4.Психологія проведення слідчого експерименту.

Психологічні особливості слідчого експерименту (на відміну від огляду місця події) обумовлені в першу чергу характером досвідчених дій, за допомогою яких слідчий (в необхідних випадках з участю фахівців) досліджує динамічні процеси, що відбуваються з людиною, його рухові реакції, координацію рухів і інші здібності. Для найбільш повного і всебічного їх дослідження від осіб, які проводять експеримент, потрібні вміння реконструювати обстановку, в якій мали місце перевіряються факти, моделювати ті чи інші дії, висока пізнавальна активність, гнучке творче мислення, здібності.

Іншим доданком результативності експерименту є бажання його учасників здійснити ті чи інші перевіряються дії, показати динаміку того, що відбувалося. Тому особи, які готують слідчий експеримент, у разі, коли неодмінною умовою його проведення є участь свідків, потерпілих і особливо підозрюваного (обвинуваченого), повинні сформувати у них відповідну мотивацію на виконання різних дій, зрозуміло, не пов'язаних з небезпекою для самих учасників і оточуючих їх осіб та не суперечать морально-етичним нормам. З цієї точки зору найбільш сприятливим моментом для проведення слідчого експерименту найчастіше буває період, коли свідки, обвинувачені і т. д. дають правдиві показання, будучи в тій чи іншій мірі зацікавлені в тому, щоб надати допомогу слідчому, як можна точніше розібратися в обставинах, що підлягають доказуванню.

Законодавець вказує, що слідчий (суд) має право з метою перевірки і уточнення даних, які мають значення для кримінальної справи, провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки або інших обставин досліджуваної події. У ході слідчого експерименту перевіряється можливість сприйняття будь-яких фактів, вчинення певних дій, настання якого-небудь події, а також виявляються послідовність події події, механізм утворення слідів (ст. 181, 288 КПК). Нерідко слідчий експеримент в якості самостійного слідчої дії проводиться відразу ж але завершенні огляду місця події, особливо якщо така необхідність з'являється у зв'язку з виявленими на місці події якими-небудь предметами, ознаками і т. н. Однак він може проводитися, чому практика знає чимало прикладів, і значно пізніше, коли будуть зібрані і інші додаткові відомості, що відносяться до розслідуваного злочину.

Розглянемо деякі психологічні аспекти, які необхідно враховувати при проведенні слідчого експерименту: а) слідчий експеримент, за допомогою якого перевіряється можливість сприйняття і збереження в пам'яті суб'єктом яких-небудь фактів. З допомогою досвідчених дій перевіряються перцептивні здібності різних учасників кримінального судочинства, коли їх показання про те, що вони сприйняли якісь важливі для справи обставини, що викликають сумнів. Під час слідчого експерименту в тих же самих (а при неможливості - в максимально наближених) умовах повторюються аналогічні раніше досконалим дії, наприклад, відтворюються різні звукові сигнали, створюються відповідні умови освітлення і т. д. Завдяки цьому перевіряється чутливість тих чи інших аналізаторів, встановлюється поріг їх чутливості, визначаються перцептивні здібності людини залежно від його індивідуально-психологічних особливостей, віку, професії і т. д. Оскільки з процесами сприйняття тісно пов'язані можливості людини зберігати в пам'яті різні образи, різний обсяг інформації, можуть бути досліджені його індивідуальні мнемічні здібності, наприклад, здатність тривалий час зберігати в пам'яті значно більший порівняно із середньостатистичними даними обсяг інформації, эйдетические (наочні) образи, що містять масу подробиць, деталей, які багатьма взагалі не сприймаються і не запоминаются1;

