15.Методологічні основи збалансованості Державного бюджету.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й характеризує фінансову ситуацію країни взагалі тому й цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Для нього властиві три показники:

— рівновага доходів і видатків;

— перевищення доходів над видатками;

— перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним і доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. У зв'язку з цим відхилення від такої врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави, тому є недоцільним.

Перевищення доходів над видатками — бюджетний профіцит — відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави; він може виявлятися в різних формах.

Дефіцит бюджету за своєю сутністю мас двояку природу: з одного боку, це різниця між традиційними доходами та витратами, з іншого - це сума заощаджень суб'єктів внутрішнього приватного сектора, та нерезидентів, що залучаються державою для фінансування незабезпечених доходами видатків. Форма та спосіб залучення капіталу, а також вид інституційного сектора економіки, чий капітал залучається на фінансування дефіциту бюджету, мають при однаковому дефіциті бюджету різні економічні наслідки. Тому джерела фінансування дефіциту поділяють на:

• внутрішні (їх надають інші органи державного управління; центральний банк; депозитні та недепозитні фінансові установи; нефінансові установи; домогосподарства);

• зовнішні (їх надають органи державного управління; міжнародні організації; фінансові установи, що не є міжнародними організаціями; інші нерезиденти);

• інші (у випадку касового виконання бюджету фінансування дефіциту бюджету може здійснюватись за рахунок касових залишків утворених в минулому році; надходжень від приватизації тощо). Особливістю касового методу виконання бюджету є те, що усі операції фіксуються в момент виникнення права на отримання платежу чи зобов'язання щодо його здійснення. У цьому разі можливе утворення "технічних" джерел фінансування дефіциту бюджету, зокрема за рахунок залишку коштів на бюджетних рахунках, покриття дефіциту за рахунок зміни валютних курсів і т.д. 

16.Струткура доходів місцевих бюджетів.

Доходи бюджетів різних рівнів — це частина централізованих фінансових ресурсів, що вилучаються у фізичних і юридичних осіб та акумулюються державою для виконання властивих їй функцій. Вони відображають економічні відносини між державою та юридичними і фізичними особами в процесі формування доходів фінансових ре­сурсів, які надходять у розпорядження органів державної влади і дер­жавного управління.

Залежно від способу зарахування до певної ланки бюджетної сис­теми доходи бюджетів поділяються на закріплені й регулюючі.

Закріплені доходи — це обов´язкові платежі, які на тривалий період повністю або частково закріплюються як джерело доходів кон­кретного бюджету (бюджетів). Вони створюють основу дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи України. Регулюючі доходи -це обов´язкові платежі, що можуть надходити до бюджетів різних ла­нок бюджетної системи України.

До власних доходів місцевих бюджетів відносять доходи, що визначені ст.69 Бюджетного кодексу України, і які формуються і збираються на відповідній території, а саме:

1)місцеві податки і збори, що зараховуються в бюджети місцевого самоврядування;

2)100% плати за землю для бюджетів міст Києва і Севастополя, 75% плати за землю – для бюджетів міст Республіканського, Автономної Республіки Крим і міст обласного підпорядкування, 60% плати за землю – для бюджетів сіл, СМТ, міст районного підпорядкування;

3)податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів у частині, зачислюваній до відповідного бюджету;

4)надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними засобами;

5)податок на промисел, що зараховується в бюджет місцевого самоврядування;

6)надходження дивідендів на акції (облігації) господарських утворень, що знаходяться у власності територіальних громад;

7)плата за забруднення навколишнього середовища в частині, зачислюваній у відповідний бюджет.

8)кошти від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що знаходяться в комунальній власності;

9)фіксований сільськогосподарський податок у частині, зачислюваній до бюджету місцевого самоврядування;

10)плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності;

11)надходження від місцевих грошово – речових лотерей;

12)плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 Кодексу, тобто виконкоми місцевих рад можуть надати суб’єктам гарантії у відношенні боргових зобов’язань, але на умовах платності, терміновості, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів. У випадку невиконання своїх зобов’язань суб’єктами, застосовується механізм вилучення цієї заборгованості в порядку, передбаченому законодавством;

13)власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок засобів відповідного бюджету;

14)податок на прибуток підприємств комунальної власності;

15)платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

16)інші надходження.