- •1.Роль і місце соціальної педагогіки серед інших наук
- •2...Соціальна педагогіка і соціальна робота
- •4...Предмет,завдання,функції соціальної педагогіки
- •5...Принципи соціальної педагогіки
- •6. Дидактичні принципи і правила соціально-педагогічної діяльності
- •7.Специфіка соціально-педагогічних понять :соціально освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості
- •8..Професійний портрет соціального педагога
- •9.Призначення сфери діяльності та функції соціального педагога
- •10.Кодекс етики соціального педагога
- •11.Особистість соціального педагога
- •12.Значення неперервності освіти у професійній діяльності
- •13.Милосердя і благодійність як культурно-історисні традиції соціально-педагогічної діяльності.
- •3.Наукова цінність і практична значущість соціальної педагогіки як гуманітарної науки
- •14.Організація соціальної допомоги в античному і середньовічному суспільствах
- •15.Ідеї позашкільного виховання у педагогічній системі Дж. Локка («виховання джентельмена»)
- •16. А. Дістерверг - засновник соціальної педагогіки
- •17.Педагогічні погляди Вентцеля
- •18.Виховання дітей і молоді в східних словян у додержавний період
- •19.Основні напрями й особливості освітньо - виховної та благодійної роботи в період київської русі
- •20.Піднесення українського соціального виховання у козацьку добу
- •21.Особливості соціального виховання в радянський період
7.Специфіка соціально-педагогічних понять :соціально освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості
під поняттям “освітній простір” ми розуміємо педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання. У зміст цього педагогічного феномену ми вкладаємо смисл спеціально організованого педагогічного середовища як структурованої системи педагогічних факторів та умов їх освоєння особистістю у процесі її становлення. Таке розуміння освітнього простору зміщує акценти у визначенні цілей шкільного навчання та засобів вирішення проблем, які виникають у зв’язку зі змінами парадигми освіти.
Аналіз наукових джерел, що стосуються проблеми освітнього простору, дозволяє дійти певних висновків:освітній простір відображає систему соціальних зв’язків та відношень у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства;освітній простір – структурована система педагогічних факторів, що забезпечують зустріч, взаємодію, осмислення та пізнання (освоєння) особистістю у процесі її розвитку та становлення спеціально організованого педагогічного середовища;освітній простір – місце перетинання діяльності всіх учасників освітнього процесу, де забезпечується використання та активізація їх творчого потенціалу; освітній простір має часові характеристики суспільного розвитку, що існує у модусах: минулого (колективний досвід, створена система знань, умінь та навичок, що втілена у матеріально-суспільні елементи, зразки та традиції діяльності та ін.), теперішнього (колективна праця як активне використання досвіду та процес творчості нових форм, зразків, результатів діяльності) та майбутнього (суспільно необхідні реальні можливості, плани, проекти, ідеали усіма можливими засобами їхнього досягнення та здійснення);освітній простір завжди має певні особливості залежно від його географії (території розташування, місця розгортання);освітній простір характеризується обсягом освітніх послуг, потужністю, інтенсивністю освітньої інформації, освітньою інфраструктурою (якісний і кількісний склад її елементів, їх розташування у просторі та взаємодія) та функціонує на принципах взаємодії різних освітніх систем, породжених певною культурою;проектування освітнього простору э організаційною основою інноваційного розвитку закладу освіти.
Соціальний розвиток — це процес життєдіяльності людства та його складових частин (рас, мегаетносів, етносів, субетносів) у навколишньому природному середовищі, який зумовлений як свободою людської волі, так і об'єктивними закономірностями. Ці закономірності або закони — певна фіксація стану, який виражає загальний перебіг речей. Науковий закон — це знання, яке формулюється людьми в поняттях, які закорінені у природі (тобто в об'єктивному бутті). При цьому будь-які явища відбуваються не внаслідок того чи іншого закону, а, навпаки, ці закони завжди бувають наслідком відповідних явищ. Людина як ланка соціально-історичного процесу сама підпорядкована об'єктивному закону, але завдяки своєму знанню природи вона може певною мірою підкорити собі її власну закономірність, створивши умови, при яких, відповідно до конкретного об'єктивного закону, відбувається і певна подія [3, c. 162].
Люди, однак, самі не створюють законів соціального розвитку, а тільки обмежують або розширюють сферу їхньої дії відповідно до своїх потреб та інтересів, оскільки закони існують об'єктивно, незалежно від свідомості людей, «як вираження необхідних, істотних, внутрішніх відносин між властивостями речей або різних тенденцій розвитку» [8, c. 134]. Закон, таким чином, — це відображення встановленого порядку й динаміки речей, який протистоїть Хаосу. Хаос — це неупорядкована першопотенція, яка поєднує можливість універсального породження й універсального поглинання всього існуючого. Звідси Хаос можна розглядати не тільки як причину порушення порядку, а й як джерело його виникнення. Тому закон і хаос перебувають в онтологічній єдності й одночасно протистоять один одному, даючи змогу фіксувати єдність таких протилежних аспектів буття, як сталість, повторюваність, упорядкованість, загальність, з одного боку, і випадковість, непередбаченість, безладність, ірраціональність — з іншого [9, с. 220]
Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.