б) слідчий експеримент на предмет дослідження можливості здійснення суб'єктом певних дій. Подібний експеримент проводиться, коли необхідно виявити (підтвердити) певні навички суб'єкта, здатність здійснювати перевіряються дії, операції. Вчинення в цих випадках досвідчених дій, про які йдеться в законі, служить підтвердженням того, що вони були (не могли бути) виконані цією особою. Якщо дії носили імпульсивний характер і на їх динаміку значною мірою впливали сильні емоції, зокрема афект, то їх неможливо повністю відтворити. Під час експерименту можна (і фактично, але і етичних міркувань) створювати той емоційно напружений фон, який супроводжував би діям і багато в чому визначав їх динаміку, як це, наприклад, буває при здійсненні злочинних дій насильницького характеру. У подібних випадках суб'єктові пропонується тільки продемонструвати послідовність своїх дій, пов'язаних з переміщеннями на місці події, виконанням окремих рухів, що показують напрямок, кількість завданих ударів потерпілому і т. д. При розслідуванні розкрадань, порушень правил експлуатації техніки і деяких інших злочинів нерідко виникає необхідність перевірити певні навички, вміння, ступінь навченості суб'єкта якимось спеціальним прийомам. Незважаючи на те що всі ці досвідчені дії носять дублюючий характер, вони не завжди точно можуть повторити в експерименті свої характеристики. Наприклад, щоб визначити, який час потрібен на вчинення тих чи інших дій, під час експерименту з інтервалами виконується серія подібних досвідчених дій з подальшим виведенням усереднених показників. Вимога про многократности, варіативності дослідів (особливо з участю дублерів) обов'язково при проведенні подібного роду експериментів. Якщо у суб'єкта спостерігаються психофізіологічні порушення, стан підвищеної психічної напруженості, проведення дослідів з його участю відкладається;

в) слідчий експеримент на виявлення об'єктивної можливості настання якої-небудь події, явища. Оскільки в житті якісь об'єктивно існуючі події, явища, як правило, не залежать від проявів психіки людини, при проведенні слідчого експерименту від слідчого потрібно створення максимально наближених умов, відповідних мали місце в момент події. Наприклад, такого роду експерименти проводяться при розслідуванні випадків, пов'язаних з порушенням правил техніки безпеки. В якійсь мірі вони нагадують стендові випробування. Зрозуміло, у проведенні подібного роду дослідів повинні брати участь відповідні технічні фахівці, при цьому приймаються додаткові заходи безпеки;

г) слідчий експеримент на перевірку послідовності події події, механізму утворення слідів та інших пов'язаних з цим обставин. Такий експеримент найчастіше носить комплексний характер і як би завершує процес розслідування. Досить поширені подібні експерименти при розслідуванні автотранспортних пригод. У подібних випадках від слідчого крім хороших організаторських здібностей потрібні аналітичні якості розуму, вміння швидко використовувати отримувану в ході проведених дослідів інформацію, що дозволяє подивитися на вже відому подію під іншим кутом зору, побачити якісь інші приховані у цьому закономірності. Самостійним завданням, що вирішується в ході експерименту, може стати вивчення механізму утворення різних слідів.

1. (в зошиті); 2. Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації Психологічні особливості допиту в безконфліктної ситуації багато в чому залежать від бажання допитуваного, його мотивації надати допомогу правоохоронним органам у розкритті злочину. Психологічні особливості допиту в ситуації, зумовленої бажанням допитуваної особи надати допомогу правоохоронним органам. Раніше діяв КПК РРФСР передбачав починати допит з пропозиції свідку "розповісти все йому відоме про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит" і лише після його вільної розповіді задавати питання (ст. 158). Згідно з чинним КПК слідчий "вільний при виборі тактики допиту" (ч. 2 ст. 189), і в силу цього допит може починатися з постановки будь-яких за змістом питань, крім навідних. Проте з точки зору психології вільна розповідь свідка завжди містить менший відсоток помилок, ніж діалог у формі "питання - відповідь", оскільки будь-яке питання в тій чи іншій мірі може надавати вселяє вплив. Ця закономірність була виявлена ще на початку минулого століття німецьким психологом Ст. Штерном, і її не можна не враховувати, особливо коли проводиться перший допит сумлінного свідка.

