Тема: вступ в анатомію. Анатомія як наука.

ПЛАН

1. Історія розвитку анатомії.

2. Загальні дані про організм людини.

3. Поняття про конституцію людини.

4. Анатомічна термінологія.

1. Анатомія людини - це наука, яка вивчає форму і будову людського організму, його органів і систем, досліджує закономірності розвитку будови організму в зв'язку з його функцією і оточуючим середовищем.

Анатомія складається з розділів:

1) Остеологія - вчення про кістки;

2) Синдесмологія - вчення про з'єднання кісток;

3) Міологія - вчення про м'язи;

4) Біомеханіка рухів;

5) Спланхнологія - вчення про внутрішні органи;

6) Ангіологія - вчення про судини;

7) Неврологія - вчення про нервову систему;

8) Естезіологія - вчення про органи чуття;

9) Ендокринологія - вчення про залози внутрішньої секреції;

10) Кардіологія - вчення про серце;

Історія анатомії як науки розпочалась ще в античному світі. Так видатний лікар Стародавньої Греції - Гіппократ (460 - 377 роки до н.е.) вчив, що основу будови організму складають чотири соки: кров ( ), слиз ( ), жовч ( ) і чорна жовч ( ).

Від переваги одного з цих соків залежить вид темпераменту людини (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік). Давньогрецький мислитель Платон (427-347 роки до н.е.) вважав, що організм людини керується не матеріальним органом - мозком, а трьома видами душі, або "пневми", яка розмішується в трьох органах - мозку, серці, печінці (триножник Платона). Учень Платона Арістотель (384-322 роки до н.е.) зробив першу спробу порівняти тіло тварин з тілом людини і вивчав зародок людини. Він був основоположником порівняльної анатомії і ембріології. В Стародавньому Римі Клавдій Гален (130-200 р.н.е.) був видатним філософом, лікарем, анатомом і фізіологом. Він вчив, що організм побудований з щільних та рідких частин. Першим застосував розтин трупів. Дав класифікацію кісток, з'єднання між ними, вивчав головний мозок.

Велике значення в розвитку науки в середні віки відігравав мусульманський Схід. Так Алі Ібн-Сина або Авіценна (980-1037 роки) написав "Канон медицини" (біля 1000 року), який був найкращим підручником медицини того часу. Після середніх віків наступила епоха Відродження. Леонардо да Вінчі(1452-1519 р.) був видатним художником і анатомом. Вивчав будову людського тіла по розтинам трупів. Першим намалював різні органи, говорив про 12 пар ребер. Основоположник пластичної анатомії. Андреас Везалій (1514 р.) - вивчав будову тіла людини по розтинах трупів, написав книгу "Про будову тіла в семи книгах". Габріель Фаллоній (1523-1562) детально описав багато органів тіла, написав книгу "Анатомічні спостереження". Бартоломео Евстахій (1510-1574) вивчав історичний розвиток будови організмів, написав "Руководство з анатомії" (1514). Вільям Гарвей (1578-1657) відкрив кола кровообігу. Марчелло Мальпігі (1628-1694) відкрив капілярні судини, У 1782 році уродженець Полтавської губернії анатом О.М.Шумлянський (1748-1795) під час мікроскопічного вивчення нирок підтвердив зв'язок між артеріальними та венозними капілярами.

Розвиток анатомії в Україні.

