на території України чотири

рівнинні лісогосподарські області (провінції): Полісся, Лісостеп, Північний

(Байрачний) Степ, Південний сухий (безлісий) Степ і дві гірські країни- Гірський

Крим та Українські Карпати (карта 9). Кожна лісої'осподарська область, яка характеризується

певним типом ландшафту з відповідними для нього особливостями ірун-

тового покриву, тваринного і рослинного світу, повинна мати свої регіональні системи

ведення лісового господарства. Тому всі лісогосподарські області поділяються на

лісогосподарські округи, які є основного одиницею районування і також мають свої

зонально-географічні системи ведення лісовоі-о господарства. На території України

виділено 15 лісогосподарських округів (табл. 3). Лісогосподарський округ як частина

лісогосподарської області знаходиться в межах відповідної рослинної та лісівни-

чо-типолох ічної області *. Цс територія з подібними за історією розвитку природними

ландшафтами і лісовими формаціями, які перебувають в однакових ґрунтово-кліматичних

умовах.

При виділенні окруї ів враховуються і'солого-геоморфологічні особливості, характер

панівних рослинних формацій, цільове призначення лісів, показники лісистості,

переважання основних лісотвірних порід, їх продуктивність, обсяг користування

лісом, показники рівня розвитку (інтенсивність) лісогосподарського виробництва,

а також промислові комплекси і вузли (що існують або прогнозуються), урбані-

зовані центри, рекреаційно-курортні зони, зони сільськогосподарської спеціалізації /

Найнижчою одиницею районування є лісогосподарський район - частина округа,

однорідна за природним ландшафтом, комплексом фітоценозів, складом флори і особливостями

лісового господарства. Він характеризується найбільшою однорідністю

за геоморфологічними умовами території, складом і структурою лісів, використанням

та відтворенням лісових ресурсів, рівнем розвитку та специфікою лісового господарства.

На території України виділено 41 лісогосподарський район:

Загальна площа Полісся становить

113,5 Тис. Км2, або 19% території України. Тут переважають поліські ландшафти, в

яких розміщується 36,6% лісового фонду України.

Полісся відзначається низинним рельєфом з широкими річковими долинами, високим

рівнем ґрунтових вод, поширенням соснових лісів з домішкою широколистяних

порід. Клімат Українського Полісся - помірно-континентальний, досить м’який

та вологий. Річна кількість опадів 550-700 мм, коефіцієнт зволоження - 1,8-2,8. Домінуючими

типами ґрунтів є дерново-підзолисті та болотні, що займають 75% всієї

площі Полісся.

Сьогодні ліси займають

близько 38% площі лісового фонду України. В лісовому фонді Полісся найбільшу пн-

тому вагу становлять соснові, сосново-дубові, дубово-грабові та вільхові ліси. Хвойні

лісостани з переважанням сосни становлять 64,5%, питома вага насаджень з перевагою

твердолистяних порід дорівнює 9,7% і м’яколистяних - 25,8% покритої лісом

площі. Крім сосни, найбільш поширеними деревними породами в лісах Полісся є дуб

черешчатий (18%), береза бородавчаста і пухнаста (11%), вільха чорна (7%), осика

(2%) і граб (0,6%).

Головні лісогосподарські проблеми Поліського регіону - підвищення продуктивності

та цінності лісів, захист лісонасаджень від пожеж і шкідників, забезпечення

ефективного лісовідновлення, посилення водоохоронно-захисних властивостей лісів.

Розв’язання їх можливе на основі науково обґрунтованих систем ведення лісового

господарства в конкретних умовах лісогосподарських округів.

Рубки головного користування. У соснових і сосново-дубових лісах Полісся поширені

суцільнолісосічні рубки (близько 90% загального обсягу лісокористування).

Вони проводяться в с т и г л и х насадженнях, які не забезпечують і з певних причин достатньої

кількості життєздатного підросту і молодняка головних порід, що вимагає

штучного відновлення; в насадженнях, пошкоджених пожежами, хворобами та шкідниками;

при реконструкції малоцінних лісостанів з метою заміни їх ціннішими породами,

що вводяться лісокультурним методом (наприклад, дубом червоним у субо-

рових і судібровних умовах, модриною європейською в судібровах та ін.); в насадженнях,

де більш доцільно одержати порослеве відновлення, особливо у деревоста-

нах із швидкорослих порід (тополя, верба, вільха тощо). Суцільнолісосічні рубки

прийнятні і для одновікових деревостанів із світлолюбних порід, що успішно відновлюються

природним шляхом на зрубах, з погляду широкої механізації таких процесів,

як ваління дерев і вивезення деревини.

РД

Прочистки проводяться у високоповнотних, чистих і змішаних соснових насадженнях.

Домішку листяних порід (дуба, берези, кленів, граба тощо), за винятком

дерев, які дуже розрослись і пригнічують сосну, необхідно зберігати. При цьому їх

частка в загальному складі намету не повинна перевищувати 30%. Кущі, що розрослися

й заважають росту' головної породи, підлягають вирубуванню. При освітленні і

прочистках у соснових молодняках в и р у б у ю т ь дерева і кущі, що перешкоджають нормальному

росту сосни та інших господарсько цінних порід.

При проріджуванні вилучають дерева з верхньої частини намету лісостану, а також

дерева, що відстали в рості, з другого ярусу. Як домішку зберігають потрібні для

формування другого ярусу листяні породи, за винятком осики. В насадженнях сосни,

пошкоджених кореневою губкою, вирубування листяних порід не проводять. Рубки

202

залежно від умов росту, наявності дерев другорядних порід та їх біологічних особливостей,

доцільно повторювати через 5-8 років.

Прохідними рубками в сосняках забезпечується догляд за приростом і формою

стовбурів. Домішка листяних порід верхньої частини намету, за винятком дуба, зменшується.

Листяні породи, що ростуть під наметом сосни, як правило, зберігаються

(повторні рубки здійснюються через 10-15 років). Особливу увагу слід приділяти рубкам

догляду в сосново-дубових культурах, створених на значних площах в суборах

Полісся у довоєнні й повоєнні роки. Основне завдання лісівника в цих умовах - не

дати сосні і супутнім “буферним” породам заглушити дуб (пізніше він утворить другий

ярус в сосново-дубовому насадженні).