При допиті особи, що прагне найбільш точно викласти обставини справи, особлива увага звертається на з'ясування особливостей сприйняття їм різних об'єктів навколишньої дійсності, щоб можна було об'єктивно оцінити достовірність його свідчень, умови, в яких він сприймав події, вплив сторонніх факторів на його рецептори, взаємодія різних відчуттів, закономірностей сприйняття, вплив життєвого, професійного досвіду допитуваного па процеси сприйняття, пам'яті, можливість спотворення сприйманих явищ і інші фактори, які докладно розглядалися в розділі 6. При отриманні і перевірці свідчень доцільно досліджувати не тільки відповідність дійсності кінцевих оцінок і суджень свідка, але і реальність їхньої чуттєвої основи, перевіряючи в необхідних випадках, сприймав свідок ті ознаки, на яких ґрунтуються його оцінки і судження"1, не лежать в основі його свідчень всілякого роду здогади, припущення, чутки. Останнє, як і неможливість свідка вказати джерело своєї поінформованості, є підставою для визнання їх як неприпустимих доказів (ч. 2 ст. 75 КПК). Питання, які ставляться перед свідком, можуть бути доповнюючих, уточнюючих (детализирующими), що нагадують. Так, у зміст нагадує питання може вкладатися певна інформація, здатна викликати у допитуваного асоціації по суміжності, схожості чи контрасту з обставинами, які цікавлять слідчого. Однак інформація, сообщаемая слідчим при постановці нагадують питань, не повинна містити прямої відповіді на поставлене питання, який залишав би для допитуваного всього лише можливість однозначно підтвердити або спростувати міститься в такому питанні інформацію. У цьому основна відмінність нагадуючих запитань від навідних, які, як зазначалося вище, категорично забороняється задавати під час допиту, оскільки навідний питання є, по суті, питанням-підказкою, і з цієї точки зору свідчення, отримані у відповідь на наводячи щі і питання, слід відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 75 КПК відносити до неприпустимих доказів. Також під час допиту свідка при формулюванні запитань слід уникати в них прихованих припущенні. Неприпустимо задавати допитуваному особі так звані негативні питання, які можуть створити у нього негативну оцінну установку у відношенні до якого-небудь особі або до подій, якими цікавиться слідчий, опосередковано впливаючи при цьому на нього тим самим вселяє вплив. Ефекту вселяючого впливу крім форми питання, інтонації, з якою він був заданий, можуть сприяти інші фактори, і насамперед сама ситуація допиту, психофізичний стан допитуваного (втома, нервово-психічна напруга), його вікові, інтелектуальні, характерологічні особливості (навіювання, конформність), а також певна авторитарність у поведінці слідчого, його категорична манера вести себе, яка в деяких випадках виконує функцію своєрідної "непрямої аргументації", подкрепляющей його доводи.

Часом той, кого допитують, вислухавши питання, задумується не лише над тим, як на нього відповісти, але і підсвідомо відчуває, що саме від нього очікують почути, тому, якщо людина щиро прагне надати допомогу слідчому, він може мимоволі спотворити сприйняті їм раніше обставини, виклавши їх, як йому здається, "найбільш правдиво", але насправді в бажаною для слідчого інтерпретації. Такій поведінці іноді сприяє прагнення деяких недостатньо зрілі в соціально-психологічному відношенні осіб (цим, наприклад, відрізняються підлітки), використовуючи будь-який привід, самоствердитися, продемонструвати свою обізнаність і тим самим підкреслити власну значимість, особливо на тлі подій, що відбулися.