Вже в стародавніх рукописах Київської Русі Х-ХІІ ст. є згадки про переклади уривків з праць Гіппократа і Галена, що очевидно потрапили до Київської Руси з Візантії разом з іншими (церковниим) книгами, в зв'язку з прийняттям християнства. При Києво-Печерському монастирі існував монастир лікарський: відомі імена цілителів-монахів Aгапіта, Антонія та ін. У 1632р. внаслідок злиття Київської братської школи (заснована 1615 року) і Лаврської (заснована 1631 року) школи було засновано Києво-Могилянську колегію. У 1694 р. гетьман Іван Мазепа надав колегії статусу академії, що було підтверджено указом Петра І в 1701 р. З академії вийшло багато видатних вчених. Так Епіфаній Славинецький у 1653 р. переклав працю Андреаса Візалія "Про будову тіла в семи книгах", і на основі цієї праці створив підручник по анатомії. Нестор Амбодій Максимович (1744-1812) видав в 1783 р. анатомо - фізіологічний словник. P.M.Шумлянський (1748-1795) описав мікроскопічну будову нирок. Випускник Київської академії К.І.Щепін (1728-1770) став професором анатомії. М.М.Тереховський (1740-1796) викладав анатомію - випускник Київської академії. У 1784 р. відкривається медичний факультет при Львівському університеті. Кафедру анатомії очолював професор П.Краузнекер, який створив перший анатомічний музей. Медичний факультет у Харкові було організовано в 1805 р. (рік відкриття університету). Першим завідувачем кафедрою анатомії був Л.О.Ванноті. У 1811 р. кафедру очолив І.Д.Книгін. Кафедра поступово зростала. В 1917 р. кафедру очолив В.П.Воробйов (1876 р.н.) - учень А.К.Білоусова. Запропонований академіком Воробйовим метод макроскопічного дослідження дав змогу встановити нові закономірності структурної організації нервової системи. В.П.Воробйов - представник харківської аналітичної школи, автор підручників, унікальних анатомічних атласів, багатьох нових методів дослідження. Після його смерті кафедру анатомії очолив його учень – професор Р.Д.Синельников Він видав тритомний анатомічний атлас. Видатний антом і хірург професор М.І.Пірогов (народився у Вінниці, де створено музей М.І.Пірогова) - вивчав топографічну анатомію по розпилам через заморожені трупи, оперував Гарібальді, запропонував ефірний наркоз і гіпсову пов'язку при переломах кісток. В Київському університеті Святого Володимира кафедра анатомії відкрилась в 1841 р. Перший завідувач кафедрою анатомії був М.І.Козлов. Потім, з 1844 по 1868 рік кафедрою завідував А.П.Вольтер. Він написав перший підручник з анатомії виданий у Києві. Він отримав у університеті вивчення мікроскопічної анатомії. З 1868 по 1890 рік кафедрою анатомії в Києві завідував професор В.О.Бец. Він багато зробив для розвитку остеології, мікроскопічної анатомії, а найбільший внесок зробив у вивчення нервової системи, був фундатором цитоархітектоніки кори головного мозку людини і тварини, досліджував мікроскопічну будову півкуль головного мозку, відкрив в корі головного мозку гігантських пірамідні нейрони, названі на його честь клітинами Беца. Н.К.Лисенков (1865-1941), професор Одеського університету, викладав анатомію, автор " Нормальної анатомії людини" (вісім видань - перше в 1932 p., восьме в 1974 p.). В.М.Шевкуненко (1872-1952) - автор досліджень з топографічної анатомії. Написав підручник "Курс топографічної анатомії".

2. Організм - це вища єдність білкових тіл, здатних до обміну речовин з оточуючим його середовищем, здатним до росту і розмноження. Організм побудований із окремих структур тканин і органів.

В процесі еволюції живих істот спочатку виникли неклітинні форми життя (віруси), потім одно- і багатоклітинні створіння. Потім окремі частини організму стали спеціалізуватись на виконанні окремих функцій, завдяки чому організм пристосовувався до умов оточуючого середовища. Почали виникати спеціалізовані комплекси - тканини, органи, системи.

Тканина - це історично (філогенетично) сформована система клітин і міжклітинних структур, що мають спільну будову і спеціалізовану функцію. Розрізняють тканини:

1) епітеліальну;

2) сполучну;

3) м'язеву;

4) нервову;

5) кров і лімфа.

Кілька тканин, об'єднаних у певний комплекс, утворюють орган.

Орган - це частина тіла, яка займає в ньому постійне положення, має певну будову і форму і виконує певні функції. Органи - це робочі апрати організму, спеціалізовані на певній діяльності Кілька органів, що разом виконують певну функцію утворюють систему органів (органи травлення, дихання). Дві або кілька систем органів називаються апаратм (опорно-руховий апарат).

Будова людського тіла вивчається на різних рівнях:

1) макроскопічний - неозброєним оком;

2) макромікроскопічний - через лупу;

3) мікроскопічний - через світловий мікроскоп (до 1000 разів збільшує);

4) електрономікроскопічний - до 200000 раз збільшення;

5) цитоолгічний метод (структура клітин).

