Сергій Сегеда

На думку Є.І.Данилової, генетична своєрідність українців Кар­ пат пояснюється принаймні двома обставинами: 1) територіаль­ ною близькістю цього регіону до Балканського півострова і давніми генетичними взаєминами з етнічними групами Півден­ но-Східної Європи: 2) спільним з Балканами напрямком мутаген­ них процесів, зумовленим схожістю ландшафту і відносною ізо­ ляцією окремих невеликих популяцій в гірській місцевості, що мала місце в минулому [Данилова, 1971, с.99].

Загалом за підсумками соматологічних, одонтологічних, дер­ матогліфічних і гематологічних досліджень карпатоукраїнці ха­ рактеризуються яскраво вираженим європеоїдним комплексом морфо-фізіологічних характеристик (без щонайменшої монго­ лоїдної домішки). Карпатська антропологічна зона може розгля­ датись як своєрідний «місток» між українським народом і етнічними групами Центральної та Південної Європи.

5.1.4. Південна антропологічна зона

Південна антропологічна зона України охоплює значну час­ тину Буковини (Чернівецька область), Північно-Західного При­ чорномор’я (Одеська, М иколаївська, Херсонська області), Нижнє Подніпров’я (Південь Полтавщини, Дніпропетровщина та інші регіони), де В.Дяченко на підставі соматологічних да­ них виділяв прутський і нижньодніпровськой варіанти.

Прутський варіант представлений серед українців східних районів Чернівецької області і Північної Молдови, характеризую­ чись темною пігментацією волосся (63,3% чорних відтінків) і очей (27— 28% — світлооких, біля 10% — темнооких), менш округлою формою голови (головний показник 81,5), видовженим облич­ чям, морфологічна висота якого становить 126,5 мм. чітко окрес­ леним носом, спинка якого характеризується переважанням ви­ пуклих форм (23,7%) над увігнутими (23,7%), дуже значним роз­ витком третинного волосяного покрову (середній бал розвитку бороди — 3,35, волосся на грудях у чоловіків — 2,11), а також ви­ соким зростом (близько 170 см). Схожий комплекс ознак власти­ вий також суміжним групам румунів.

На думку В.Д.Дяченка та Т.І.Алексєєвої, антропологічний склад українців Закарпаття, гірських районів Карпат, Прикарпаття та Буковини включає певний давньофракійський компонент, на­ явність якого виявляється у відносно темній пігментації волосся

122

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

1 2 З

Іл 5.11. Географічний розподіл густоти бороди (середній бал 1 — 3; 1— незначна, 2 — середня, 3 — значна) серед української людності (за В.Д.Дяченком, 1965):

1 — до 1,99: 2 — 2.00 — 2.09: 3 — 2.10 і вище

та очей, максимальному розвитку третинного волосяного покри­ ву та переважанні випуклих спинок носа над увігнутими [Дячен­ ко, 1965, с. 126; Алексеева, 1973, с.273]. З цим загалом можна по­ годитись, але з одним істотним застереженням: питання про йо­ го роль у формуванні генофонду людності окреслених регіонів ще дуже далеке від остаточного з’ясування. На заваді стоїть обме­ женість палеоантропологічних даних.

Нижньодніпровський варіант відзначається високим зростом (біля 170 см.), темним і змішаним кольором очей, світлі відтінки яких складають лише 27%, переважанням темного кольору волося (54,0%), нижчим, ніж у більшості регіонів України, показ­ ником голови (82,2%), значним розвитком бороди (середній бал — 3,40) та волосся на грудях у чоловіків (середній бал — 1,91). За цими ознаками він близький до прутського варіанта виділеної В.Д.Дяченком нижньодніпровсько-прутської області. Щ о ж до інших фізіономічних характеристик — морфологічної висоти обличчя (124,0 мм.), діаметра вилиць (142,3 мм), співвідношен-

123

Сергій Сегеда

лллішш-г, » ■. » . ---------------------- '— u— ■ ^ ------ — “

Іл. 5.12. Українець степової зони (узагальнений портрет)

ня увігнутих (9.3%) і опуклих (9,7%) форм носа, розвитку склад­ ки верхньої повіки (середній бал — 0,89), то за ними людність Нижнього Подніпров’я тяжіє до представників центральної ант­ ропологічної зони.

