Геополітика

1. колоніальні території як єдине ціле ставали незалеж­ними державами (у більшості випадків);

2. дві або більше колоній утворювали одну державу;

3. з однієї залежної території виникало дві або більше держав;

4. приєднанням до незалежної держави.

Після Другої світової війни виникло протистояння між колишніми союзниками-переможцями. У лютому 1946 р. Радянський Союз розгорнув антизахідну кампанію. Ставка Й. Сталіна на світову соціалістичну революцію викликала реакцію супротиву в країнах Заходу. Після промови У. Чер-іі пля в американському місті Фултоні у березні 1946 р., де пін заявив, що "комуністичний тоталітаризм" замінив со­бою "фашистського ворога" і планує підкорити світ, офіцій­но розпочалася "холодна війна" (політична та ідеологічна конфронтація між державами). Вона тривала до повалення Верлінського муру в листопаді 1989 р. Світ розколовся на два непримиренні табори. У квітні 1949 р. 12 держав, зок­рема США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Пор­тугалія та всі держави Брюссельського пакту, підписали договір про створення військового Північноатлантичного союзу (НАТО). Ця міжнародна організація проголошувала захист демократії, відкритість і цілісність світового ринку, заперечувала однопартійну систему. На противагу НАТО, комуністичні держави у травні 1955 р. створили Організа­цію Варшавського договору, до якої ввійшли СРСР, Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Ал­банія.У середині 50-х років XX ст. з метою стримування кому­ністичної експансії в Азії західні держави організували ще два військових союзи — Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), куди ввійшли США, Велика Брита­нія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Пакистан, Філіппіни, а також Багдадський пакт (названий у серпні 1959 р. СЕНТО), до нього ввійшли Туреччина, Велика Бри­танія, Пакистан, Ірак, Іран. Багато регіонів переживали значні економічні труднощі, які ставали джерелом напруги та локальних воєн. Такі конфлікти виникали на Балкан-ському півострові, Близькому та Середньому Сході, в Індо­китаї, Центральній Америці, Африці. Війни на Корейсько­му півострові, у В'єтнамі та Карибська криза в 1962 р. по­ставили світ на межу термоядерної катастрофи.За 40 років після закінчення Другої світової війни на планеті відбулося понад 100 збройних конфліктів, у тому числі міждержавні та внутрідержавні війни. У них за різними оцінками загинуло 16—20 млн осіб, при­чому жертвами ставали не тільки військовослужбовці, але, значною мірою, цивільне населення. Лише в 1983 р. було 40 збройних конфліктів, у яких брали участь 75 держав і близь­ко 4 млн військових. Військовослужбовці восьми держав воювали на чужих територіях. У 1990—1999 рр. жертвами таких конфліктів стали ще 6 млн осіб .Завершення "холодної війни" пов'язане з крахом світо­вої соціалістичної системи, яка не витримала змагання з ка­піталістичною в ідеологічній, економічній і соціальній сфе­рах людського життя. Велетенський військовий потенціал не був задіяний і не зміг урятувати цю систему. Вона просто вичерпала себе, оскільки була штучно вигаданою, не врахо­вувала біологічної та соціальної природи людини, нав'язу­валася силою. Старий монополістичний капіталізм, щоб врятуватися, взяв на озброєння і втілив у життя всі прогре­сивні гасла і програми соціалізму, соціалістичні держави иішли все найгірше від феодалізму та капіталістичного імпе­ріалізму — авторитаризм, тоталітаризм, терор, соціальну нерівність, ідеологічну нетерпимість, брехню тощо.Після краху соціалістичної системи в світі спало військо­ва, політичне та ідеологічне протистояння, майже зникла нироза ядерної війни. Державотворчі процеси набули мир­ного характеру, виникнення нових держав відбувалося шля-чом розпаду нестабільних федеративних утворень. У 1991 р. СР'СР спонтанно розпався на 15 незалежних держав, два роки пізніше толерантна і демократична Чехословаччина поділилася на дві дружні незалежні держави. Драматичним виявився розпад Югославської федерації у 1990—1991 рр., на теренах якої в результаті міжетнічних конфліктів, що тривали тут ще в роки Другої світової війни, наприкінці .4 X ст. утворилося 5 самостійних держав.Головними передумовами цього процесу були: крах ідео­логії самоврядного соціалізму, поширення ідей національ­ного суверенітету й антикомунізму, значні відмінності у со­ціальному та економічному розвитку суб'єктів федерації, трагічні сторінки історії югославських народів, строкатість етнічного та конфесійного складу населення та ін. 25 черв­ня 1991 р. проголосили свою незалежність Словенія та Хор­ватія, 14 жовтня 1991 р. — Боснія і Герцеговина, 17 листо­пада 1991 р. — Македонія. 27 квітня 1992 р. було утворено Союзну Республіку Югославії у складі Сербії та Чорногорії, а з 4 лютого 2003 р. її почали називати Сербія і Чорногорія, але процес державотворення на цих теренах триває. У червні 2006 р. Чорногорія вийшла зі союзу з Сербією та проголосила незалежність. Також нині важко спрогнозувати майбутню долю Косово, де албанці (90% населення) ще з початку 1980-х років домагаються незалежності.Федерацією стало Королівство Бельгія, де в умовах євро­пейської демократії валлонці та фламандці не зуміли нала­годити міжетнічного діалогу в унітарній державі.Окрему групу на сучасній політичній карті складають так звані квазідержави, які не визнані міжнародною спільно­тою. Вони мають усі необхідні атрибути нормальної держа­ви, є економічно самостійними, а їхня влада повністю кон­тролює свою територію. Це, наприклад, Придністровська Молдавська Республіка, Абхазія, Нагірний Карабах, Турець­ка Республіка Північного Кіпру. Квазідержави, приділяю­чи значну увагу державотворчим процесам, домагаються повного міжнародного визнання, а також вступу в ООН. Досить часто свої вимоги вони обґрунтовують етнокультур­ними особливостями населення, правом народів на самови­значення або тривалістю існування де-факто в сучасних кор­донах, їхній неврегульований політичний статус може бути джерелом тривалих міжнародних конфліктів, у які втягу­ються такі країни.Отже, політична карта світу є надзвичайно динамічною, відображає основні політико-географічні процеси, що вини­кають у світі. її зміна не завжди відбувається мирним шля­хом, усе частіше спостерігається дозрівання відсталих і пригноблених етносів у багатонаціональних як федеративних,так і унітарних державах. Жодна політична чи військова сила не спроможна подолати бажання народів до свободи, вільного державного життя і розвитку на своїх історичних землях.