3. Конституція людського тіла - це комплекс особистих, тобто таких, що відносяться до даної людини, фізіологічних та морфологічних особливостей, що склались в певних соціальних і природних умовах, тобто певний тип будови тіла. Розрізняють три типи конституції (по М.В.Чорноруцькому):

1) Гіперстеніки - це переважний ріст тіла в ширину, тіло масивне, тулуб широкий і довгий відносно, кінцівки короткі. Плоша живота більша від площі грудної клітки.

2) Астеніки - це переважно ріст тіла в довжину, вузький тулуб, але високий, довгі кінцівки, площа грудної клітки більша від площі живота.

3) Нормостеніки - займають проміжне становище між астеніками і гіперстеніками. Зовнішній будові тіла відповідає будова внутрішніх органів. Так у людей гіперстенічного типу серце велике, розташоване поперечно, аорта широка, легені короткі, шлунок великого розміру, але коротший. Внутрішні органи живота відносно великих розмірів.

В астеніків спостерігається протилежна картина. Легені і серце довгі, внутрішні органи живота менших розмірів.

Пропорції тіла - це співвідношення розмірів частин тіла. В будові тіла людини існують певні пропорції:

1) Довжина хребта мало відрізняється у людей високих і низьких. Різниця в рості, в основному залежить від довжини ніг.

2) Плечева кістка завжди довша передпліччя, а передпліччя довше від кисті руки.

3) Стегнова кістка довша гомілки, а вона від стопи.

4) Опущена, рука досягає половини стегна.

4. І міжнародний з'їзд анатоміє (Париж, 1955 р. ) прийняв анатомічну термінологію PNA(Паризька номенклатура анатомічна).

В анатомії користуються загальноприйнятими позначеннями взаємно перпендикулярних площин які поточнюють положення органів, або їх частин в просторі. Таких площин три: сагітальна, фронтальна, горизонтальна. При цьому мається на увазі, що положення тіла людини вертикальне для використання цих термінів.

1) під сагітальною площиною слід розуміти таку площину, яка переходить вертикально в передньо-задньому напрямі - від латинського слова sagita - стріла.

2) вертикальна площина, яка проходить поперечно (перпендикулярно по відношенню до сагітальної площини) називаються фронтальною площиною (від латинського слова frons – чоло.)

3) третя площина - горизонтальна площина.

Все, що знаходиться ближче до середини тіла називається медіально розташованим (від medialis - середина). Все, що знаходиться дальше від середини тіла, тобто бічне розташування називається латерально розташованим (від lateralis - бік). Все, що знаходиться ближче до попередної поверхні тіла називається вентрально розташованим (від venter - живіт). Все, що знаходиться ближче до задньої поверхні тіла називається дорсально розташованим (від dorsum - спина). Все, що розташоване вище називається superior - верх, або краніально розташованим (від cranium - череп). Все, що розташовано нижче називається inferior - низ, або каудально розташованим (від cauda - хвіст).По відношенню до частин кінцівок використовують терміни проксимальний і дистальний. Проксимальний (тобто близький) служить для позначення частин, розташованих ближче від місця початку кінцівки, біля тулуба. Дистальний (віддалений) -навпаки для частин кінцівок розташованих далі від тулуба. Терміни зовнішній - externus і внутрішній – internus використовуються для позначення більш зовнішньо та внутрішньо розташованих утворень. Також використовують такі терміни:

поверхневий superficialis і глибокий - profundus

великий – maqnus і малий parvus

більший – major і менший - minor

передній - anterior і задній - posterior

тім’я - parietale, чоло - frons, потилиця - occipitale, скроня - temporale, шия - collum, основа - basis.

ЛІТЕРАТУРА

1. М.Ф.Іваніцький "Анатомія людини". 1965

2. Л.І.Старушенко "Анатомія і фізіологія людини", Київ, 1989.

3. О.Л.Пєтришина "Анатомія, фізіологія і гігієна дітей молодшого шкільного віку", Київ,1982.

4. Н.Н.Леонтьєва. К.В.Марінова "Анатомія і фізіологія дитячого організму", Москва, 1976.

5. В.М.Круцяк Методичні розробки до практичних занять з анатомії людини., Чернівці, 1994.

6. Б.А.Никитюк, А.А.Гладишева " Анатомія і спортивна морфологія", Москва, 1989.

7. О.І.Свиридов "Анатомія людини", Київ, "Виша школа", 2000.

8. Воробьев В. П. Большой атлас анатомий человека. Минск, Хорвест – 2007.