Притаманні українцям Дніпропетровщини, Південної Полтав­ щини та деяких суміжних регіонів темне забарвлення волосся і очей, а також інтенсивний розвиток третинного волосяного по­ криву свідчать про збереження тут давньої південноєвропеоїдної (іранської) домішки. Крім того, тут фіксуються й сліди кочівниць­ кого (тюркського) компонента.

На думку В.Д.Дяченка, українці нижньодніпровсько-прутської антропологічної області виявляють схожість з росіянами так зва­ ного степового комплексу, що локалізується в середній течії Дону та Хопра, та деякими близькими до них тюркота фіномовними групами правобережжя Волги, наприклад татарами-мішарями та мордвою-мокшою [Дяченко, 1965, с. 126]. Однак ці аналогії не зовсім коректні, оскільки, опираючись на схожість за пігмен­ тацією. ігнорують істотні відмінності за такими важливими ант­ ропологічними характеристиками, як розміри обличчя та зріст.

Упівденній антропологічній зоні України представлений півден­ но-східний грацильний одонтологічний комплекс (ПівденноЗахідна Полтавщина). Він розташований на сході «південної смуги грацильності», яка утворилась в результаті взаємодії середньоєвро­ пейського та західного варіантів південного грацильного типу.

УНижньому Подніпров’ї та в Північно-Західному Причорно­ мор’ї, що входять до південної антропологічної зони України, поширені риси південного дерматогліфічного комплексу. Вла­ стиве даному комплексу поєднання ознак папілярного

124

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

шкірного рельєфу вказує на наявність південноєвропеоїдного компонента.

З ареалом південної антропологічної зони значною мірою, хо­ ча і не повністю, збігається ядро південно-східної гематологічної зони, виділеної Є.І.Даниловою. Вона обіймає Причорноморську низовину (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Запорізька області) й Великий Донбас (Дніпропетровська, Л у­ ганська, Донецька й, очевидно, більша частина Харківської об­ ласті), де спостерігається тенденція до підвищення відсотка генів р (А) — до 28%, q — до 7,2%, а головне — відносно висока концентрація гена М (аж до 67% у Харківській області), що знач­ но вище, ніж у решти українських вибірок. Крім того, тут відзна­ чена невисока частота резус-негативності. Таке сполучення оз­ нак свідчить про те, що українці даної області зазнали певного впливу давніх іранського (південноєвропеоїдного) та тюркського (з певною монголоїдною домішкою) компонентів. За гемато­ логічними маркерами вони дуже близькі до населення Ставро­ польського та Краснодарського країв Російської Федерації (Да­ нилова, 1971, с. 100], значна частина якого є нащадками за­ порізьких козаків.

Вплив іранського та тюркського компонентів на генофонд південно-східних популяцій українців відзначила також P.O.Ста­ ровойтова на підставі аналізу частот гена Нр та антигена Gm (1) [Старовойтова, 1979, с. 129].

На закінчення слід особливо наголосити на тому, що антро­ пологічна диференціація українців має помірний характер. «Українці, — писав з цього приводу В Д. Дяченко, — загалом ан­ тропологічно менш різнорідні, ніж, наприклад, німці або італійці, південні і північні групи яких дуже відрізняються за антропологічним складом (пігментацією і рядом інших ознак)» [Дяченко, 1965, с. 126]. Загалом пересічному українцю власти­ вий відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся, відносно широке і невисоке обличчя з се­ реднім горизонтальним профілюванням, переважанням пря­ мої спинки носа. Наведене поєднання ознак зустрічається в усіх без винятку антропологічних зонах України, що дало підстави Ф.Вовку виділити «український», І.Раковському та

