5. Релігія давніх германців.

Рання християнізація західних і південних германських племен створює значні труднощі у вивченні дохристиянських вірувань і звичаїв давніх германців. Значно пізніше були християнізовані північно-германські племена (скандинави). Особливо цінним джерелом для вивчення давньогерманських вірувань є скандинавська міфологія, яка найдовше збереглася в Ісландії (до ХІІІ ст.). Наприклад, поетична книга “Старша Едда” – збірник міфів та героїчного епосу (ісландський рукопис ІІ пол. ХІІІ ст.), а також “Молодша Едда” – прозовий твір, фактично – підручник поетичного мистецтва (ХІІІ ст.), складений ісландцем Сноррі Стурлусоном. Він містить огляд ісландської міфології та пояснення до неї, а також взірці ранніх поезій.

Тільки вірування скандинавських племен відомі нам як цілісна міфологічна система, яка дає уявлення не лише про пантеон богів, але й “картину світу”, його виникнення і т. п. Але фіксується вона, як ми бачили, джерелами пізнішого часу.

Цілий ряд відомостей про вірування західних і південних германців містять твори античних і візантійських авторів. Найбільше інформації подає Тацит в своїй “Германії”. Окремі уривчасті дані знаходимо у істориків Йордана та Прокопія Кесарійського (VI ст.), які писали про готів, у франкських хроніках Григорія Турського (VI ст.), в “Історії лангобардів” Павла Діакона (VIII ст.) та деяких інших. Всі ці відомості, а також враховуючи дослідження скандинавських міфів дають нам можливість реконструювати пантеон давніх германців. Він розвинувся на спільній арійській основі (разом зі слов’янами, романськими народами, латвійцями і литовцями, давніми греками та ін.).

Французький дослідник Ж. Дюмезіль: для вірувань всіх індоєвропейських народів характерна трифункціональна система міфологій: всі боги діляться за виконуваними функціями, з яких головним і обов’язковим для всіх міфологій є три: 1) мудрість і духовна влада; 2) військова сила; 3) багатство і родючість (по рос. плодородие).

І функцію спочатку виконував бог Тіу (Тівас=Зевс), ІІ – Донар (Тор) – типовий бог-громовик; ІІІ – богиня Нертус – богиня рослинності, родючості, можливо і землі.

Бог Водан (у сканд. – Одін ) спочатку був демоном, богом-шаманом і богом воїнських союзів. Пізніше він стає головним верховним богом. Це очевидно, пов’язано з підвищенням ролі війни в житті германців, а також з появою уявлення про те, що царство мертвих воїнів, які полягли смертю хоробрих, знаходиться на небі. Так Водан стає “небесним” богом, головою духовної влади. Він живе на небі в срібному палаці. В різних міфах він виступає в ролі “Всеотця”, “Високого”, “Страшного”, “Воїна” і т. д. і т. п., - Керівника небесного (загробного) полювання загиблих воїнів і т. п.

Водану приносилися людські жертви (через повішення на дереві або протикали списом). За міфами сам Водан таким же чином (списом) сам себе приніс у жертву. Перед початком бою був звичай кинути спис над ворожим військом – він приносився у жертву Водану. (Тацит називає Водана, Тіу, Донара – відповідно Меркурієм, Марсом, Геркулесом, але вказівки на присвячені їм дні тижня та деякі інші моменти (обряди) дають нам можливість ідентифікувати з германськими і скандинавськими відповідниками).

Перша людина Манн була народжена богом Туїсто (двоїста, двостатева істота). (Тацит ототожнює його в римлян з Кастором і Поллуксом). Від Манна походять родоначальники 3-х племінних груп германців – істевони, гермінони, інгевони (Тацит, гл. ІІ). Тут – ідея спільності походження германців. Племінні групи були водночас і культовими групами, тобто споріднені племена [що походять від одного кореня] сповідували одних і тих же спільних богів.

Германці не виготовляли зображень своїх богів у людському вигляді, зважаючи на їхню “велич”, не будували храмів. Ритуали і жертвоприношення здійснювалися ними у спеціальних місцях – на вершинах гір та у священних гаях [рощах – російською мовою]. Але в них були зображення символічні – священних тварин, священні предмети (спис та ін.), які несли перед військом.

Жерці займали особливо почесне становище в суспільстві, користувалися величезним авторитетом і навіть владою. Жерці часто виконували судові функції, призначали винним покарання, які безапеляційно виконувалися, аж до смертної кари (включно). Жерці були єдиною категорією германського нобілітету (еліти), якій навіть у мирний час беззаперечно підпорядковувалися всі вільні германці.

У великій пошані в германців були також різні віщуни і віщунки, гадалки. Гаданням і пророцтвам вони дуже вірили і могли відкласти похід, або відмінити інше якесь своє рішення, якщо гаданням передбачалася невдача.

Великого значення надавали германці культу родючості і магічним ритуалам, пов’язаним з землею. [Наприклад, при зайнятті нової земельної ділянки господар розпалював на її межах вогнище і обходив ділянку довкола з палаючим смолоскипом (факелом)]. Ці та інші ритуали теж свідчать про помітну роль землеробства у їх господарському житті.

Загалом, цікавий аналіз вірувань – кн.: Дяконов И. М. “Архаические мифы Востока и Запада”. – М: Наука, 1990. – 246 с. [порівняльний аналіз міфології, проведені паралелі й аналогії між божествами різних народів – багато спільних рис і т. п. – фактично, одні й ті самі боги в різних народів виступають під різними іменами, які властивості і функції їм приписуються і т. д.].

Про міфологію давніх германців можна систематизовано судити лише за скандинавськими міфами. Просторова модель світу мала дві проекції – горизонтальну і вертикальну. Центром землі був для них Мідгард – земля, населена людьми. По окраїнах – пустельних, кам’янистих і холодних – Утгард, населений велетнями (йотунами), далі – земля, оточена океаном, де живе чудовисько Йормунганд (змій). Особливо демонізованою була Північ, там же – і країна мертвих. По чотирьох сторонах світу (Аустрі, Вестрі, Норді, Судрі) знаходяться чотири карлики – цверги, які підтримують небо по кутах.

В основі вертикальної проекції – світове дерево – ясень, який зв’язує Мідгард (з людьми) з небом, де живуть боги (в “Асгарді”) і де знаходиться рай (для загиблих воїнів) – вальхалла. Прості смертні відправляються у підземні царства (до коріння світового дерева; там також живуть богині долі – норни).