Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

5.1.1. Північна зона

Північна зона охоплює Волинь. Правобережне та Лівобережне Полісся, Північ Галичини (сучасні — Волинська. Рівненська. Ж и ­ томирська, Чернігівська область. Північ Київщини, Сумщини, Львівщини та Тернопільщини). За даними соматології в цих регіонах України поширено кілька морфологічних варіантів, а са­ ме: волинський, поліський, валдайський, або деснянський та ільменсько-дніпровський [Дяченко, 1965].

Волинський варіант представлений серед людності Волинської області. Півдня Рівненщини, Півночі Львівщини та Тернопільщи­ ни, якій властиве наймасивніше в масштабі України надбрів’я (середній бал — 1,58), значний нахил чола (середній бал — 2,42), низьке і широке обличчя (показник становить 86,8), відносно слабко профільоване у горизонтальній площині, чітко окресле-

1л 5.2. Географічний розподіл морфологічної висоти обличчя (мм) серед української людності (за В.Д.Дяченком, 1965):

1— до 123,0: 2 — 123,1 — 123,9: 3— 124. 0 — 124,9: 4— 125.0— 125.9: 5 — 126,0і вище

103

Таблиця 5.1

Основні соматологічні ознаки українців північної зони (чоловіки) (за В.Дяченком, 1965)

104

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

Іл. 5.3. Українці Пра­ вобережного Полісся та Волині (узагаль­ нені портрети)

ний ніс з високим переніссям. Переважають середній зріст — 168,2 см, середня пігментація волосся та очей, середній розвиток третинного волосяного покриву, слабко розвинута складка верх­ ньої повіки.

Поліський варіант охоплює Північ Житомирщини та Рівнен­ щини. Характерними рисами зовнішності поліщуків є середній зріст ( 167,5— 168 см), яскраво виражена брахікефалія (головний показник 84), найнижче в Україні (морфологічна висота — 122,5 мм) і водночас широке (діаметр вилиць — 143,1 мм) обличчя з до­ волі масивним надбрів’ям, досить темне забарвлення очей і відносно світле — волосся. Крім того, їм властивий середній і слаб­ кий розвиток третинного волосяного покриву. Як і повсюдно в Ук­ раїні, переважає пряма спинка носа.

За більшістю ознак правобережні поліщуки близькі до носіїв волинського варіанта. Щоправда, волинянам властива дещо ма­ сивніша будова обличчя та чіткіше окреслений ніс. Зауважмо, що у людності Волині і Правобережного Полісся не спостерігається ніякої монголоїдної домішки. Можливо, вона є у жителів с.Ювківці поблизу м.Острога, де мешкають давно асимільовані нащадки кримських татар (Наулко, 1975, с. 50]. Однак там антро­ пологічні обстеження не проводились.

Результати соматологічних досліджень вказують на те. що на Волині та Правобережному Поліссі збереглися архаїчні протоєвропейські риси, які, заданими палеоантропології, були влас­ тиві дуже давній — мезолітичній та неолітичній — людності Ук­ раїни [Кондукторова, 1973; ГЬхман. 1966]. Одним із перших на це звернув увагу Ф.Вовк, зауваживши, що в північній смузі України «...заховалось старовинне населення країни» [Вовк, 1989, с. 16].

105

Сергій Сегеда

Іл. 5.4. Географічний розподіл діаметра вилиць (у мм) серед української людності (за В.Д.Дяченком, 1965)

і— до 140.9:2— 141.0— 141,9:3— 142.0— 142.9:4— 143.0і вище

Зним погоджувався В.Дяченко, який, відзначивши серед волинян і правобережних поліщуків відносну масивність, переважання широкого і низького обличчя, зауважив: «Мимоволі впадає в очі натяк на якесь збереження кроманьйоїдних ознак у сучасного ук­ раїнського населення Волині, а також Правобережного Полісся»

[Дяченко, 1965, с.73].

Деснянський варіант охоплює північні райони Чернігівщини та Київщини. Він характеризується невисоким зростом (166,5— 167 см), брахікефалією (головний показник 83,5), середніми розміра­ ми голови та обличчя і досить світлим забарвленням волосся (ли­ ше 35— 40% темноволосих) і очей (половина яснооких і лише 3% темнооких). Цікаво, що ці риси на підставі суто візуальних спосте­ режень відзначив ще відомий дослідник середини XIX ст., француз за походженням Д.П.де ля Ф ліз в рукописній праці «Етнографічні описи селян Київської губернії...» (1854) «Мешканці Київської гу­ бернії. — писав він, — ... мають такі риси: обличчя овальне, білого кольору,... кістки вилиць мало випуклі... ІЬлова зазвичай має нор­

106

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

мальні пропорції ...Волосся яку чоловіків, так і у жінок частіше ру­ сяве, аніж чорне або світле, очі переважно не чорні, а блакитні й сірі. У чоловіків брови й борода переважно густі... Зріст високий, особливо у жителів південної частини губернії... Але селяни, які проживають на північ від Києва, в Радомишльському повіті, зага­ лом менші на зріст, не такі міцні, волосся в них здебільшого світле,

аочі блакитні.» (Де ля Фліз, 1996. с. 152].

