31. Характерні особливості сприймань.

Предметність сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу, чергу, орієнтується в них за їхніми функціями. Предметність сприймання розвивається в процесі життєдіяльності людини.

Цілісність сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Навіть якщо предмет не поданий для сприймання повністю, його перцептивний образ "добудовується" до завершеної форми на основі сприйнятих елементів. Наприклад, в слові сприймання.

Константність - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Вибірковість сприймання полягає у виділенні одних об'єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при сприйманні називають об'єктом сприймання, а решту - тлом. Інакше кажучи, у сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось - другорядним .

З вибірковістю сприймання тісно пов'язана ще одна властивість: апперцепція.

Аперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.

Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему. Отже, вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням. Наприклад, вказівка на те, що на малюнку зображено собаку, відразу ж формує певний образ сприймання (Рис 2.2.13).

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим їх цілеспрямоване використання, практична діяльність з ними.

Узагальненість сприймання - це відображення

Аперцепція може бути стійкою (під впливом професії, життєвого досвіду) і тимчасовою (в результаті змінених умов і установок) одиничного випадку як особливого виду загального. Ступінь узагальнення залежить від рівня і обсягу наявних у людини знань.

Осмисленість та узагальненість добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

32. Сприймання як дія. Спостереження і спостережливість.

Сприймання – своєрідна дія, направлена на дослідження об’єкта, який сприймається, створення його копії, його подібного. Суттєвим компонентом сприймання є моторні процеси. До них відносяться рухи руки, яка торкається до предмета, рухи очей, які просліджують контур предмета, рухи гортані, яка створює звуки.

Велику роль відіграють моторні компоненти в акті дотику.

В роботі рук і очей є багато спільного. Око, як і рука послідовно обдивляється, «прощупує» контури малюнка і предмета. Рука «навчає» око своїм прийомам прощупування, «навчає» око своїм прийомам прощупування, «навчає» своєрідній стратегії і тактиці цього ощупування.

Аналіз функцій рухів руки і ока показав, що вони поділяються на 2 великих класи. В перший входять рухи пошукові, установчі і коректуючи. За їх допомогою здійснюється пошук зданого об’єкту сприймання, установка ока (чи руки) в «позицію» коректировка цієї позиції.

В другий клас входять рухи, які беруть участь у побудові образу, в вимірюванні просторових характеристик об’єкту, в пізнанні знайомих об’єктів. Це клас власне гностичних рухів, перцептивної діяльності.

Сприймання – це система перцептивної діяльності і оволодіння ними вимагає спеціального навчання і практики.

Важлива форма сприймання – спостереження передбачене планомірне сприймання предметів чи явищ оточуючого світу. В спостереженні сприймання виступає як мас остійна діяльність. Потрібно навчатись користуватись органами чуттів, навчитись бачити, чути і т.д. Ми часто не розрізняємо окремі звуки іноземної мови, не чуємо фальші у виконанні музичного твору. Спостереженню можна і потрібно вчитись. Успіх спостереження в значній мірі визначається чіткою постановкою задачі. Для успішного проведення спостереження велике значення має попередня підготовка до нього, колишній досвід, знання спостерігача. Чим більший досвід, тим більше у нього знання, тим багатше його сприймання. Щоб забезпечити успішне сприймання нового навчального матеріалу, вчитель повинен підготувати учнів, активізувати їх колишній досвід і допомогти пов’язати його з новим матеріалом, направити сприймання учнів, ставлячи перед ними нові завдання. Тій же меті – організації спостереження учнів і забезпеченню більш ефективного засвоєння нових знань слугує і розроблений в педагогіці принцип наглядності навчання, який досягається використанням спеціальних засобів в поєднанні їх з досвідом вчителя.

Спостереження і спостережливість

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання

Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

Спостережливість - це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ

Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).

Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

Основні типи сприймання

1) аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);

2) синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);

3) аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);

4) емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.

У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