5.Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво- це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах.

Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, І процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

На відміну від цивільного матеріального правонаступництва, яке поділяється на універсальне (загальне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків попередника без будь-яких винятків.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст. 201 ЦПК).

Для настання процесуального правонаступництва правонаступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоцтво про право на спадщину. Правонаступництво оформлюється ухвалою суду. На ухвалу про відмову суду в допуску правонаступника може бути подана скарга.

Після вступу правонаступника до участі у справі процес продовжується, а всі наслідки вчинення процесуальних дій попередником є обов'язковими для правонаступника.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обов'язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу (зміна предмета або підстави позову, відмова від частини позовних вимог тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто до процесуальних правонаступників переходять усі нездійснені й нереалізовані права попередника на момент вступу до справи і, виходячи з дії принципу диспозитивності, вони можуть вільно ними розпоряджатися.

Цивільне процесуальне правонаступництво по суті є заміною однієї сторони на іншу, подібно до заміни неналежної сторони, однак має ряд відмінностей від останньої. Процесуальне правонаступництво може застосовуватися при заміні позивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони - тільки щодо відповідача. При заміні неналежної сторони її дії не спричиняють жодних правових наслідків для належної. За умови процесуального правонаступництва усі процесуальні дії правопопередника є обов'язковими для правонаступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві - продовжується. Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях процесу, заміна неналежної сторони - тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.

1.Треті особи – це особи, які беруть участь у справі, вступаючи в розпочату первісним позивачем справу для захисту своїх прав або охоронюваний законом інтересів.

Ознаками третіх осіб є те, що вони:

а) вступають у вже розпочатий процес;

б) втручаються у вже існуючий спір між сторонами;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а отже їх юридична зацікавленість носить особистий характер;

е) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін. За своєю юридичною зацікавленістю треті особи наближаються до правового становища сторін, однак метою їх участі с прямо чи опосередковано захист своїх прав і законних інтересів, які, як правило, відрізняються від прав сторін, і в такій же мірі незалежних від них. Тому захист своїх прав, відмінних і незалежних від прав сторін, - основна функція інституту третіх осіб.

Треті особи відрізняються від сторін тим, що на момент звернення позивача за судовим захистом, вони не заявляють про свій інтерес.

Третіми особами в процесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Вони наділені всім комплексом прав, передбачених ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до глави 4 ЦПК України в цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 34 ЦПК), і треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 35 ЦПК). Обидві групи третіх осіб віднесені законом до осіб, які беруть участь в справі, а значить є юридично зацікавленими.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог поєднують наступні ознаки:

- наявність матеріально-правової зацікавленості в результаті справи, що виявляється у висуненні самостійних вимог на предмет спору чи наявності лише процесуальної зацікавленості, яка виражається у можливості впливу рішення суду на права та обов'язки стосовно одної із сторін;

- вступають у процес, коли в ньому вже є дві сторони - позивач і відповідач, які визначили предмет спору;

- вступають у справу до ухвалення судом рішення.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору- це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті матеріальні права або охоронювані законом інтереси.

Характерні риси третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:

1) є суб’єктами спірного матеріального правовідношення;

2) вступають у процес добровільно;

3) вступають у процес шляхом подання позовної заяви;

4) вступають у процес до закінчення судового розгляду;

5) можуть бути як фізичними, так і юридичними особами;

6) можуть претендувати на весь предмет спору або на його частину;

7) мають інтереси, які, як правило, протистоять інтересам обох сторін, але можуть суперечити і інтересам однієї з них;

8) мають всі процесуальні права і обов’язки позивача.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу — пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст. 137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що стверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю чи частково виключаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах — спільний предмет, оскільки він визначається одними і тими ж спірними матеріальними правовідносинами. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ст. 107 ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна суміщатися з первісною. А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи такими особами і їх права на предмет спору (ст. 30, пп. 4, 5, ст. 137 ЦПК).

Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь предмет спору, так і на його частину. Самостійність вимог третьої особи визначається насамперед тим, що вона має свій предмет і свої підстави позову.

3. Права та обов'язки третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, відповідають правам сторін.

У зв'язку з цим на них поширюються всі загальні права, передбачені ст. 35 ЦПК, а також спеціальні права, зазначені в ст. 38 ЦПК. 

За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа — вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач» було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна — вона вступає у справу між двома сторонами, тому і одержала таку назву.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть всі обов'язки позивача. Це означає, що вони володіють всім комплексом процесуальних прав сторін, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні вимоги виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До них може бути пред'явлений зустрічний позов. Зупинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на процесуальну долю вимог третьої особи, справа якої повинна бути вирішена.