С.Руденку — «альпо-адріятицький» типи, В.П.Алексєєву та

Т.І.Алексєєвій — «дніпровсько-карпатську групу популяцій» [Вовк, 1995; Раковський, Руденко, 1927; Алексеева, Алексеев, 1989]. Між антропологічними зонами на території України

125

Сергій Сегеда

1л. 5.13. Географічнийрозподіл середніх величин першоїканонічної змінної провіднихсоматологічнихознак на територіїУкраїни (за В.Є. Дерябіним. 1999):

І — великі: 2 — вище середніх: 3 — середні: 4 — нижче середніх: 5 — малі

існують перехідні варіанти, які вказують на поступове поси­ лення південноєвропеоїдних особливостей з півночі на півден­ ний захід, південь і південний схід. Відсутність різких відмінностей між окремими ^територіальними групами ук­ раїнців засвідчили також їхні .попарні зіставлення за комплек­ сом провідних одонтологічних і дерматогліфічних маркерів ме­ тодом «середніх таксономічних відстаней».

5.2. Статистична оцінка реальності локальних антропо­ логічних варіантів на територіїУкраїни і співвідношення со­ матологічних, одонтологічних тадерматогліфічнихданих

Враховуючи близькість фізичних характеристик українського на­ роду, спробуємо з'ясувати, чи підтверджується об’єктивними кри­ теріями реальність намічених нами антропологічних зон України?

Для відповіді на це запитання звернемось до підсумків статис­ тичної обробки матеріалів Української антропологічної експедиції

126

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

Іл 5.14. Географічнийрозподілсередніхвеличиндругоїканонічної змінноїпров0нихсоматологічнихознак натериторіїУкраїни (заВ. Є.Дерябіним, 1999):

1— великі: 2— вищесередніх; 3— середні: 4— нижчесередніх: 5— малі

1956— 1963 pp. методом міжгрупового канонічного аналізу, прове­ деної з урахуванням півтора десятка антропологічних ознак, а са­ ме: розмірів голови і обличчя, кольору волосся і очей, інтенсивності розвитку бороди, форми носа, горизонтального профілювання об­ личчя. розвитку складки верхньо! повіки тощо [Дерябин, 1999]. Бу­ ло вирахувано 2 канонічні змінні, середні величини яких нанесені на карти.

Аналіз географічного розподілу першої змінної показує, що П найбільші величини зосереджені на Півночі Молдови, в Буджаку, в пониззях Південного Бугу, в Нижньому Подніпрові та середній течії Сіверського Дінця, людності яких властивий високий зріст, відносно вузький лоб 1 широке обличчя, широкий ніс з низьким переніссям. Найменші величини цієї характеристики відзначені в Прикарпатті, гірських районах Східних Карпат і Закарпатті, де спостерігається зменшення довжини тіла і посилення брахіке­ фалії. що супроводжується зменшенням ширини обличчя 1

127

Сергій Сегеда

1 2 3 4 5 6 7 8 9

ΠΠD i l l A A A V

10 11 12 13 14 15 16 17 18

Іл 5.15. Взаємостосунки соматологічних варіантів українців та інших етнічних груп, обстежених Українською антропологічною експедицією 1956— 1963 pp., за підсумками канонічного аналізу (за В.Є.Дерябіним, 1999)

Умовні позначення: 1 — українці північної зони; 2 — українці центральної зони: З — українці Нижнього Подніпров'ям — українці Припруття: 5 — українці Північних Карпат:6 — українці карпатської зони; 7 — білоруси: 8 — росіяни: 9 — поляки; 10 — чехи; 11 — словаки; 12 — угорці: 13 — румуни: 14 — німці; 15 — молдавани: 16 — болгари; 17 — гагаузи: 18 — албанці.

