2. Гуманізм як феномен суспільного життя

Гуманізм являє собою не лише особистісний світогляд окремої людини. Ідеї гуманізму поділяли і поділяють велика кількість людей. Ця обставина робить гуманізм соціальним явищем. Ще одна важлива особливість гуманізму як соціального явища полягає в тому, що він утворює загальнолюдську основу культури. Тобто, загальнолюдський характер гуманізму визначається його увагою до тих рис і здібностей, які властиві кожній людині. Він не розділяє людей за ознаками рас, національності, релігії, статі, соціального положення. Гуманізм звернений до людини як такої, він іде відразу до глибини людської сутності, до таких даних від народження властивостей, які наявні у всіх людей і які їх об’єднують в єдине світове співтовариство. Це і дозволяє йому бути загальнолюдським фактором цивілізації, основою духовної єдності, взаєморозуміння і співробітництва всіх людей планети [8].

Гуманізм - це більше, ніж тільки етична доктрина, оскільки в ньому ставиться завдання зібрати воєдино і систематизувати всі сфери і форми прояву людяності. Це означає, що в рамках гуманістичного проекту інтегруються і культивуються на рівні світогляду і способу життя моральні, цивільно-правові, політичні, соціальні, національні і глобальні, філософські, естетичні, наукові, екологічні та всі інші людські цінності [33].

Лідери і теоретики прагнуть виокремити ті найзагальніші ідеї, які могли б бути прийнятні для максимальної більшості його учасників і прибічників. Тому і публікуються різного роду маніфести, резолюції і заяви, що в тій чи іншій мірі претендують на володіння програмно-конвенціональним статусом. Так, Міжнародний гуманістичний і етичний союз на одному зі своїх Всесвітніх конгресів (1996) запропонував таке «офіційне визначення гуманізму»: «Гуманізм - це демократична і етична позиція, яка стверджує, що люди мають право надати своєму життю сенс і самим формувати його. Він виступає за створення більш людського суспільства засобами етики, що ґрунтуються на людських і інших природніх якостях людини. Він не теїстичний і не приймає надприродної картини дійсності» [16]. Американська гуманістична асоціація солідаризується с таким розумінням гуманізму, яке означає спосіб мислення і дії, що дозволяє кожному індивіду вдосконалюватися для здійснення якості індивідуального і соціального життя. В преамбулі до Гуманістичного маніфесту (2000) говориться: «Гуманізм -це прогресивна, не

Супра натуралістична філософія життя, яка стверджує нашу здатність і відповідальність керуватися етикою особистої реалізації і бажання ще більшого блага людства». Гуманізм - це етичний, науковий і філософський світогляд який перетворив наш світ [16].

Вони також роблять акцент на розумі і на науковому дослідженні, індивідуальній свободі, людських цінностях і співчутті, потребі в толерантності і кооперації, як і члени Міжнародного гуманістичного і етичного союзу, опозиційні в відношенні авторитарних і антидемократичних практик.

