 51,5% були жвавіші двох хвилин. Поміж випробуваного їх молодняку (n=9123) 66,4 були в класі 2 хв. 05 с, в тому числі 20,1% − кращі 2 хв.00 с (Калашніков В., 1996). Подібна за тенденцією ситуація була характерною і для вітчизняних рисаків: у штаті плідників кінних заводів до війни і до 1963 р. переважали жеребці з рекордом менше 2 хв. 10 с. У 2002 р. середня жвавість орловських жеребців – представників найбільш поширених у породі ліній становила: Піона − 2 хв. 06,8 с; Пілота − 2 хв. 07,9 с; Болтіка −

2 хв. 05,9 с; Проліва − 2 хв. 07,9 с. Того ж року в кінних заводах СНД використовувалося 72 жеребці, серед яких до класу 2 хв. 05 с відносилося 17 гол. або 23,6 відсотка. Якщо до 1963 р. серед плідників російської рисистої породи був лише один “безхвилинний” Жест 1 хв. 59,6 с, гн., 1947 р.н., то в кінці ХХ ст. в кінзаводах СНД їх було десятки, щоправда, вони являли собою помісі різної кровності від поглинання стандартбредними жеребцями.

За період існування рисистих порід їх рекорди на мінімальну офіційну дистанцію зросли так: в орловських рисаків – на 28,2 с за 106 років, американських іноходців – на 42,9 с за 149 р., і стандартбредних рисаків – на 68 с за 188 р. (табл. 6.8, 6.9). На підставі викладеного матеріалу, деяких розрахунків і припущень у наступні 25-30 років жвавість орловських рисаків зросте до 1 хв. 54 с...1 хв. 55 с, а призових (російських) до 1 хв. 52 с...1 хв. 53 с на півтори версти (1600 м), американських рисаків до 1 хв. 46 с...1 хв. 47 с, а іноходців до 1 хв. 41 с...1 хв. 42 с на 1609 м (сухопутна миля). Серед сучасних лідерів бігового іподромного спорту є американський і французький рисаки: перший з них відрізняється високою жвавістю на коротких дистанціях та скороспілістю, а другий – жвавістю та витривалістю

400

на довгих дистанціях. Тому об’єднання переваг цих двох провідних порід буде запорукою прогресу їх жвавості у близькому майбутньому.

Сьогодні фахівці країн-імпортерів знають переваги обох порідфаворитів, тому створюють призових рисаків “свого зразка” схрещуванням французьких та американських рисаків у різних варіантах підборів, які досить часто виграють великі міжнародні призи. Так, у 1988 р. норвезький жеребець Шугаркейн Гановер в одному заїзді переміг світових зірок рисистого спорту Мак Лобелла й Уразі, а італійський Варенн вдруге виграв приз Америки, вартість якого у 2002 р. сягала 800 тис. євро. У його родоводі 25% крові французької і 75% стандартбредної порід, три кобили без рекордів (не випробовувалися на іподромах) й інбридинг ІІІ...ІІІ на видатного за якістю потомків жеребця Спіді Крауна та ІV...ІV, ІV – на Старс Прайда 1 хв. 57,2 с. Це вказує на ефективність використання інбридингу для отримання видатних плідників (табл.6.10), проте вже у 2004 р. рекорд Варенна перевершив французький жеребець Джет де Беллот – 1 хв. 10,7 с і шведський Гідд Палема – 1 хв. 52,6 с на 1609 м або 1 хв. 10 с на 1000 м. Недарма ще в 60-ті роки минулого століття американський кіннозаводчик і селекціонер Джім Гаррісон писав: “Дивлячись у майбутнє, я переконаний, що з плином часу кров американських і французьких рисаків змішається і тоді з’явиться рисак, який здивує світ...”.