збільшенням довжини носа (іл.5.14). Варіації першої змінної відо­ бражають реальність антропологічної диференціації українців по лінії «захід—схід».

Найбільші величини другої змінної, пов'язані з посиленням пігментації та розвитку бороди, локалізуються переважно на Півден­ ному Заході України — в Карпатах і пониззі Південного Бугу, а також на Півночі Молдови. Її невисокі значення зосереджені на Півночі Ук­

128

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

раїни, де спостерігається поєднання брахікефалії, меншої довжини носа, світлішого кольору очей і волосся, слабшого розвитку бороди. Ізографічний розподіл другої змінної вказує на реальність антропо­ логічних відмінностей українців по лінії «північ — південь».

Наступний етап міжгрупового канонічного аналізу відобра­ жає взаємини українців і решти етнічних груп, обстежених Українською антропологічною експедицією 1956 — 1963 pp., з урахуванням величин обох змінних. Наочною ілюстрацією цих взаємин є графік (іл.5.16), ліва зона якого відповідає ве­ ликим, права — малим величинам першої змінної; верхня зо ­ на — великим, нижня — малим значенням першої змінної

[Дерябин, 1999, с. 41].

Улівій верхній частині графіка зосереджені вибірки карпатоукраїнців, чехів, словаків, румунів, угорців, німців Закарпаття, яким загалом властиві поєднання яскраво вираженої брахіке­ фалії. темної пігментації волосся, високого та вузького носа, спинка якого часто має випуклу форму. Слід зазначити, що людність північно-західного соматологічного варіанта Східних Карпат (Лемківщина. Північне Прикарпаття)*, яка характери­ зується деяким ослабленням брахікефалії, світлішим кольором очей, більш широким обличчям тощо, за співвідношенням двох змінних тяжіє до волинян та поліщуків.

Уверхній центральній частині графіка розміщуються українці

північної зони та білоруси Полісся, яким притаманне поєднання брахікефалії, невисокого обличчя, світлішого забарвлення очей і волосся, ослаблення розвитку бороди. Привертає увагу, що ок­ ремі вибірки поліщуків та волинян потрапляють у кластер ук­ раїнців центральної зони, поруч з якими знаходяться південні росіяни і поляки. Всім цим вибіркам властиве більш «нейтральні» значення основних соматологічних ознак.

У правій частині графіка трохи нижче від представників цен­ тральних антропологічних варіантів розташ овані українці південної зони, місцезнаходження яких зумовлене менш вира­ женою брахікефалією, вищим обличчям, темніш ою пігмен­ тацією, інтенсивнішим розвитком бороди. У більш виразній формі ці південноєвропеоїдні риси виражені у носіїв прутського варіанта, які знаходять аналогії серед молдаван та гагаузів. На

* «Дунайський» тип — за термінологією В.Д. Длченка, і «закарпатськоверхньодніпровський' — за термінологією В.Є.Дерябіна.

129

Сергій Сегеда

Таблиця 5.7

Рангові коефіцієнти кореляції одонтологічних і соматологічних ознак для 11 українських груп* ( о )

*Г^упи: обухівська. богуславська, менська, лохвицька. глобинська, ємільчинська. малинська. калуська, хотинська, верховинська, богуславська.

••Достовірно на рівні Р = 0,95.

•••Достовірно на рівні Р = 0.99.

нижньому — «понтійському» — полюсі розташувались болгари і одна вибірка молдаван. Зауважмо, що окремі групи нижньо­ дніпровського варіанта за підсумками зіставлення двох ка­ нонічних змінних потрапляють в ареал вибірок центральної зо­ ни, що цілком узгоджується з підсумками географічного аналізу соматологічних даних.

Отже, міжгруповий канонічний аналіз змінюваності сома­ тологічн и х ознак беззаперечно підтвердив правомірність виділення на території України чотирьох антропологічних зон. Найбільш відокремлене положення серед них займає західна зона.