Ще світлішою пігментацією , ніж носії даного варіанта, відзначається корінна лю дність Ріпкинського району Чернігівщини, де, за В.Д.Дяченком, простеж уються риси ільменсько-дніпровського типу. Це — найбільш світлоока (55— 60% світлих відтінків забарвлення) і світловолоса територіаль­ на група українського народу, яка ще в XIX ст. була відома під назвою «будаки» [Дебец, 1941]. Крім того, за даними учасника Української антропологічної експедиції О.П.Романенка, який проводив обстеження в Ріпкинському районі, тут зосереджений найвищий в Україні відсоток довгоголових (пересічний голо­ вний показник — 79— 80). Сучасні нащадки «будаків» характе­ ризуються також середнім зростом, доволі прямим лобом зі слабко розвинутим надбрів’ям, середньою морфологічною висо­ тою обличчя (125 мм) і невисоким діаметром вилиць (139— 140 мм) (Дяченко, 1965, с.74]. Аналізуючи антропологічні особли­ вості українців Ріпкинщини, В.Д.Дяченко наголосив на тому, що «світлопігментований палеоєвропейський компонент тут беззаперечний», вказавши, що подібні риси зовнішності «... ха­ рактерні для північних і північно-східних поляків, північних білорусів, новгородців — північновеликорусів, мордви-ерзі, західних комі та ряду груп естонців». Він також звернув увагу на співзвучність етнонімів «будаки» та «будіни» [Дьяченко, 1994, с. 184], які, за словами Геродота, «живуть в країні, що вся заросла різними деревами» [ІЬродот, 1993, с. 185]. Можливо, між ними дійсно існує певний зв’язок, оскільки в іншому місці четвертої книги Геродотових «Історій» йдеться про те, що будіни — «... ве­ лике й численне плем’я і всі вони мають зовсім блакитні очі і ру­

де волосся» [ГЬродот, 1993, с. 202— 205].

Попри певні відмінності, які стосуються пігментації, будови об­ личчя й форми голови, українці північної смуги за своїми соматологічними характеристиками загалом тяжіють до білорусів, західних росіян, що мешкають у верхів’ях Західної Двіни, Дніпра та Волги, східних литовців, східних латишів та південних ес­ тонців — носіїв так званого «валдайсько-верхньодніпровського»

107

Сергій Сегеда

територіального антропологічного комплексу, в основі якого ле ­ жить давній балтський. а частково — й фінський субстрат.

У північній зоні України розташований ареал поліського гра­ цильного і частково — північно-західного одонтологічного ком­ плексів. Впадає в око, що саме тут збереглись «класичні» малоредуковані різновиди середньоєвропейського типу, які характеризують­ ся вкрай низькою концентрацією «східних» ознак. Аналіз палеоант­ ропологічних даних показує, що вони є реліктами нео-енелітичних одонтологічних комплексів Півдня і середньої смуги Східної Європи [Гравере, 1985; Сегеда, 1996]. За межами України ці різновиди роз­ повсюджені також у Південній Балтіі, Білорусі, Західній Росії — аре­ алі широколицих балтських і слов’янських племен кінця І — почат­ ку II тис., а саме; ятвягів, жемайтів, латгалів, полоцьких і смоленсь­ ких кривичів, древлян і волинян [Гравере, 1985; Сегеда, 1999а. с. 15], в антропологічному складі яких знайшли відображення фізичні ри­ си спільних пращурів слов’ян та балтів. Що ж до витоків грацильно­ го поліського одонтологічного варіанта, який знаходить аналогії се­ ред фіномовних груп Північно-Західної Росії, то питання про його походження залишається відкритим у зв’язку з відсутністю палео­ антропологічних даних.

Територія північної антропологічної зони України майже повністю збігається з ареалом північного дерматогліфічного ком­ плексу, який в масштабах європеоїдної раси характеризується ду­ же сворідним поєднанням «західних» (низький дельтовий індекс, висока частота міжпальцевих додаткових трирадіусів) і «східних» (занижений індекс Каммінса, середньовисока кількість осьових карпальних трирадіусів) величин. Порушення міжрасових коре-

Таблиця 5.2

Середня таксономічна відстань між українцями Полісся та деякими іншими слов'янськими групами за комплексом гематологічних ознак (за Р.Старовойтовою, 1979)

108