LEKTsIYa_8
.doc5) повнотериторіальна мова, коли мова стає державною, наприклад, грецька мова в сучасній Греції; 6) повнотериторіальна і позатериторіальна мононаціональна мова (в одній функції поширена поза власною територією, наприклад, італійська як світова мова вокалістів); 7) повнотериторіальна і позатериторіальна поліфункційна мононаціональна мова, наприклад, російська мова; 8) повнотериторіальна і позатериторіальна поліфункційна полінаціональна мова, поширена в кількох державах, наприклад, англійська з п'ятьма національними варіантами - британським, американським, канадським, австралійським, новозеландським; 9) повнотериторіальна поліфункційна поліетнічна мова, тобто мова, що, поширившись на започатковану етнічну територію, повністю витіснила попередні етнічні мови і після певного часу, розпавшись на кілька мов, відмирає, наприклад, латинська як прароманська.
Різноманітність мов світу Живі і мертві мови. Проблеми дидактичної класифікацій. На земній кулі нараховується від 2500 до 5000 живих і мертвих мов. Неможливість точно визначити їх кількість пояснюється не тільки тим, що не всі ще мови відомі й вивчені, а й тим. що ще не вироблено чітких критеріїв у розмежуванні мов і діалектів. Щодо останнього наведемо приклад. Серед західнослов'янських мов одні вчені-славісти поряд з польською, чеською, словацькою, лужицькою називають мову кашубську, тимчасом як інші кваліфікують її як діалект польської мови.
Труднощі відчуваються також і у встановленні мертвих мов. Обліку піддаються ті з них, які дійшли до нас у писемних пам'ятках. Про окремі неписемні мови вчені дізнаються лише з свідчень, написаних носіями інших мов. Що робити з ними: визнавати за окремі мови чи вилучати їх з переліку мов? І це питання стоїть на перешкоді точного визначення кількості мов.
Згадка про мертві мови потребує пояснення того, які критерії кладуться в розрізнення живих і мертвих мов. Вони такі.
Живими визнаються ті мови, які (1) мають носія у вигляді племені, народності, нації, (2) вживаються в усіх сферах людської діяльності і (3) розвиваються разом із змінами в житті суспільства. На відміну від них мертві мови - це ті, що (1) втратили свого носія (латиною розмовляли римляни-мешканці Римської імперії, яка розпалась: на місці її провінцій з'явились інші держави й інші мови, а римляни розчинилися в переможених народах: латинська мова, проте, не втратилась, вона дійшла до нас у писемних пам'ятках, але як мертва, бо не має живого носія); (2) не використовуються в усіх сферах застосування мови (та ж латинська мова після розпаду Римської імперії тривалий час використовувалась у країнах Західної Європи як мова церкви, науки, освіти, юриспруденції, але не була розмовною мовою німців, французів, іспанців, - значить не обіймала всіх сфер життя народів, які використовували її з певною мстою): (3) не розвиваються, тобто не зазнають змін ні в звуковому чи словниковому складі, ні в морфологічній чи синтаксичній системах (латина).
Переважна більшість живих мов має незначну суспільну базу: від сотень тисяч до тисячі і навіть кількох сотень мовців, а то й менше. Лише приблизно за 200 мовами стоять мовні колективи, що налічують не менш як 1 млн. осіб, близько 20 з них мають від 50 і більше мільйонів мовців. Найпоширеніші з них - китайська, англійська, гінді, урду. іспанська, російська, арабська, португальська, японська, німецька, французька, італійська, корейська.
Кожна з мов (живих і мертвих) .характеризується звуковими ознаками, властивим лише їй словниковим складом, притаманною тільки цій мові граматичною будовою. Проте вони мають немало спільних ознак у суспільному функціонуванні, у будові, у походженні, що дає змогу відповідно класифікувати мови і цим самим полегшити їх вивчення.