"Важко уявити собі, - писав А. Р. Лурія, - до якого ступеня надає глибоке вплив на показання допитуваного активний розпитування, якому він піддається з боку слідчого або сторін в суді; лише після уважного психологічного дослідження починаєш розуміти, як глибоко відбивається форма питань на характері і змісті показань". І далі: "...Ми знаємо часто зустрічається тип свідка, своїми відповідями бажає "догодити" судді (або слідчому); в таких випадках вплив констеллирующих (створюють відому установку) питань може бути дуже велика"1. Ефективним способом активізації пам'яті у допитуваних осіб є використання засобів наочності, прийомів, заснованих на асоціативному методі, шляхом пред'явлення фотографій місця події, різних схем, документів і т. п. 1 Слідчому необхідно враховувати і закономірності пам'яті у вигляді відстроченого відтворення (ремінісценції), а також вплив різних негативних факторів, деструктивним чином впливають на мнемічні процеси. Психологічні особливості допиту, обумовлені байдужим ставленням допитуваного до діяльності правоохоронних органів. Такі особи (неважливо, в якості свідка чи потерпілого вони проходять по справі), не бажаючи обманювати, вводити органи слідства в оману, в той же час не хочуть надавати їм допомогу, займаючи, по суті, позицію стороннього спостерігача. Пасивна поведінка таких осіб на допиті може пояснюватися низьким рівнем їх правосвідомості, побоюваннями за свою безпеку, безпеку своїх близьких, боязню зіпсувати стосунки з тими, хто цікавить правоохоронні органи. Тим не менше при психологічно правильному підході можна уникнути конфліктних відносин з такими особами і, врешті-решт, спонукати їх дати розгорнуті свідчення, застосовуючи метод переконання. Іноді такого свідка вдається спонукати розповісти все відоме йому але справі, поговоривши з ним про його ціннісних орієнтацій, життєвої позиції, громадянський обов'язок. Однак така бесіда не повинна носити резонерське, формально-абстрагований характер і тим більше переходити в "особливий вид психічного примусу", яке "може полягати в порушенні страху, надій або бажань отримати вигоду і виражатися в погрозах, обольщениях і обіцянках" на тлі штучно викликаною у допитуваного втоми і усвідомлення ним своєї безпорадності. Використовуючи метод переконання, виявляючи у допитуваного його відношення до події злочину, до тих, хто його вчинив, необхідно сформувати у нього особистісний смисл до всього, що відбувається, персоніфікувати його ставлення до выясняемым обставинами. З такими особами марно абстрактно говорити про громадянський обов'язок, про обов'язок давати правдиві показання. Розмова на цю тему доцільно переводити в коло звичних, близьких допитуваному образів, уявлень. Про те, яким чином повинен вести себе слідчий "у відношенні до людей байдужим і мовчазним", які "ставляться до справи байдуже", у свій час писав ще Р. Гросс: "Я далекий від того, щоб радити в цьому випадку всіляко чіплятися до свідка, поки не досягнеш від нього, чого треба. Моя думка така: в цьому випадку єдиний шлях до мети - захопити свідка з собою, розкрити перед ним свої прагнення, свій власний інтерес... роз'яснити йому, як важлива повнота і правдивість його показань".

Психологічні особливості допиту потерпілого. Фігура потерпілого в якості носія інформації про вчинений злочин у кримінальному процесі далеко неоднозначна. Багатьма авторами давно помічено, що до показань таких осіб потрібно ставитися дуже обережно. Здавалося б, людина, яка постраждала від злочину, має бути зацікавлений у тому, щоб злочинець як можна швидше був викритий і покараний, і в силу цього він повинен прагнути до активної співпраці з правоохоронними органами. Однак, як показує практика, так буває далеко не завжди, особливо в умовах, коли на потерпілого виявляється сильний вплив (матеріального характеру або у вигляді реальних загроз йому або його близьким) з боку найближчого оточення тих, хто скоїв злочин. Все це може стати серйозною причиною несподіваних для слідства істотних змін у наступних показаннях потерпілого, в тому числі і на суді. Не можна не враховувати і того, що потерпілий, потерпілий від тяжкого злочину, може тривалий час перебувати у стані психічної напруженості, посттравматичному стресовому стані, які деструктивним чином впливають на процеси пам'яті і мислення, що, в свою чергу, негативно впливає на повноту і достовірність його свідчень. Та й сама ситуація допиту, актуализирующая у свідомості потерпілого обставини злочину, може ще більше погіршити його і без того сильні переживання. Особливо вразливою виявляється психіка потерпілих у справах про злочини проти статевої неприкосновенності особистості (ст. 131 - 135 КК). Почуття сорому, стан психічної пригніченості (стрес), синдром травми зґвалтування, пережиті потерпілими, безсумнівно повинні враховуватися слідчим при виборі форм звернення до них, формулюванні питань, особливо інтимного характеру. Тональність мови слідчого повинна відповідати комунікативній ситуації допиту, особливо в його початковій стадії. Неприпустимі у спілкуванні з потерпілим недоречні посмішки, іронія, сниженно розмовний, нетактовне стиль обігу (рис. 15.2).

