- •15. Ocнoвнi види дiяльностi людини. Види діяльності людини
- •16. Поняття про спiлкування та його види.
- •L7. Спiлкувення як обмiн iнформацiєю. Невербальна I вербальна комунікації.
- •18. Мовлення як процес спiлкування за допомогою мови.
- •19. Спiлкчвання як мiжособова взасмодiя, оcнoвнi засоби впливу в цроцесi спiлкування.
- •20. Спiлкування як розумiння людьми один одного. Психологiчнi механiзми сприймання людиною людини.
- •21. Поняття особистості в психології.
- •22. Структура особистості.
- •23. Спрямованість особистості.
- •24. Самосвідомість особистості.
- •25. Самооцінка і рівень домагань.
- •26. Психологічний захист особистості .
- •27. Формування особистості.
- •28. Поняття пpo увагу. Види I форми уваги.
- •29. Структура уваги.
- •30. Поняття про відчуття
- •31. Класифікація та види відчуттів.
- •32. Поняття про сприймання, їх характерні особливості.
- •33. Класифікація та види сприймання.
- •34. Поняття про пам'ять. Види пам’яті.
- •35. Запам’ятовування та його види. Умови ефективності запам’ятовування.
- •36. Відтворення і його види.
- •37. Забування і збереження. Боротьба із забуванням.
- •38. Індивідуальні особливості в процесах пам’яті. Типи пам’яті.
- •39. Поняття про мислення.
- •40. Процес розуміння. Розумові дії та мислитель ні операції.
- •41. Мислення в процесі розв’язування задач.
- •42. Види мислення.
- •43. Індивідуальні особливості мислення
- •44. Поняття уяви. Види уяви.
- •45. Процес створення образів уяви .
- •46. Поняття про почуття та їх роль у практичній та пізнавальній діяльності.
- •47. Форми переживання почуттів.
- •48. Основні емоціональні стани та їх зовнішній вираз.
- •49. Вищі почуття та їх види.
- •50. Поняття про волю.
- •51. Вольовий процес і його структура.
- •52. Вольові якості особистості.
- •53. Виховання та самовиховання волі.
- •54. Поняття про темперамент.
- •55. Основні психічні властивості що характеризують темперамент.
- •56. Психологічні властивості темпераменту.
- •57. Понятгя про характер та його структуру
- •58.Акцентуацiя рис характеру.
- •59. Природні і соціальні передумови характеру
- •60. Формування характеру.
- •61. Поняття про здібності. Структура і види здібностей
- •62. Природнi передумови здiбностей.
- •63. Формування здiбностей. Piвнi розвитку здiбностей.
- •64. Предмет, завдання та структура вікової психології
- •65. Методи дослiдження вiкoвoї I педагогiчної психології.
- •66. Зв’язок вікової та педагогічної психології з іншими науками
- •67. Фактори психічного розвитку.
- •68. Рушійні сили психічного розвитку психології
- •69. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку
- •70. Закономірності психічного розвитку. Явище акселерацiї. Iфантилiзм.
58.Акцентуацiя рис характеру.
Акцентуація -значне посилення і крайня вираженість окремих рис характеру або їх поєднань. Проявляється у виборчому відношенні особистості до психологічних впливів певного роду, низької стійкості до них, при достатній або навіть підвищеній стійкості до інших видів впливів. Різні комбінації надмірно посилених рис дають різні типи акцентуацій. Акцентуації характеру представляють крайні варіанти норми, які межують з психопатіями, тобто акцентуйовані характери розташовані між нормальними і патологічними характерами. Виділяються такі основні типи акцентуацій характерів:
1) циклоїдний - чергування фаз хорошого і поганого настрою;
2) гіпертімний - постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність з жагою діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця;
3) лабільний - різка зміна настрою в залежності від ситуації;
4) астенічний - швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій;
5) Сентизивні - підвищена вразливість, боязкість;
6) психастенический - висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, постійних сумнівів і рассуждательству;
7) шизоїдний - відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність;
8) Епілептоїдний - схильність до злобно-тужливого настроєм з накапливающейся агресією, що виявляється у вигляді нападів люті і гніву, конфліктність;
9) застревающий (паранойяльний) - підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, прагнення до домінування, неприємно думки інших;
10) демонстративний (істероїдний) - виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, для залучення до себе уваги, що характеризується авантюристично, марнославством;
11) дістімний - переважання зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних сторонах життя;
12) нестійкий - постійний пошук нових вражень, вміння легко встановлювати контакти, що носять, однак, поверхневий характер;
13) конформний - надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, недолік критичності та ініціативності, схильність до консерватизму.
На відміну від "чистих" типів, значно частіше зустрічаються змішані форми акцентуації характеру.
59. Природні і соціальні передумови характеру
Виникнення властивостей характеру, його природа, можливість або неможливість його зміни є предметом давніх дискусій психологів і нерідко мотивом для категоричних думок, властивих побутовій свідомості.
Соціальної зрілості індивід досягає, володіючи системою рис характеру, що склалися. Цей процес протікає непримітно, і людині здається, що такою, як зараз, вона була завжди. Так виникає думка, що риси людського характеру дані їй від природи, є природженими. Твердження це є вельми поширеним: «він від природи боягуз і негідник», або «схильність до брехні - його природжена властивість», або навіть «спадковість у нього така - в дядька пішов».
Людина народжується з різними особливостями функціонування головного мозку, ендокринної системи. Ці особливості не психологічні, а фізіологічні, але вони виступають як перші причини того, що одні і ті ж впливи на дітей можуть викликати різний психологічний ефект. Вони визначають умови, в яких буде розвиватися психіка особистості.
До холериків відносять енергійних, запальних, «пристрасних» людей. Меланхоліками називаються боязкі, нерішучі, сумні; флегматиками - повільні, спокійні, холодні, «розсудливі». До сангвиників прираховують гарячих, жвавих, веселих, живих людей.
Спілкування створює передумови і для самостійної роботи людини над своїм характером. У процесі спілкування, впливаючи на людей і зазнаючи впливу з їх сторони, людина пізнає інших і випробовує на практиці значення різних характерологічних рис. Це пізнання інших людей призводить до самопізнання, практичній оцінці характерологічних властивостей інших людей, яка регулюється моральними представленнями, до самооцінки і самокритиці. А самопізнання, порівняльна самооцінка і самокритика служать передумовою і стимулом для свідомої роботи людини над своїм характером.