Третя особа має право спільно з іншими сторонами по справі за­кінчити її мировою угодою на будь-якій стадії процесу (ч.3 ст.30 ЦПК). У разі укладення мирової угоди в процесі, де бере участь третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, учасниками цієї угоди повинні бути всі суб’єкти спірного матеріального правовідношення: позивач, відповідач і третя особа.

4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 35 ЦПК України тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами - вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини.

Підставами участі в процесі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору є:

а) можливість виникнення в майбутньому регресного позову до такої особи;

б) інша юридична зацікавленість у результатах справи;

в) наявність матеріально-правових відносин лише з тією особою, на сторону якої вона залучається;

г) відсутність матеріально-правових відносин із протилежною стороною.

Весь комплекс цивільно-процесуальних засобів, наданих законом третім особам яка не заявляють самостійних вимог, спрямований на захист інтересів того суб'єкта, на стороні якого виступає третя особа. Тому інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, є непрямим і полягає у забезпеченні в майбутньому захисту своїх прав і інтересів стосовно однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору мають наступні ознаки:

- відсутність самостійних вимог на предмет спору;

- вступають у вже розпочату справу та беруть участь в ній на стороні позивача чи відповідача;

- наявність матеріально-правового зв'язку тільки з тією особою, на стороні третя особа виступає;

- захист третьою особою інтересів тієї особи, на стороні якої третя особа виступає, оскільки рішення в справі може вплинути на її права та обов'язки.

Цивільний процесуальний закон широко трактує участь в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Будь-яка особа, інтерес якої залежить від вирішення справи на користь однієї з сторін може заявити про своє бажання взяти в ній участь, не подаючи позовної заяви, чи може бути притягнута до участі в справі за клопотанням сторін або прокурора.

Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів вступу та посиланням на докази. При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею та однією із сторін правовідносин і можливості впливу на них рішення суду по справі між сторонами, а інші особи, які беруть участь у справі вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу.

Треті особи без самостійних вимог можуть вступити в процес не тільки за власною ініціативою, але і можуть бути притягнуті до участі у справі за клопотанням сторін.

5. Права та обов’язки. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має достатні (ст. 27 ЦПК) права для того, щоб було винесене правильне рішення, тому що для неї згодом це може мати велике правове значення. Вона самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами і не зв'язана при цьому з волею сторони, на боці якої виступає.

Даний вид третіх осіб не має процесуальних прав на розпорядження предметом спору: зміну підстав або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, відмову від позову чи його визнання, укладення мирової угоди, а також права на вимогу примусового виконання судового рішення.

Основним обов'язком третіх осіб, які не пред'являють самостійних вимог, є своєчасна явка за викликом суду. Але незалежно від фактичної участі вони вважаються такими, які беруть участь у справі з моменту постановления відповідної ухвали суду і на них поширюється законна сила судового рішення в частині преюдиціального значення.

Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони. Але оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди (ч. 2 ст. 108 ЦПК). Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. В доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторони. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і всебічно залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, суд може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зокрема, подати наявні в неї письмові докази. Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не вправі заявити зустрічний позов, але з дозволу суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб'єктності — вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги. Спірною є висловлена в літературі думка, що треті особи без самостійних вимог вправі залучати на свою сторону інших «субтретіх» осіб, і хоч таке подвійне ускладнення процесу викличе незручності для суду, але воно сприятиме уникненню в майбутньому двох процесів по розгляду справи, оскільки дозволить судові з'ясувати існуючі правові відносини між сторонами, стороною і третьою особою, між останньою і «субтретьою» особою.

6. Участь у справі третьої особи дозволяє своєчасно захистити її права і охоронювані законом інтереси, захистити права і охоронювані законом інтереси тієї особи, на стороні якої вона бере участь у справі, допомагає суду повно, швидко і всебічно з'ясувати всі обставини справи і винести законне і обґрунтоване рішення.

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:

• третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;

• третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.

Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.

Коментар.  Необхідно розрізняти третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і співпозивачів. По-перше, співпозивачі можуть вступити в розпочатий процес, а можуть разом порушити справу шляхом подачі позову, тоді як такі треті особи вступають лише у розпочатий процес. По-друге, у співпозивачів інтереси співпадають, а у третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору інтереси протилежні інтересам позивача і відповідача. По-третє, співпозивачу протистоїть відповідач, а такій третій особі - позивач і відповідач.