Спілкування з потерпілими у справах даної категорії ставить перед особами, що проводять розслідування, завдання зняти у них стан надмірної психічної напруженості, відвернути, наскільки це можливо, від пережитих потрясінь, переключити увагу на інші, особистісно більш важливі і актуальні життєві обставини. У встановленні психологічного контакту з потерпілими особливо велика роль эмпатического слухання в момент допиту (стримане, уважне, співчутливий вираз обличчя, щира зацікавленість знайти і викрити злочинців). Спотворюючий вплив на показання потерпілого нерідко чинить небезпеку, якій він піддавався. Це може проявлятися в гіпертрофованому описі їм зовнішнього вигляду злочинця, наприклад, наділення його ознаками, яких у того не було, чому сприяє і підсвідоме прагнення потерпілого виправдатися перед самим собою, перед близькими, знайомими, перед слідчим, а іноді і просто бажання приховати свої непорядні вчинки. Мотивом дачі неправдивих показань потерпілим може бути почуття сорому за свою боягузливе поведінку, невміння постояти за себе і інших, тому під час перших контактів з потерпілим потрібно проявляти особливу стриманість в оцінках його поведінки, не вживати в його адресу неприємних слів і виразів. Краще висловити співчуття, жаль з приводу того, що сталося, ніж засуджувати поведінку потерпілого, його спосіб життя. При наявності даних про те, що на потерпілого може бути надано психічний вплив з боку зацікавлених осіб, слідчий повинен вжити попереджувальні заходи, які б убезпечили потерпілого від тиску, а найголовніше - переконали б сто в тому, що єдино правильною є позиція, що не допускає лжесвідчення, незважаючи ні на яке стороннє вплив. У будь-якому випадку слідчий повинен продемонструвати потерпілому свою рішучість захистити його права та законні інтереси.

Види безконфліктного допиту: 1. Допит у ситуації вільної розповіді свідка (феномен добросовісної помилки коли свідок не має наміру обманювати, але дає неправильні свідчення, наприклад зорові ілюзії); 2. Допит у ситуації байдужого ставлення свідка (позиція стороннього спостерігача); 3. Допит свідка

3.Психологічні особливості допиту в конфліктних ситуаціях. Конфліктна ситуація допиту характеризується активною протидією допитувача. Головний спосіб протидії – давання неправдивих показань.

Мотиви неправдивих показань: - приховання інтимних сторін життя; - кримінальність свідка; - страх перед злочинцем; - сором за скоєне; - співучасть у злочині; - свідка підкупили; - дружні стосунки зі злочинцем.

Особливим видом неправдивих показань є самообмова – людина сама на себе наговорює.

Види самообмов: 1.самообвоа невинних людей – людині невинні, але беруть на себе провину інших осіб; 2.самообмова винних людей – люди ввійшли в кримінал, але обманюють 3.самообвоа психічно хворих людей – бажання привернути увагу, виділитись.

Види неправдивих показань: 1.показання які складаються з вимислу; 2.показання, які частково містять неправдиві твердження, котрі доповнюють чи приховують правду.

Прояви вербальної поведінки при неправдивих показаннях: 1.невідповідність показанням виявленим беззаперечним доказам у справі; 2.схематизм повідомленої інформації, однотипність та завченість подробиць; 3.вживання нехарактерних для допитування мовних форм і зворотів які вже використовувалися іншими допитуваними; 4.забування інформація яка не може бути забутою з огляду на час з моменту злочину, а також віку, професії та інші характеристики; 5.дезадаптивні форми поведінки на допиті, що не пов’язані з фактом виклику на допит, а з’являються внаслідок задавання уточнюючих і деталізуючих запитань

Невербальні ознаки неправдивих показань: 1.невинний, як правило реагує на пряме звинувачення бурхливою негативною реакцією; винний притримується вичікуваної позиції, тобто чекає коли слідчий підтвердить своє звинувачення фактами; 2.невинний постійно звертається до конкретних пунктів звинувачення, спростовує їх фактами, а винний уникає конкретики, його поведінка пасивна; 3.невинний аргументує свою невинність загальним соціально позитивним стилем своєї поведінки, своїми позитивними якостями, а винний нехтує такими аргументами; 4.невинний гостро переживає перспективу сорому, осуду родичами, знайомими співробітниками; винний цікавиться лише можливими покараннями (решта в зошиті)