Гуманізм як феномен суспільного та культурного життя є необмеженим, тому що передбачає відкритість, динамізм і розвиток, можливість радикальних внутрішніх трансформацій перед змінами і новими перспективами людини і її світу. Досить важливим моментом є те, що гуманісти визнають і антигуманне в людині та прагнуть максимальним чином обмежити його сферу і вплив. Вони переконані в можливості успішного і надійного приборкання негативних якостей людської істоти в ході поступального розвитку світової цивілізації і особистісного самовдосконалення [1].     У словниках прийнято розрізняти гуманізм у широкому і вузькому розуміннях. У широкому сенсі гуманізм - це система поглядів, яка історично змінюється і визнає цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, система, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності - нормою стосунків між людьми; у вузькому сенсі - це культурний рух епохи Відродження [3].      У широкому розумінні гуманізм - це чітке усвідомлення природної людяності людини, культивування цієї людяності в конкретних формах поваги, допомоги, любові до людини; у вузькому значенні - це ідея чи концепція людини, яка розвивається на базі визнання і прийняття феномена людяності людини, її свободи, відповідальності й розумності [4, 8].     Головним началом фундаментального характеру гуманізму є особливий характер його зв'язку з особистістю. Усвідомлення людиною своєї власної людяності, її ресурсів і можливостей - це вирішальна інтелектуальна процедура, яка переводить її з рівня гуманності на рівень гуманізму. Людяність - невід'ємний елемент внутрішнього світу будь-якої психічно нормальної людини. Немає і не може бути ані абсолютно нелюдяних, ані стовідсотково людяних особистостей.    Гуманізм - це наслідок природно властивої людині гуманності, людяності. У кожного із нас є власне "Я" і кожна людина має "за душею" щось позитивне. Це не означає, що люди приречені на гуманізм. Реалізм гуманіста в тому і полягає, що він розуміє не гарантованість людяності свободи, кохання, обов'язкового зв'язку зі світлими сторонами людського існування, адже життя демонструє незліченні прояви свободи як недозволеного насильства і злої волі. Та все ж гуманність - вище життєствердне начало в людині.      Як соціально-духовне явище гуманізм - це прагнення людини досягти більш зрілого самоусвідомлення, змістом якого є загальноприйняті гуманістичні принципи, та практикувати їх на благо всього суспільства. Гуманізм як система поглядів являє собою усвідомлення відповідних якостей, потреб, цінностей, принципів і норм свідомості, психології і стилю життя реальних прошарків будь-якого сучасного суспільства.      Гуманізм - це більше, ніж етична доктрина, оскільки прагне усвідомити всі сфери і форми прояву людяності людини в їх специфіці та єдності. Це означає, що завданням гуманізму є інтегрувати і культивувати на рівні світогляду і стилю життя моральні, юридичні, громадянські політичні, соціальні, національні і транснаціональні, філософські, естетичні, наукові, екологічні та інші людські цінності.      Аналізуючи поняття гуманізму, його визначення, бачимо, що воно належить до плюралістичних, є неоднозначним. Його можна розглядати як на особистісному, так і на суспільному, планетарному рівнях; без нього немислимий розвиток не лише окремого індивіда, а й цивілізації та розвитку суспільних процесів, які відбуваються в світі. Саме динаміка змін зазначеного явища і цікавить нас як у історичному розрізі, так і в умовах нашого суперечливого сьогодення.      Зокрема, зростання значення людської діяльності в епоху високого рівня НТР, засобів виробництва по-новому ставить проблему відносин людини і суспільства, до навколишнього середовища, техніки, переводить проблему глобальних відносин на рівень невідкладних практичних вимог. У нових, невідомих раніше сферах і масштабах перед людством постають комплексні завдання, які вимагають відповідних підходів до їх вирішення.      Таким чином, з одного боку, гуманізм - такий світогляд, який досить простий і самоочевидний у своїх принципах і ідеалах, а з іншого - ним передбачаються складні, осмислені процедури і принципи відношення між гуманізмом та особистістю, яка є господарем цього світорозуміння. Дедалі більша кількість людей усвідомлює крах всієї традиційної системи цінностей, особливо на рубежі тисячоліть, а це підкреслює глибинне відчуття власної приниженості, несправедливості соціальних відносин, суспільства, в якому вони живуть. Тому сьогодні як ніколи раніше людство зосереджено вдивляється в самого себе і немов би по-новому відкриває себе - Людину.      Сучасний гуманізм вступає в суперечність з попередньою системою цінностей: руйнується обмежений, але звичний світ попередніх відносин і формується новий, який несе в собі великі можливості. Існування об'єктивних передумов дає змогу теоретичній свідомості фіксувати необмежені можливості розвитку особистості, однак для їх практичної реалізації необхідне глибоке соціальне перетворення. Та нова система відносин не гарантує ані реалізації можливостей людей, ані захисту від конфронтуючих гуманізму тенденцій.  