79. Основні тенденції національної системи освіти та завдання дидактики

Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного обгрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Ці напрями визначені Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI століття), Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті. В Законі України «Про освіту» підкреслено, що освіта – це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави.  Багато проблем, які повинні розв'язуватися в нашій державі, мають світовий характер. У документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене століттям освіти, і при цьому йдеться про кризу освіти в усьому світі та необхідність розробки суттєво нової моделі. Основними напрямами реформування освітніх систем у світі є: загальнопланетарний глобалізм, гуманізація і демократизація освіти; культурознавча соціологізація та екологізація змісту навчання; міждисциплінарна інтеграція в технології освіти; орієнтація на її безперервність, розвиткові та громадянські функції.

Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визнання необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів само-учіння, саморозвитку, самовиховання й самоактуалізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.

Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені в Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття):  • демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;  • гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;  • гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;  • національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;  • безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;  • неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність.

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:  1) орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визнання цінності особистості учня та її гідності: «Орієнтація навчально-виховного процесу... на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб'єктів освіти та рефлексивно-акмеологічної оптимізації життєдіяльності»;  2) усвідомлення педагогами суб'єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення: «Дитина не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона активна особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї»; 3) спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;  4) подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професійної культури;  5) перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самоучіння та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;  6) перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: «Одним з найістотніших механізмів «окультурення» цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу»;  7) комп'ютеризація і технологізація навчання;  8) цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання.