4.Державні фінанси у фінансовій системі України.

Державні фінанси є однією із ключових і найважливіших сфер

фінансової системи держави, яка беззаперечно повинна забезпечити відповідними обсягами фінансових ресурсів усі галузі та сфери діяльності держави й ефективне виконання як економічних, так і соціальних функцій. Для виконання відповідних функцій, покладених на державу, вона використовує частину фінансових ресурсів суспільства, тобто формується така категорія фінансової системи, як державні фінанси . Мобілізація фінансових ресурсів державою проводиться з метою їх використання для економічного розвитку країни, вирішення соціальних питань і забезпечення нормального функціонування державних органів.Розглядаючи державні фінанси у ширшому аспекті, вважаємо, що державні фінанси є головною підсистемою фінансової системи країни, через яку відбувається вплив на економічні та соціальні процеси, здійснюється розвиток країни тощо. Вони є сукупністю економічних і фінансових відносин щодо створення та розподілу валового внутрішнього продукту з метою формування відповідних центральних грошових фондів, які надалі використовуються державою для забезпечення виконання відповідних функцій, покладених на державу. Свої функції держава виконує через систему створених фінансових інститутів, які покликані як управляти державними фінансами, так і відповідно регулювати їхній розподіл і перерозподіл для ефективного розвитку країни і задоволення потреб населення.

Іншим важливим і за умов трансформації вітчизняної економіки чи не найголовнішим джерелом формування державних фінансів є податкові надходження. Своєю чергою, податкові надходження прямо залежать від розвитку національної економіки та її галузей, розвитку виробництв, тобто випуску товарів (продукції), виконання робіт і надання послуг.Істотне збільшення навантаження на державні фінанси спричинило проблеми щодо залучення доходів як на вітчизняних, так і на зарубіжних ринках. А це, своєю чергою, призвело до значного зростання обсягів фінансування шляхом залучення зовнішніх позик і досить значне накопичення державного боргу. У сучасних умовах, поряд із залученням зовнішніх позик, бажано залучати іноземні інвестиції, створюючи їм відповідні умови, що більш вигідно від запозичень. Варто зазначити, що у складовій загальнодержавних фінансів вітчизняної фінансової системи головну роль відіграє бюджетна система.

5.Фінансова політика як один із самостійних напрямів діяльності держави

фінансова політика - це цілеспрямована діяльність держави та інших суб' єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Залежно від рівня реалізації розрізняють:

- Фінансову політику держави (макрорівень).

- Фінансову політику суб 'єктів господарювання (мікрорівень).

- Фінансову політику міжнародних організацій та фінансових інституцій (міжнародний рівень).

Основна мета фінансової політики - створення раціональної системи управління фінансовими ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань діяльності.

Зміст фінансової політики багатогранний і може бути представлений як єдність трьох складових частин:

- вироблення науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів;

- визначення основних напрямків використання фінансів на перспективу і поточний період;

- здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставленої мети.

Державна фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Фінансова політика є складовим елементом економічної політики держави, в якій визначаються:

- основні напрями розвитку народного господарства країни;

- загальний обсяг фінансових ресурсів держави;

- джерела утворення фінансових ресурсів і напрямки їх використання;

- створення ефективної системи управління фінансами;

- опрацювання досконалого механізму регулювання та стимулювання економічно-соціальних процесів у державі за допомогою фінансових інструментів.

Головна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Сутність фінансової політики держави виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основний вектор фінансової політики - забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу, між певними потребами і реальними можливостями.

Залежно від міри законодавчої або адміністративної регламентації фінансових відносин, яка характеризується тією частиною доходу, який розподіляється і споживається відповідно до чинного законодавства або адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

- політика жорсткої регламентації;

- політика помірної регламентації;

- політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповіднї їй фінансовій моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки знижує стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності - доходом - більше розпоряджається держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Така політика, зазвичай, передбачає достатньо високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі і охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємини з державою, окремі елементи взаємин на кредитному, фондовому, валютному і страховому ринках. Помірна регламентація повинна зрівноважити інтереси держави і суспільства в цілому і інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і в той же час дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб' єктів підприємницької діяльності і громадян в ефективному господарюванні. В такому випадку переважно регламентуються тільки взаємини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних принципах між окремими суб' єктами.