
- •8. Методика уроків з позакласного читання
- •9. Методика уроків літератури рідного краю
- •10. Конспекти уроків української літератури та їх різновиди
- •11. Методика календарного,тематичного і поурочного планування
- •12. Види читання
- •14. Методика вичення найпростіших жанрів усної народної творчості
- •Слово "епос" у грецькій мові означає розповідь. Це один з трьох основних родів літератури, поряд з лірикою та драмою.
- •16. Методика вивчення історичних пісень
- •17. Методика вивчення в 7 класі української народної думи (на прикладі одного твору: «Козак Голота», «Маруся Богуславка»,).
- •18. Методика вивчення оповідання у 5-6 класах (на прикладі оповідання Марка Вовчка «Горпина» або є. Гуцала «Лось»).
- •19. Методика вивчення невеликої за обсягом повісті у середніх класах (тематичне планування і тематичне опитування за повістями « Дорогою ціною» м. Коцюбинського та система аналізу твору на уроках).
- •20. Методика вивчення пейзажної лірики у 5-6 класах (на прикладі віршів п. Тичини «Хор лісових дзвіночків» та в. Сосюри «Люблю весну», «Літо», «Осінь», «Зима»).
- •21. Методика вивчення байки у 6 класі (на прикладі байок «Щука», «Вовк та ягня», «Мірошник» Леоніда Глібова).
- •22.Вивчення найпростіших художніх засобів (епітет, порівняння, метафора) у 5-6 класах.
- •23.Методика вивчення таких художніх засобів, як персоніфікація, пейзаж та інтер’єр у середніх класах.
- •24. Методика вивчення автобіографічних творів (на прикладі «Зачарованої Десни» о. Довженка).
22.Вивчення найпростіших художніх засобів (епітет, порівняння, метафора) у 5-6 класах.
Епі́тет — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього.
Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).
У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.
Епітет належить до найуживаніших поетичних прийомів.
Метафорою називається слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності. Наприклад, у рядках вірша Є. Маланюка «Вічне»: «Досі сниться метелиця маю, // Завірюха херсонських вишень...» — метафорами будуть виступати слова «метелиця» та «завірюха», оскільки в даному контексті вони вживаються не в прямому своєму значенні, коли вказують на ті атмосферні явища, якими супроводжується прихід зими, а в переносному — для підкреслення й посилення того враження, яке справляє цвітіння вишень. Рясний, сліпучо-білий цвіт, що так густо осипає вишні в період їх цвітіння, дійсно нагадує снігову кружіль, а ідеально — білий цвіт вишневих пелюсток може асоціюватися з білизною снігових крижинок.
Залежно від особливостей співвідношення зіставлюваних предметів виділяють чотири типи метафор, побудованих на:
1) заміщенні живого живим. Наприклад: «Тривого моя! Катерино! Ходім!» (М. Вінграновський);
2) заміщенні неживого неживим, наприклад: «тріумфальна висота» (І. Калинець); «Слово моє, сило моя, славо, // сльозо моя, гніванню ти мій» (М. Вінграновськи;
3) заміщенні неживого живим. Даний тип метафори називається уособленням, або прозопопеєю ,або ще персоніфікацією. Наприклад: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко); «Цей ліс живий. У нього добрі очі. // Шумлять вітри у нього в голові» (Л. Костенко);
4) заміщення живого неживим. Наприклад: «Дівчатко — клинчатко, злотава струна» (С. Тельнюк).
Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич).
Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.
Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).
Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.).