Гуманізм являє собою певну суму загальнолюдських цінностей, звичайних моральних, правових та інших форм поведінки, які проявляються в чуйності, спілкуванні, справедливості, відповідальності.      Стрижнем у визначенні гуманізму дійсно має бути визнання людини самодостатньою цінністю, ствердження права особистості на унікальність і як наслідок - її вільний розвиток на основі внутрішньої необхідності. Усі інші моменти у визначенні набувають гуманістичного характеру лише в тому випадку, коли характеризують буття особистості, яке розвивається за власними внутрішніми законами. Досить часто становлення гуманістичних поглядів знаменує собою історичну перебудову системи суспільних відносин, в ході яких створюється ставлення до людини як до самодостатньої цінності, що в свою чергу передбачає універсалізацію людських здатностей як необхідну умову суспільного руху і як наслідок - зняття жорстких соціальних обмежень з людини.      Звідси чітко зрозуміло, що теоретичне осмислення гуманізму нерозривно пов'язане з практичним становленням гуманістичної орієнтації в суспільному житті.      Складніше з характеристиками основ гуманізму як світогляду і явища суспільного та культурного життя. У них повинна фіксуватися сутність людини, її взаємозв'язок з суспільством і природою, місцем і специфікою гуманізму щодо інших світоглядних систем, соціальних практик та інститутів. Головним у даному випадку є не перерахування основних принципів гуманізму і оцінка ним основних явищ особистого і суспільного життя, висвітлення характеру самого цього світогляду і відношень між людиною і її власними гуманістичними поглядами (таке завдання зазвичай не помічається і здається або ж безглуздим, або ж суто теоретичним).      Сьогодні, за наявності в суспільстві політичного правління крайнього спрямування, "чорно-біла" модель бачення гуманізму знову стає реальністю. Всі найбільш вагомі досягнення цивілізації пов'язуються з капіталізмом, антигуманізм і руйнація усталених форм життя - з соціалізмом. Звичайно, такий підхід хибує на спрощеність. Гуманістичні й антигуманні повороти притаманні будь-якому суспільному устрою. Безперечно, антигуманні соціальні сили не потребують діалогу, який нерідко зв'язаний з постановкою нелегких питань, появою сумнівів, висловленням протилежних думок тощо. Діалогу не потребували фашизм і нацизм. У ньому не відчував необхідності й сталінізм. Що можна сказати з цього приводу стосовно наступних політичних режимів? Вони ігнорували цей іманентно притаманний гуманізму феномен. Колишня радянська "соціалістична система" славилась своєю монологічністю: монолог у партії, в ідеології, в політиці, в науці, навіть у мистецтві на культурі. Всюди існувала панівна і, зрозуміло, істинна точка зору, єдино правильною і точною була думка лідера.      У таких умовах важко було вести мову про утвердження людської гідності, інших суттєвих рис гуманізму. У цьому випадку буцімто гуманістична орієнтація була чіткою і однозначною, не допускала вибору шляхів досягнення мети, окрім запропонованих партійно-політичними лідерами. Ілюзорність подібної практики є очевидною. Сьогодні теж майже втрачені гуманістичні орієнтири. І хоча не слід жалкувати за сформульованими певними соціальними силами псевдо-орієнтирами, все ж ситуація різко погіршилась унаслідок дегуманізації суспільного життя і дезорієнтації численних верств населення. Тому не слід кидатися від одних крайнощів до інших, більш важливим є завдання їх реалістичного й неупередженого аналізу. Тому слід переглянути гуманізм з погляду сучасних умов та визначити його соціальність.      Нинішня епоха, стратегія на незалежність, утвердження демократії і ринкових відносин потребують вироблення нового розуміння гуманізму. І тут важливо дослідити сукупний досвід людства щодо утвердження реального гуманізму. Загальна тенденція в історії розвитку людства простежується досить чітко: послідовний поворот до людини і фундаментальних цінностей. Очевидно, на цій методологічній платформі ідея гуманізму має дістати більш глибоке і реалістичне продовження (а головне - втілення), ніж у попередньому столітті. Якщо турбуватися про подальший розвиток суспільства, то він може відбуватися тільки відповідно до цієї тенденції. Гуманізм - не просто характеристика суспільного розвитку, а і його фундаментальна база, невід'ємний атрибут, без зростання якого неможливе існування суспільства. Саме з цією метою теоретики намагаються здійснити "трансформацію" людини, називають її "новою", такою, яка відповідала б вимогам часу [5, 176, 190-194]. А гуманізм, зокрема у Ж. П. Сартра, це передусім поняття, яке позначає "нову мораль" сучасного індивіда, для якого вже не вистачає класичного підґрунтя ціннісного ставлення до навколишнього світу. Поняття, яке несе суб'єктивне доповнення теорії розмежування в баченні індивіда як мети або ж засобу в її використанні іншою людською істотою.      