4. Суспільний лад давніх германців

Необхідно відзначити, що структура суспільного ладу стародавніх германців залишається до кінця не з’ясованою. Питання про характер общини залишається дискусійним. В сучасній західній історіографії є всі точки зору аж до крайностей – від повного заперечення існування общини в давніх германців, з одного боку, і з другого – [інша крайність] – до повного ототожнення сьогочасної общини з пізнішою общиною – маркою.

За даними Цезаря, земля в германців була неподіленою і її обробіток вівся всім родом спільно, потім порівну ділилися й результати праці.

Цезар не згадував про наявність в германців якихось класів чи соціальних прошарків. Не згадував і про рабство, хоча могли бути раби з військовополонених.

Зародження нерівності проявляється в появі вождів та “посадових осіб”, згадує також такі категорії осіб як “старшини”, й “могутні люди”. Однак жодної майнової різниці між ними та рядовими членами роду не було (як твердить Цезар). Дружини набиралися вождями тимчасові, на час війни. Так вважала більшість вітчизняних вчених. Однак останнім часом висловлюється сумнів: чи було взагалі уявлення про власність? І чи була потреба в індивідуальній чи колективній власності? Адже свобідних земель довкола було дуже багато, і будь-яка сім’я могла розчистити і “підняти” нову ділянку. Інша справа – випас худоби – вимагає площ і узгодження між членами общини.

Германці, описані Цезарем, являють собою роздрібнені племена, в яких в мирний час немає жодної постійної влади, окрім родових старійшин. Їх головною функцією був суд. Всі найважливіші справи вирішують народні збори. І лише на час війни обирається військовий вождь, який мав право карати смертю. Часом племена об’єднувалися у великі союзи – це робилося у військових цілях. До кінця І ст. н. е. відомо, принаймні, 5 таких союзів [Неусихін “Проблемы европейского феодализма”, с. 222].

В часи Тацита германці не обробляють землі спільно. Селище германців складається із споріднених сімей. [Очевидно, це були “домашні общини” – великі сім’ї, що охоплювали 3 покоління і могли складатися з декількох десятків членів]. Земля розподілялася між цими сім’ями не порівну, а “за достоїнством ”.

Решта необробленої землі залишалася у спільному користуванні.

[Гуревич:] Очевидно, все ж таки, що давньогерманська община, яка складалася із споріднених між собою великих сімей, не була колективним власником землі. Не було ні регулярних зрівняльних переділів, ні примусових сівозмін тощо. Община складалася з господарств, які самостійно обробляли ділянки, що знаходилися у спадковому володінні (великих сімей).

Цікаво також, що в германців часів Тацита була сувора моногамія, стійкі уявлення про подружню вірність. Декількох дружин мали інколи тільки вожді, які мусили підтримувати династичні зв’язки.

Почала виділятися родова знать (більше землі, худоби, здобичі). З’являються і раби (військовополонені або ті, що програли в кості). Рабів сажали на землю і в них було своє господарство. Рабів було мало. Дистанції між ними і господарем не було. Їхні діти, яки пише Тацит, росли разом, в одному бруді.

Поступово родова знать набирає собі дружини, які тепер вже стають постійними. Дружинники були зв’язані обіцянкою вірності своєму вождю, а зрада вважалася найбільшим з усіх злочинів. Вийти живим з бою, в якому загинув вождь вважалося ганьбою на все життя. Дружинники жили при своєму вожді, одержували від нього зброю, частину здобичі, харчування. Утримання такої дружини вимагало постійних військових експедицій, що, в свою чергу, сприяло зростанню військової активності, агресивності германців. Виникають групи людей, що живуть війною і грабунками. [Це ще не соціальні прошарки, не стани і не класи – бо всі залишаються рівними, і кожен вільний член общини є одночасно і землеробом, і воїном, і ремісником, і торговцем].

Як і раніше, найважливіші питання вирішуються загальними зборами вільних повнолітніх мужчин, які приходять озброєними. Але тепер таким зборам передують наради знаті (старійшин). Тільки вони виступають на зборах, а всі рядові общинники лише голосують за чи проти (за – дзвоном зброї, проти – вигуками, криком). Дрібніші питання знать вирішує вже самостійно. Суд здійснюється виборними старійшинами, нерідко за участі тих же загальних зборів.

З’являється ще одне нове явище. В багатьох племенах обираються постійні вожді, які керують не тільки під час війни, але й в мирний час. Обираються із знатних родів, інколи виникають цілі династії, коли вожді обираються тієї ж самої сім’ї. Однаковий характер вождівських поховань на всій території германців (династії). Пізніше, у наступні століття, у германців цих вождів називали конунгами (слов’янське “князь”). Слова “конунг” і “князь” походять від одного індоєвропейського кореня, що означає “рід”, отже, це знатні роди. Античні письмові джерела використовують різні латинські терміни, які не відповідають дійсності стосунків у германців (rex, dux, magistratus, princeps). Ці конунги не мали права збирати жодних податків з власного народу, а їх влада була обмежена радою знаті та загальними зборами, які й далі вважалися найвищим органом. Щоправда, існував звичай “доборовільних” натуральних подарунків конунгові. Вимагати їх формально вони не мали права.

В цілому лад стародавніх германців у цей час був додержавним, перехідним між первіснообщинним ладом і державою. У вітчизняній історіографії традиційно, вслід за Енгельсом, цю стадію розкладу первісного суспільства прийнято називати “військовою демократією”.

Не викликає сумнівів феодальна спрямованість еволюції суспільного ладу германців, помітна вже в цей час. Деякі вчені (Данненбауер, Міттайс, Босл) твердять про “панування знаті” в германському суспільстві. Інші висловлюють більш вірогідну точку зору про “провідну роль” знаті, підкреслюючи добровільний, а не примусовий характер зв’язків між нобілітетом і рештою рядовими, свобідними людьми (Венскус, Льойбе, Гуревич та ін.)

Процес майнової та соціальної диференціації підтверджується й даними археології: будинки у селищах починають відрізнятися за розмірами, а захоронення – за багатством супровідних речей.

А вже у ІІ – ІІІ ст. у германських селищах з’являються дуже великі за розмірами будинки без приміщень для худоби. Поруч з ними – дрібніші будинки (залежних людей). А в цілому, ці групи будівель відокремлені огорожею від решти будівель. З’являються і багаті захоронення, але без зброї – тобто не військовий вождь, але просто багатші, заможніші люди.

Все це свідчить про поступову еволюцію германського суспільства в напрямку феодалізму [мова не йде ще про безпосередньо зародження феодалізму!].