Наступним етапом статистичного аналізу є з’ясування взаємозв’язків змінюваності соматологічних, одонтологічних та дерматогліфічних ознак на території України шляхом застосу­ вання методу рангової кореляції.

Аналіз взаємозв’язків провідних одонтологічних і сомато­ логічних ознак в і ї українських вибірках, отриманих у тих самих населених пунктах, показав, що більшість коефіцієнтів кореляції статистично недостовірні, коливаючись в рамках невеликих і помірних величин (до 0,3) (табл.5.7). Все ж у чотирьох випадках із 35 наявність взаємозв’язку між ними підтверджується статис-

130

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

Таблиця 5.8

Рангові коефіцієнти кореляції дерматогліфічних і соматологічних ознак для 13 українських груп* (г?)

•фупи: обухівська. богуславська. менська. лохвицька. глобинська. ємільчинська, малинська. калуська. хотинська, верховинська, виноградівська. сарнеиська, острозька •* Достовірно на рівні Р = 0.95.

•** Достовірно на рівні Р = 0.95.

тичними критеріями, що становить майже 12% попарних зістав­ лень, а саме: варіант 2 (II) метаконіда — розвиток бороди (0,728); дистальний гребінь тригоніда — розвиток бороди (-0,663); дис­ тальний гребінь тригоніда — поперечний профіль спинки носа (0,600); лопатоподібні різці — колір очей (-0,627).

З наведеного випливає, що інтенсивніший розвиток бороди в українських групах супроводжується підвищенням частоти варіанта II другої борозни метаконіда і пониженням відсотку дис­ тального гребеня тригоніда. У найвиразнішій формі зв’язок між цими характеристиками спостерігається серед людності Карпат, що служить додатковим доказом правомірності виділення західної антропологічної зони.

Щ о ж до негативного зв’язку між лопатоподібними різцями і темнішою барвою волосся, то він спостерігається і в північній, і в західній, і в південній зонах України, відображаючи тенденцію до антропологічної диференціації людності України в напрямку «північ— південь», а точніш е — «північ— південний захід» і «північ—південний схід».

Аналіз взаємозв’язків папілярних узорів і соматологічних оз­ нак на матеріалах 13 вибірок показує, що більшість коефіцієнтів

Сергій Сегеда

Таблиця 5.9

Рангові коефіцієнти кореляції одонтологічних і дерматогліфічних ознак для 16 українських груп* (,$)

•Групи: обухівська. богуславська, «половецька», калинівська. лохвицька. глобинська.ріпкинська. мснська. ємільчинська.малинська, рокитнівська, гоїцанська. калуська, верховинська, хотинська, вииоградівська ••Достовірно на рівні Р = 0,95.

кореляції між ними статистично недостовірні, не виходячи за рамки малих величин (до 0,2) (табл. 5.8).

Статистично реальний зв’язок існує між двома парами ознак (8% випадків), а саме: дельтовий індекс — колір очей (0,715): індекс Каммінса — колір очей (— 0,546). Субдостовірні такі коре­ ляції: дельтовий індекс — ріст бороди (0,511): дельтовий індекс — колір волосся (0,429): додаткові міжпальцеві трирадіуси — ріст бороди (— 0,475).

Отримані дані свідчать про те, що найбільш «активною» озна­ кою папілярних візерунків долоні і пальців є дельтовий індекс, підвищення якого, властиве людності Карпат, Півдня Середньої Наддніпрянщини, Нижнього Подніпров’я і Північно-Західного Причорномор’я, супроводжується посиленням південноєвро­ пеоїдного компонента. Напрямок цих кореляційних зв’язків збігається з антропологічною диференціацією українців по лінії «північ— південь», вказуючи на те, що виокремлення північної та південної зон є статистично обґрунтованим.

Негативний зв’язок між підвищенням частот міжпальцевих до­ даткових трирадіусів і кольором волосся найбільш яскраво про­ являється в північній зоні, а між індексом Каммінса і знову таки кольором волосся — в Карпатах.

132