Єдиний стимул, який підтримує оптимізм значної частини населення країни, полягає в наявності загальнолюдських елементів у структурі тих традиційних гуманістичних основ, які поки що зберігаються. Гуманістичні традиції, які не були остаточно зруйновані тоталітарним режимом, зберігають риси, що сприяють постійному самооновленню суспільства і людини. Так, позитивну роль відіграє своєрідна "відкритість" гуманізму будь-яким прогресивним традиціям, навіть за умови жорстких класових обмежень. Існує ряд життєстійких загальнолюдських цінностей, котрі передаються з покоління в покоління, з однієї форми гуманізму в іншу (моральні засади, гуманістичні традиції, національні досягнення тощо). Саме вони не дозволяють посттоталітарним, багато в чому псевдонародним режимам повністю знищити людську основу культури, життя, суспільності.      Гуманізм не є і не повинен бути ідеологією чи якоюсь партійно-політичною програмою, тобто суспільним ідейним рухом і структурою, яка організовує, мобілізовує і спрямовує людей до досягнення певних політичних чи інших цілей, пов'язаних з владою одних людей над іншими членами національного чи світового співтовариства. Водночас завданням гуманізму є прояснити і окреслити плюралізм загальнолюдських моральних, юридичних і політичних цінностей, які становлять основу ідеологічних, передусім релігійних і політичних доктрин і рухів. Тим самим він координує і узгоджує в діалозі, соціальній конкуренції і обміні ідеями, які постійно відбуваються на всіх рівнях суспільного життя.      Таким чином, гуманізм - це світогляд, у центрі якого ідея людини як вища цінність і пріоритетна стосовно себе реальність у ряді всіх інших матеріальних і духовних цінностей. Іншими словами, для гуманіста особистість - вихідна реальність, абсолютна щодо себе і відносна в ряді всіх інших. Вони стверджують рівноправність людини як матеріально-духовної істоти стосовно іншої людини, природи, суспільства і всіх інших реальностей та істот. Гуманізм виражає гідність особистості, її зовні відносну, але внутрішньо абсолютно неухильно прогресуючу самостійність, самодостатність і рівноправність перед усіма іншими реальностями.     Гуманізм як феномен суспільного та культурного життя є необмеженим, тому що передбачає відкритість, динамізм і розвиток, можливість радикальних внутрішніх трансформацій перед змінами і новими перспективами людини і її світу. Досить важливим моментом є те, що гуманісти визнають і антигуманне в людині та прагнуть максимальним чином обмежити його сферу і вплив. Вони переконані в можливості успішного і надійного приборкання негативних якостей людської істоти в ході поступального розвитку світової цивілізації і особистісного самовдосконалення.    Особливої гостроти питання про соціокультурний статус гуманізму набув на рубежі тисячоліть. Більшість теоретиків гуманізму вважають його найбільш яскравим феноменом сучасної світової культури. До кінця XX ст. гуманізм як суспільне явище перетворився в значний елемент громадянського суспільства практично всіх демократичних країн світу, він став глибоким феноменом людства, що виражає волю людей до гідного виживання і рішення гідно зустріти і відповідати на виклики майбутнього. Парадигмою культури III тисячоліття, на думку багатьох вчених і суспільних діячів стає гуманізм, що отримав в системі цінностей новий статус планетарного гуманізму, який відповідає постпросвітницькій стадії розвитку людства [33].

Резюмуючи пошук гуманізмом самовизначення в культурі ХХ-ХХІ ст., варто зазначити, що він спрямований в загальносвітове майбутнє, спрямований до інтеграції з загальнонауковими, загальнодемократичними, загальноморальними, загальноекологічними ідеями і нормами.

Отже, не дивлячись на плюралізм існуючих визначень поняття «гуманізм», можна підсумувати, що гуманізм - це світогляд, у центрі якого є людина як вища цінність, ствердження рівноправності людини як матеріально-духовної істоти стосовно іншої людини, природи, суспільства. Гуманізм виражає гідність особистості, її самодостатність, рівноправність. Сучасний гуманізм не лише стверджує необхідність гуманного відношення у сфері міжлюдських стосунків, а й до природи. Гуманізм - нерозривна єдність теорії і практики позитивного розвитку всіх сторін життя кожної людини і суспільства в цілому. Гуманізм - це вільна, розумна й відповідальна участь людини у житті суспільства та світу. Проте, оскільки гуманізм - це явище, що розвивається і здатне набувати нові форми під впливом дійсності, то ряд інших важливих характеристик гуманізму можна побачити, якщо дослідити його ґенезу. Спроба прослідкувати ідеї гуманізму буде висвітлена в наступному розділі.