2.Процесуальні права та обовязки сторін

Стаття 31. закріплює принцип процесуальної рівності сторін, сутність якого полягає в тому, що сторони в цивільному процесі наділяються рівними можливостями щодо відстоювання своєї позиції в цивільній справі. У поєднанні з принципом диспозитивності та змагальності досягається реальна рівність сторін у процесі.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. При цьому можливість реалізації цього права обмежується стадією розгляду справи, тобто до винесення судом рішення.

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне .

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах.

Зміна підстав або предмет позову можлива лише до початку розгляду судом справи по суті, тобто до того моменту, коли суд почне проголошувати позовну заяву. Ця норма спрямована на усунення зловживання процесуальним правом на зміну підстав або предмету позову. Заява, подана після початку розгляду справи по суті, залишається без розгляду і повертається позивачеві.

Зміна підстав або предмету позову має важливе тактичне значення. Відповідач захищається проти тих вимог, які зафіксовані в позовній заяві. Зміна предмету чи підстав позову вимагає від відповідача нових аргументів та нової тактики захисту. Позивач може декілька разів змінювати предмет чи підстави позову. Використання цього прийому дозволяє виявити аргументи та докази відповідача, які потім можна використати для обгрунтування власних вимог, заявити найбільш незручні для захисту вимоги. Найкращий спосіб використання такої тактики - поставити відповідача у ситуацію, коли після зміни позовних вимог він змушений спростовувати те, що раніше стверджував.

Потреба змінити ціну позову може виникати також коли позивач змінює позовні вимоги і замість витребування майна в натурі вимагає відшкодування збитків. Наприклад, позивач звернувся з позовом про витребування у відповідача автомобіля. Заявлена ціна позову - 15000 гривень. Позивач знає, що автомобіль коштує дорожче, але це не має значення, адже йому потрібний автомобіль, а не гроші.

У процесі підготовки справи до розгляду встановлено, що автомобіль був проданий іншій особі. Позивач розуміє, що вимога про витребування майна в натурі не буде задоволена, оскільки у відповідача спірного майна немає. Тому він змінює позовні вимоги і вимагає відшкодування збитків. Тепер позивач зацікавлений у встановлені дійсного розміру збитків. Він наводить суду докази про ринкову вартість автомобіля у розмірі 31000 грн. (наприклад, висновок спеціаліста) і подає заяву про збільшення розміру позовних вимог. У межах цих вимог суд розглядає справу далі.

Відмова від позову - це одностороннє волевиявлення позивача, спрямоване на врегулювання спору і закінчення справи в будь-якій її стадії. При відмові позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір. Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. дане право може бути реалізоване протягом усього часу розгляду.

Відмова від частини позову та зменшення розміру позовних вимог - це різні процесуальні дії, оскільки вони відрізняються один від одного за змістом, сферою дії та правовими наслідками. Так, відмова від позову може мати місце на будь-якій стадії процесу, тобто як у суді першої, так і в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а зменшення розміру позовних вимог можливе лише в суді першої інстанції. Прийняття судом відмови від частини позовних вимог тягне за собою закриття провадження у справі в цій частині. У цьому випадку повторне звернення до суду з вимогами, від яких позивач відмовився, не допускається. Зменшення ж розміру позовних вимог не позбавляє позивача права повернутися до первісно заявлених вимог чи навіть збільшити їх.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Мирова угода - це двостороннє волевиявлення, спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок, може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову.

В силу частини другої статті 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними. У зв'язку з цим суди повинні відмовляти у визнанні мирових угод у справах щодо визнання нікчемності правочинів та застосування наслідків як таких, що суперечать закону (частина п'ята статті 175 ЦПК).

Умови та порядок визнання батьківства визначено законом, тому в справах названої категорії суд не може визнавати мирові угоди (п. 8 постанови Пленуму ВС України N 3 від 15.05.2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Справи окремого провадження не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Відсутність окремих прав пояснюється тим, що у справах окремого провадження відсутній спір про право, а тому права, які випливають зі змісту розгляду спірних правовідносин, не поширюються на дану категорію справ.